Хто очолив Другу Малоросійську колегію: Рум’янцев і тіні автономії

Глухів, осінь 1764 року. Місто, де ще вчора лунали гетьманські фанфари, раптом наповнилося скрипом пер пер і суворим диханням імперських чиновників. Саме тут, у серці колишньої Гетьманщини, постала Друга Малоросійська колегія – машина, що мала розчавити залишки української автономії. А на чолі цього грізного органу стояв чоловік, чиє ім’я досі викликає суперечки: полководець, реформатор, колоніатор Петро Олександрович Рум’янцев-Задунайський. Його призначення стало поворотним моментом, коли Лівобережжя остаточно влилося в імперські лещата.

Рум’янцев прибув не просто як чиновник. Генерал-аншеф, герой війни з турками, він ніс у собі ауру непереможності. Катерина II довірила йому не лише посаду президента колегії, а й генерал-губернаторство Малоросії. Його завдання звучало просто: стерти кордони між “малоросами” та росіянами, але на практиці це означало жорстку русифікацію. Чому саме він? Бо Рум’янцев умів поєднувати залізну руку з хитрістю лисиці, як радила імператриця в секретній інструкції.

Від гетьманського дзвону до імперського маршу: передумови створення

Усе почалося з падіння Кирила Розумовського, останнього гетьмана. 1764 рік – указ Катерини II скасовує гетьманство під приводом “загального блага”. Гетьману дали щедру пенсію, але влада перейшла до колегії. Це не перша така спроба: ще Петро I у 1722-му створив Першу Малоросійську колегію під Степаном Вельяміновим, але її швидко закрили. Друга виявилася витривалою – протрималася 22 роки, до 1786-го.

Чому “друга”? Бо перша діяла недовго, контролюючи гетьмана, а ця мала замінити його повністю. Колегія оселилася в Глухові, у будівлях колишньої гетьманської резиденції. Тут вирішувалися долі полків, селянських душ і старшинських гаманців. Перехід видався драматичним: козацька старшина чинила опір, але Рум’янцев, з його армією та імперським мандатом, швидко навів лад.

Імператриця надала дві інструкції: загальну, для показу “дружби народів”, і секретну – з директивами про закріпачення селян, податки та знищення автономії. Рум’янцев виконував їх з азартом стратега, перетворюючи Гетьманщину на провінцію.

Петро Рум’янцев: портрет лідера, що змінив Україну

Уявіть полководця, народженого 1725-го в Санкт-Петербурзі в родині дипломата. Петро Рум’янцев виріс серед мундирів: служив при Анні Іоанівні, бився з пруссаками в Семилітній війні. 1770-ті – його тріумф: Кагул, Ларга, перемоги над турками, за які дав “Задунайський”. Але в Україні він не герой, а каталізатор змін.

Прибувши 1765-го, Рум’янцев одразу взявся за справу. Провів Генеральний опис Малоросії – перепис душ, земель, майна. Це не просто бюрократія: це фундамент для подушного податку, що зламав козацьку економіку. Він реформував армію, скасувавши полки 1781-го, замінивши їх карабінерськими за російським зразком. Селяни 1783-го остаточно закріпачені – кінець вольностям.

Його стиль? Суміш репресій і поступок. Старшину залучали до колегії, давали чини, але стежили за кожним кроком. Рум’янцев писав Катерині: “Малороси – як вовки в овечій шкурі”. Ви не повірите, але він навіть дбав про освіту: підтримував Харківський колегіум, реформував пошту. Та за фасадом прогресу ховалася колонізація.

Структура колегії: росіяни проти українців у цифрах і обличчях

Колегія не була монолітом – баланс сил для ілюзії справедливості. Вісім членів: по чотири з кожного боку, плюс прокурор і секретарі. Президент Рум’янцев стояв над усіма, підкоряючись лише Петербургу. Ось ключові фігури на старті 1764-го.

Джерело даних: uk.wikipedia.org. Таблиця показує ротацію: росіяни тримали контроль, українці – фасад. Пізніше додалися Милорадович, Журман. Канцелярія роздулася до тисяч справ, від податків до судів.

Такий склад забезпечував ефективність: росіяни диктували, українці легітимізували. Рум’янцев умів мотивувати – чинами, землями. Але напруга росла: старшина бурчала, селяни бунтували.

Реформи Рум’янцева: від опису до намісництв

Діяльність колегії – це реформи, що перевертали життя. Почалося з Генерального опису 1765–1769: штаб-офіцери об’їздили полки, фіксуючи все. Результат? Подушний податок замість старого – скарбниця імперії поповнилася, але селяни зубожіли.

• Військова реформа: 1781 – скасування 20 козацьких полків, створення 10 карабінерських. Козаки стали солдатами, автономія розтанула.
• Адміністративна: 1782 – намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське). Сотні зникли, губернатори з Петербурга.
• Соціальна: 1783 – закріпачення селян. Вольності? Забудьте. 1785 – Жалувальна грамота дворянству для старшини.

Після списків – пояснення: ці зміни ввели податки на 30% вищі, але й модернізували армію. Рум’янцев реформував пошту – листи летіли швидше, освіта: колегія фінансувала школи. Та ціна висока – втрата ідентичності.

Опір, конфлікти та повсякденність під колегією

Не все йшло гладко. Старшина, як Туманський, хитрували, ховаючи документи. Селянські бунти спалахували: у 1768-му на Полтавщині громили податківців. Рум’янцев душив інакомислення – арешти, конфіскації. Він відправив до Петербурга гетьманські клейноди – символічний кінець ери.

Повсякденність? Тисячі справ: від розподілу “вінтер-квартир” до апеляцій. Колегія стала апеляційною інстанцією 1765-го. Економіка пожвавіла – але на користь імперії. Культурно: секуляризація монастирів 1786-го, церква під контролем.

Закат колегії: 1786 і нові горизонти

1786-й – колегію ліквідували, бо імперія готова: намісництва працюють. Архіви до Чернігова, потім Харківський університет. Рум’янцев пішов у відставку 1787-го, помер 1796-го. Його спадщина? Лівобережжя як провінція, але й модернізація.

Спадщина триває: ті реформи заклали основу XIX ст. Україні. Рум’янцев – не чорно-білий: реформатор з жорстокістю. Розмова про автономію не закінчується – вона пульсує в історії.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts