Хто переклав Біблію на українську мову: Повна історія перекладів

Біблія, ця вічна книга, що формує душі мільйонів, завжди шукала шлях до сердець українців через рідну мову. Її переклади українською – це не просто лінгвістичні вправи, а справжня епопея боротьби за культурну ідентичність, де кожна сторінка просякнута духом опору і творчості. Від давніх рукописів, що ховаються в монастирських архівах, до сучасних видань, доступних у цифровому форматі, історія цих перекладів розкриває, як мова стає мостом між небесним і земним.

Уявіть стародавні землі України, де перші християнські тексти лунали не латиною чи грецькою, а в ритмах, близьких до народної мови. Ще в XIII столітті з’являлися так звані “Учительні Євангелія” – спроби наблизити Святе Письмо до простого люду, роблячи його зрозумілим і близьким, наче розмова за родинним столом. Ці ранні українізації, часто часткові, закладали основу для майбутніх повних перекладів, але справжній розквіт прийшов пізніше, у часи, коли мова ставала зброєю в боротьбі за національну душу.

Витоки українських перекладів Біблії: Від давнини до XVI століття

Історія перекладів Біблії українською мовою бере початок у глибокій давнині, коли християнство тільки-но торкалося слов’янських земель. Перші свідчення датуються XIII століттям, коли з’являлися переклади окремих частин Святого Письма, адаптовані до місцевих діалектів. Ці тексти, відомі як “Учительні Євангелія”, мали на меті не лише релігійне просвітництво, але й культурне наближення біблійних істин до повсякденного життя українців. Вони були наче перші паростки в родючому ґрунті, що з часом мали вирости в могутнє дерево.

Найяскравішим прикладом ранніх зусиль стало Пересопницьке Євангеліє, створене між 1556 і 1561 роками в монастирі Пересопниця на Волині. Цей рукопис, перекладений українською мовою, що нагадувала сучасну, став справжнім шедевром. Його сторінки, прикрашені мініатюрами, не лише передавали євангельські історії, але й фіксували мову того часу – суміш церковнослов’янської з народними елементами. Саме на цьому Євангелії присягали президенти України під час інавгурацій, роблячи його символом національної спадщини.

Пересопницьке Євангеліє не було ізольованим випадком. У XVI столітті інші переклади, як-от праці Івана Федоровича чи анонімні тексти, збагачували релігійне життя. Ці зусилля відбувалися в контексті Реформації та боротьби проти польського і московського впливу, де мова ставала інструментом збереження ідентичності. Однак політичні бурі, такі як унії та заборони, часто гальмували поширення цих текстів, змушуючи перекладачів працювати в тіні.

XIX століття: Пилип Морачевський і перші повні спроби

У XIX столітті переклади Біблії українською набрали нового імпульсу, але зіткнулися з жорстоким опором імперської влади. Пилип Морачевський, шкільний інспектор і філолог, став піонером, переклавши Чотири Євангелія в 1860-х роках. Його робота, сповнена любові до рідної мови, була відредагована комісією Російської православної церкви і видана лише в 1906–1911 роках у Москві. Це був акт тихого бунту проти Валуєвського циркуляру 1863 року, який забороняв українську мову в освіті та літературі, називаючи її “малоросійським наріччям”.

Морачевський не був самотнім. Маркіян Шашкевич, один із “Руської трійці”, також робив часткові переклади, намагаючись вдихнути життя в українську літературну мову. Ці зусилля були наче вогники в темряві цензури – вони освітлювали шлях, але часто гасли під тиском Емського указу 1876 року, який заборонив імпорт українських книг і театральні вистави. Попри це, переклади Морачевського стали основою для майбутніх видань, впливаючи на культурний ландшафт України.

Інші постаті, як Ярослав Левицький, додавали свої штрихи в 1920-х, перекладаючи частини Біблії. Ці роботи, часто видані за кордоном, підкреслювали, як переклади ставали актом опору. Вони не просто передавали слова, а й зберігали дух нації, роблячи Біблію живою частиною української душі.

Перший повний переклад: Тріумф Куліша, Пулюя та Нечуя-Левицького

Справжнім проривом став перший повний переклад Біблії українською, здійснений Пантелеймоном Кулішем, Іваном Пулюєм та Іваном Нечуй-Левицьким. Видана 1903 року у Відні Англійським Біблійним Товариством, ця книга отримала неофіційну назву “Біблія Куліша”. Куліш, видатний письменник і фольклорист, почав роботу в 1860-х, вкладаючи в неї всю свою пристрасть до мови. Після його смерті Пулюй, фізик і перекладач, взяв на себе редагування, працюючи близько 35 років.

Нечуй-Левицький доповнив переклад, роблячи текст природним і близьким до народної мови. Цей твір, відомий як “Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту”, став монументом української літератури. Він вийшов за кордоном через імперські заборони, але швидко поширився серед емігрантів і в Україні. У 2000 році його вперше видали в Києві, підкреслюючи тривалу актуальність. Цей переклад не просто передавав біблійні історії – він робив їх частиною української реальності, наче розповіді дідуся біля каміна.

Порівняно з частковими перекладами минулого, цей був революційним: повний, точний і літературно вишуканий. Він вплинув на подальші видання, встановлюючи стандарти для українських біблійних текстів.

Порівняння ключових перекладів

Щоб краще зрозуміти еволюцію, розглянемо основні переклади в табличному форматі. Це допоможе побачити, як змінювалися підходи та виклики.

Джерело даних: Вікіпедія (uk.wikipedia.org) та сайт Релігія в Україні (religion.in.ua). Ця таблиця ілюструє прогрес від часткових текстів до повних видань, підкреслюючи, як кожен крок долав бар’єри.

Іван Огієнко: Класичний переклад і його спадщина

У XX столітті зіркою перекладів став Іван Огієнко, відомий як Митрополит Іларіон. Його повний переклад Біблії, завершений 1942 року, вважається класичним і досі використовується в українських церквах. Огієнко, мовознавець і церковний діяч, працював над текстом у еміграції, вкладаючи в нього глибоке розуміння мови. Його версія, видана в Канаді, вирізняється поетичністю і точністю, роблячи біблійні оповіді живими, наче пісні рідної землі.

Огієнко не просто перекладав – він адаптував текст до української душі, зберігаючи біблійний дух. Цей переклад став основою для багатьох сучасних видань, впливаючи на літературу і освіту. У 2025 році, з урахуванням нових лінгвістичних досліджень, його робота залишається еталоном, надихаючи нові покоління перекладачів.

Сучасні переклади, як-от версія Рафаїла Турконяка (2000-і роки) чи синодальні видання, будуються на спадщині Огієнка, додаючи коментарі та адаптації для молоді. Вони роблять Біблію доступною в цифрову еру, де текст можна читати на смартфонах, зберігаючи емоційний зв’язок.

Ці факти додають кольору історії, показуючи, як переклади були не лише релігійними, але й культурними актами. Вони нагадують, наскільки глибоко Біблія вплетена в українську тканину життя.

Виклики та культурний вплив перекладів

Переклади Біблії українською завжди стикалися з викликами: від цензури в імперські часи до мовних дебатів у незалежній Україні. У радянську епоху, попри атеїстичну пропаганду, підпільні видання поширювалися, зберігаючи віру. Сьогодні, у 2025 році, з урахуванням глобалізації, переклади адаптуються до сучасної мови, включаючи сленг для молоді, роблячи текст свіжим і релевантним.

Культурний вплив величезний: ці переклади формували літературну мову, надихали письменників як Шевченко чи Франко, і зміцнювали національну свідомість. Вони перетворювали Біблію з чужоземного тексту на рідний голос, що лунає в церквах, домах і серцях. У світі, де мови зникають, українські переклади стоять як фортеця, охороняючи спадщину.

Дивлячись у майбутнє, нові переклади обіцяють ще більше інновацій – від аудіоверсій до віртуальної реальності, де біблійні історії оживають. Це не кінець історії, а лише продовження епічної саги, де кожне покоління додає свій штрих.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts