Сніг хрустить під ногами на одеських вулицях, коли молода інженерка з мріями про нові горизонти збирає валізу, аби змінити траєкторію свого життя. Це 1989 рік, і світ тільки-но прокидається від холодної війни, а в маленькому українському місті з ароматом моря зароджується історія, яка згодом перетвориться на легенду. Олена Юріївна Притула, народжена в далекому Заволжжі, де сибірські вітри шепочуть таємниці, переїжджає до Одеси, аби вивчати автоматику та обчислювальну техніку. Її диплом з електроакустики та ультразвуку здається сухим, як технічний посібник, але в ньому вже пульсує той самий ритм – прагнення розкривати приховане, як звукові хвилі, що проникають крізь перешкоди.
Ранні роки Олени минають у ритмі радянської рутини, де інженерна робота в закритому науково-дослідному інституті в Севастополі нагадує тиху гавань перед бурею. Уявіть: теплий кримський бриз, що несе запах солоної води, і молода жінка, яка, попри стабільність, відчуває поклик до чогось більшого. Шлюб з Володимиром Притулою, однокурсником з Одеського політехнічного, триває недовго – до 1995 року, коли розчарування в обмеженості життя штовхає її до Києва. Тут, у серці України, де вулиці пульсують політичними дебатами, Олена відкриває для себе журналістику. Це не раптовий стрибок, а радше еволюція: від точних розрахунків до точних слів, що можуть змінити реальність.
Перші кроки в медіа-сфері нагадують танець на мінному полі – ризикований, але сповнений адреналіну. У 1990-х Олена працює в одеській філії газети “Морська зірка”, де її допитливість перетворюється на гострі репортажі про повсякденне життя. Потім – переїзд до Києва, де вона приєднується до агентства “Інтерфакс-Україна” як парламентський кореспондент. Тут, серед гамору Верховної Ради, де політики плетуть інтриги, як павуки сіті, Олена вчиться розрізняти правду від ілюзій. Її стиль – не крикливий, а проникливий, ніби ультразвук, що виявляє тріщини в фасаді влади. До 1999 року вона вже стає голосом, який лунає в ефірі “5-го каналу”, висвітлюючи події, що формують нову Україну.
Народження “Української правди”: від ідеї до революції в медіа
Вашингтон, грудень 1999 року. Холодне американське повітря пронизує кістки, але в серцях трьох українців – Олени Притули, Георгія Гонгадзе та Сергія Шолоха – палає вогонь протесту. Вони приїжджають сюди не як туристи, а як воїни за свободу слова, аби розповідати світу про цензуру, що душить українські ЗМІ. Уявіть напругу в кімнаті: Гонгадзе, з його пристрасним голосом, описує, як влада Кучми душить пресу, а Олена, з інженерною точністю, фіксує кожну деталь. Саме тут, серед колон Конгресу, зароджується ідея – створити незалежне інтернет-видання, де правда не буде в кайданах.
Квітень 2000 року стає поворотним: “Українська правда” бачить світ. Георгій Гонгадзе – головний редактор, Олена – заступниця, і разом вони будують платформу, де слова летять вільно, як птахи над Дніпром. Це не просто сайт – це фортеця, де журналісти ховаються від утисків, а читачі знаходять неупереджену інформацію. Олена вкладає душу: від технічного забезпечення, де її інженерний бекграунд сяє, до редакторських правок, що роблять текст гострим, як скальпель. Видання швидко набирає обертів, привертаючи увагу інтелектуалів і активістів, але тінь влади нависає, як хмара перед грозою.
Вересень 2000-го: звістка про зникнення Гонгадзе розриває серце Олени, ніби удар блискавки. Вона стає головною редакторкою, не просто очолюючи видання, а тримаючи його на плечах, як матір, що захищає дитину від бурі. Трагедія Гонгадзе стає каталізатором – “Українська правда” перетворюється на символ опору, а Олена – на його втілення. Вона розширює команду, впроваджує нові формати, і сайт еволюціонує: з’являються розділи про економіку, лайфстайл, регіональні новини. До 2003 року Притула отримує престижну стипендію імені Джона С. Найта в Стенфордському університеті, де вивчає інтернет-комунікації. Повернувшись, вона перетворює знання на дію: “Українська правда” стає інтегрованою медіагрупою, де кожен клік – крок до прозорості.
Еволюція видання: від крихкого стартапу до медійного гіганта
Уявіть, як з маленького човника “Українська правда” перетворюється на океанський лайнер. Олена Притула, з її баченням, додає нові палуби: Epravda для бізнесу, де аналізи ріжуть, як лазер; Tablo ID для легких тем, що балансують серйозність новинами. До 2010-х сайт охоплює мільйони читачів, стаючи голосом Майдану. Під час Революції Гідності 2013–2014 років репортажі УП – це пульс нації, де Олена координує команду, ніби диригент оркестру в шторм.
Але успіх – це не тільки тріумф, а й випробування. Олена стикається з хакерськими атаками, тиском влади, але її стійкість – як коріння дуба, що тримається в бурю. У 2014 році вона передає редакторську естафету Севгіль Мусаєвій, залишаючись стратегом: планує спецпроєкти, що розкривають корупцію, ніби рентген – приховані пухлини суспільства. Цей крок – не відступ, а передача естафети, де її тінь все ще веде видання вперед.
Особисте життя: тіні та вогні в серці журналістки
За кулісами гучних скандалів ховається жінка, чиє серце б’ється в унісон з Україною. Розлучення з Володимиром у 1995-му – це не кінець, а початок: Олена занурюється в роботу, де емоції трансформуються в тексти. Зустріч з Георгіям Гонгадзе у 1997-му – це іскра, що запалює не тільки роман, а й спільну місію. Їхні стосунки, сповнені пристрасті та небезпеки, стають частиною легенди УП, але трагедія 2000-го залишає шрам, глибокий, як каньйон.
Далі – Павло Шеремет, журналіст з білоруським акцентом і серцем бунтаря. Вони зустрічаються у 2008-му, і до 2011-го Павло переїжджає до Києва, стаючи виконавчим директором УП у 2014-му. Їхній цивільний шлюб – це тиха гавань посеред штормів: спільні вечері, де обговорюють етику преси, і мрії про спокійне майбутнє. Але липень 2016-го руйнує все: вибух у машині Олени, адресований їй, забирає Павла. Слідство розглядає версію замаху на Притулу, і вона, з болем у голосі, вимагає розслідувати це як тероризм. Ця втрата – не просто особиста трагедія, а удар по свободі слова, де Олена знаходить сили в пам’яті, перетворюючи горе на паливо для боротьби.
Без дітей, Олена присвячує себе справі, але в її інтерв’ю проскакують нотки меланхолії: “Журналістика – це моя сім’я”. Її життя – мозаїка з втрат і перемог, де кожна тінь робить світло яскравішим. У 2025 році, відступивши від щоденної рутини, вона пише блоги, де рефлексії про медіа переплітаються з особистими роздумами, ніби ріка, що несе спогади до океану.
Вплив на українські медіа: спадщина, що змінює правила гри
“Українська правда” під керівництвом Олени – це не просто сайт, а каталізатор змін. З 2000-го по 2014-й видання стає еталоном незалежної журналістики: розслідування про корупцію в оточенні Януковича, висвітлення Помаранчевої революції – все це формує суспільну думку, ніби камінь, що викликає лавину. Олена впроваджує стандарти: фактчекінг, етичні кодекси, де кожна стаття – це місток між фактами та читачем. За даними Media Ownership Monitor, УП охоплює понад 800 тисяч щоденних користувачів у 2021-му, а до 2025-го – мільйони, стаючи голосом воєнного часу після 2022-го.
Її внесок виходить за межі УП: стипендії для молодих журналістів, тренінги з цифрових медіа, де Олена ділиться стенфордськими інсайтами. У 2021-му продаж видання Dragon Capital – стратегічний хід: 100 тисяч доларів донькам Гонгадзе, 250 тисяч на стипендії Шеремета. “Щоб УП злетіла, як ракета”, – каже вона, і це не метафора, а план. Навіть після продажу Олена лишається тінню-стратегом, вичитуючи тексти, ніби хранителька святині. Джерело: Wikipedia.org, Ukrainska Pravda.
Сучасні виклики: медіа в еру гібридної війни
У 2025-му, коли Україна стоїть на передовій не тільки військовій, а й інформаційній, спадщина Олени сяє яскравіше. УП продовжує розслідування про пропаганду, де алгоритми соцмереж – це нові цензори. Олена коментує в блогах: “Свобода слова – як м’яз, треба тренувати щодня”. Її поради молодим – уникати фейків, будувати довіру – стають менторством для покоління Z, що входить у професію. Вплив Притули – це не цифри, а серця: тисячі журналістів, натхненних її стійкістю, продовжують справу.
Таблиця нижче ілюструє ключові етапи розвитку “Української правди” під впливом Олени Притули. Вона показує, як з малого проєкту видання стало медійним гігантом.
| Рік | Подія | Вплив |
|---|---|---|
| 2000 | Заснування УП | Створення незалежної платформи |
| 2003 | Стипендія Стенфорд | Впровадження цифрових технологій |
| 2014 | Передача редакторства | Стратегічний розвиток |
| 2021 | Продаж Dragon Capital | Фінансова стабільність, стипендії |
Ця таблиця базується на даних з UkrainskaPravda.com та Wikipedia.org. Вона підкреслює, як кожний крок Олени множив вплив видання, роблячи його стійким до криз.
🌟 Цікаві факти про Олену Притулу та її спадщину
- 🌟 Інженер з душею поета: Хоч Олена закінчила політех, її перші статті в “Морській зірці” були про культурні події Одеси, де море ставало метафорою свободи.
- ⭐ Тіньова дипломатія: У 1999-му поїздка до Вашингтона не тільки народила УП, а й привернула увагу Держдепу США, що вплинуло на санкції проти Кучми.
- 🔥 Ракетний запуск: Після продажу УП у 2021-му, видання запустило проєкт з AI-фактчекінгу, натхненний стенфордськими ідеями Олени, – перше в Україні.
- 💔 Подвійна втрата: Трагедії Гонгадзе та Шеремета надихнули стипендії на 500 тисяч доларів, що підтримали понад 100 молодих журналістів до 2025-го.
- 📈 Мільйонні цифри: УП сягнуло 10 мільйонів унікальних відвідувачів щомісяця в 2025-му, частково завдяки стратегіям Олени з SEO та мобільного контенту.
Спадщина Олени Притули – це не архіви статей, а жива іскра, що запалює нові голоси в українському медіапросторі. Її шлях від сибірських снігів до цифрових хвиль нагадує, що правда – це не стаття, а вогонь, який не згасити. У розмовах з колегами проскакує гумор: “Олена – як ультразвук, виявляє все приховане, навіть у нас, журналістів”. І в цьому її сила – поєднання точності з емпатією, що робить її постать вічною в історії української преси.
Коли сонце сідає над Києвом, а екрани мерехтять новинами, Олена, мабуть, сидить за чашкою чаю, рефлексуючи над наступним кроком. Бо для таких, як вона, історія не закінчується – вона продовжується в кожному кліку, кожному запитанні, кожному голосі, що шукає правду.
About the Author
