Уявіть, як у вихорі політичних інтриг початку XVIII століття, коли Російська імперія розширювала свої кордони наче голодний звір, Петро I вирішує вдарити по автономії українських земель. Саме тоді, в 1722 році, народжується Перша Малоросійська колегія – інструмент контролю, що мав притиснути козацьку волю до московського ярма. Ця подія не просто дата в календарі; вона – поворотний момент, коли українська історія почала переплітатися з імперськими амбіціями, залишаючи шрами на національній ідентичності. Давайте розберемося, чому цей орган став символом колонізації, і як він вплинув на долю Гетьманщини.
Історія створення Першої Малоросійської колегії корениться в бурхливих подіях Північної війни та післяmazепинських репресій. Петро I, цей невтомний реформатор, бачив у козацькій еліті загрозу своїй централізованій владі. Після Полтавської битви 1709 року, коли шведи та козаки під проводом Івана Мазепи зазнали поразки, імператор почав систематично підривати автономію Лівобережної України. Малоросійський приказ у Москві вже не справлявся з контролем, тож потрібен був щось ближче, ефективніше – орган на місці, що міг би стежити за кожним кроком гетьмана.
Історичний Контекст: Від Автономії до Імперського Контролю
На початку XVIII століття Гетьманщина, або Лівобережна Україна, ще зберігала рештки своєї автономії, успадкованої від часів Богдана Хмельницького. Козацька старшина керувала справами, збирала податки, судила та захищала кордони. Але Петро I, натхненний європейськими моделями абсолютизму, не терпів таких “острівців свободи” в своїй імперії. Він уже реформував адміністрацію, створюючи колегії замість приказів – бюрократичні машини, що мали забезпечити ефективне управління. Малоросійська колегія стала частиною цієї системи, але з особливим акцентом на придушення місцевих традицій.
Контекст доповнювався внутрішніми чварами. Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році козаки обрали Павла Полуботка наказним гетьманом, але Петро I заборонив обрання нового гетьмана, побоюючись бунту. Це створило вакуум влади, який імператор заповнив колегією. Подія відбувалася на тлі економічних реформ: імперія вимагала більше податків з українських земель, а козаки чинили опір. Таким чином, колегія не просто адміністративний орган – вона була лезом, що розрізало тканину української самостійності.
Цікаво, як ці події відлунюють у сучасній історії. Сьогодні, коли ми говоримо про деколонізацію, Перша Малоросійська колегія нагадує про те, як імперії завжди намагаються переписати наративи підвладних народів. Це не суха хроніка; це драма, де герої – козаки – борються проти бюрократичного монстра.
Точна Дата Створення: 16 (27) Травня 1722 Року
Офіційно Першу Малоросійську колегію утворили указом Петра I від 16 травня 1722 року за юліанським календарем, що відповідає 27 травня за григоріанським. Ця дата не випадкова: вона припала на період, коли імператор повертався з Перського походу, і його думки були зайняті консолідацією влади. Указ замінив Малоросійський приказ у Москві на колегію в Глухові – резиденції гетьманів. Це переміщення було стратегічним: тепер контроль здійснювався безпосередньо на українській землі, роблячи його більш проникливим і невідворотним.
Деталі створення розкриваються в архівних документах. Колегія складалася з шести російських офіцерів під проводом бригадира Степана Вельямінова, призначеного президентом. Вони мали “захищати” український народ від “зловживань” старшини, але насправді це був механізм для збору податків і придушення опору. Указ Петра I підкреслював, що колегія повинна підпорядковуватися Сенату, забезпечуючи пряму ланцюг від імператора до місцевих справ. Ця структура проіснувала до 1727 року, коли після смерті Петра її скасували, але дух контролю залишився.
Чому саме 1722 рік? Це був пік реформ Петра, коли він проголосив себе імператором. Створення колегії – це не ізольована подія, а частина ширшої кампанії з інтеграції периферійних територій. Для українців це означало втрату самоврядування, бо гетьман тепер діяв під пильним оком колегії, не маючи реальної влади.
Хронологія Подій Навколо Створення
Щоб краще зрозуміти динаміку, розглянемо ключові дати в хронологічному порядку. Це допоможе побачити, як події наростали наче снігова куля, ведучи до створення колегії.
- 1708-1709 роки: Повстання Мазепи та Полтавська битва. Петро I карає козацьку еліту, скасовуючи частину привілеїв.
- 1715 рік: Створення Малоросійського приказу в Москві для віддаленого контролю над Україною.
- 3 липня 1722 року: Смерть гетьмана Скоропадського. Козаки обирають Полуботка, але Петро блокує обрання.
- 16 (27) травня 1722 року: Указ про створення Першої Малоросійської колегії в Глухові.
- 1723 рік: Арешт Полуботка та старшини за опір колегії.
- 1727 рік: Скасування колегії після смерті Петра I, але відновлення контролю в інших формах.
Ця хронологія ілюструє, як створення колегії було не спонтанним, а результатом довготривалого плану. Кожен крок наближав Україну до повної інтеграції в імперію, стираючи кордони між місцевими традиціями та московським абсолютизмом.
Функції та Компетенції Колегії: Інструмент Імперського Домінування
Перша Малоросійська колегія не була просто бюрократичним придатком; вона виконувала роль наглядача, збирача податків і судді в одному флаконі. Її компетенції охоплювали адміністративне управління, фіскальну політику та контроль за козацькою старшиною. Колегія мала право втручатися в рішення гетьмана, перевіряти фінанси та навіть карати за непокору. Це робило її справжнім “імперським оком” у серці Гетьманщини.
На практиці колегія займалася збором податків, що часто призводило до конфліктів. Російські офіцери вимагали більше, ніж могли дати українські селяни, викликаючи невдоволення. Вона також контролювала судочинство, забезпечуючи, щоб вироки відповідали імперським законам, а не козацьким звичаям. Уявіть обурення старшини, коли чужинці диктували, як керувати їхньою землею – це було наче запрошувати вовка стерегти овець.
Значення цих функцій полягало в поступовій ерозії автономії. Колегія не тільки обмежувала гетьмана, але й інтегрувала українські землі в загальноімперську систему, готуючи ґрунт для повної ліквідації Гетьманщини пізніше. Це був майстерний хід Петра I, що поєднував репресії з адміністративною ефективністю.
Порівняння Першої та Другої Малоросійських Колегій
Щоб глибше зрозуміти еволюцію цього органу, порівняймо Першу колегію з Другою, створеною в 1764 році. Це покаже, як імперська політика змінювалася з часом.
| Аспект | Перша Колегія (1722-1727) | Друга Колегія (1764-1786) |
|---|---|---|
| Дата створення | 16 (27) травня 1722 року | 15 листопада 1764 року |
| Ініціатор | Петро I | Катерина II |
| Мета | Контроль за гетьманом і старшиною після Мазепи | Повна ліквідація гетьманства та інтеграція в імперію |
| Склад | 6 російських офіцерів під проводом Вельямінова | Під керівництвом Петра Рум’янцева, з українськими представниками |
| Тривалість | 5 років | 22 роки |
| Наслідки | Тимчасове обмеження автономії | Повна ліквідація Гетьманщини в 1786 році |
Джерела даних: uk.wikipedia.org та history.zmist.pl.ua. Ця таблиця підкреслює, як Перша колегія була пробним каменем для глибшої колонізації, тоді як Друга завершила процес. Перша діяла в умовах опору, роблячи її більш конфліктною, але менш радикальною.
Ключові Постаті: Від Петра I до Павла Полуботка
Петро I стоїть у центрі цієї історії – амбітний реформатор, чиї реформи часто коштували свободи підданим. Його указ став каталізатором, але справжніми виконавцями були Степан Вельямінов та інші офіцери колегії. Вони втілювали імперську волю, часто з жорстокістю, що викликала протести.
З українського боку виділяється Павло Полуботок, наказний гетьман, який сміливо протистояв колегії. У 1723 році він подав петицію Петру I, вимагаючи відновлення автономії, за що був арештований і помер у Петропавлівській фортеці. Його доля – трагічна метафора опору: наче самотній дуб, що стоїть проти бурі, але врешті ламається. Інші старшини, як Данило Апостол, пізніше намагалися маневрувати між колегією та імператором, але з обмеженим успіхом.
Ці постаті додають людського виміру історії. Не сухі імена, а люди з пристрастями, помилками та героїзмом, що роблять події живими й relatable навіть через століття.
Значення для Української Історії: Спадщина Колонізації
Створення Першої Малоросійської колегії ознаменувало початок кінця Гетьманщини. Вона підірвала економічну незалежність, посилила соціальні напруження та прискорила русифікацію. Українці втратили контроль над своїми справами, що призвело до масових міграцій і повстань. У ширшому сенсі це був прецедент для майбутніх імперських політик, від Катерини II до радянських часів.
Сьогодні ця історія резонує в контексті боротьби за ідентичність. Вона нагадує, як колоніальні структури можуть маскуватися під “захист”, але насправді душать свободу. Досліджуючи це, ми розуміємо, чому українська незалежність – не подарунок, а завойоване право.
Цікаві Факти
- 🔍 Колегія розташовувалася в Глухові, який став “столицею” імперського контролю, наче фортеця в серці ворожої території.
- 📜 Указ Петра I був написаний у стилі, що виправдовував колегію як “захист від старшинських зловживань”, але козаки бачили в ньому чисту агресію.
- 🕰️ Після скасування в 1727 році, колегію відновили в іншій формі, показуючи, що ідея контролю була вічною в імперській політиці.
- 📚 Назва “Малоросійська” відображала зневажливе ставлення Москви до України як “меншої” Росії, що стало основою для майбутніх міфів про “братні народи”.
- ⚔️ Опір Полуботка надихнув пізніші покоління, роблячи його іконічною фігурою в українському фольклорі.
Ці факти додають шарму історії, роблячи її не просто уроком, а захопливою оповіддю про боротьбу за свободу. Вони підкреслюють, як дрібні деталі формують велику картину.
Сучасні Інтерпретації та Уроки з Історії
У 2025 році, коли Україна продовжує відстоювати свою незалежність, історія Першої Малоросійської колегії набуває нового звучання. Історики, як ті з Інституту історії України НАН, трактують її як класичний приклад колоніалізму, де адміністративні реформи маскували геополітичні амбіції. Це вчить нас розпізнавати подібні патерни в сучасній політиці – від гібридних війн до культурної асиміляції.
Для початківців у вивченні історії раджу почати з первинних джерел, як укази Петра I, доступні в цифрових архівах. Просунуті читачі можуть заглибитися в праці про Глухівський період, аналізуючи економічні наслідки. У будь-якому разі, ця тема – ключ до розуміння, чому українська ідентичність така стійка, наче коріння дуба в бурхливому ґрунті.
Розглядаючи еволюцію від колегії до сучасності, помічаєш циклічність: імперії падають, але уроки залишаються. Це не кінець розмови; це запрошення копати глибше, відкриваючи нові пласти минулого.
About the Author
