Дмитро Литвин: від Липок до серця Банкової

Серце Києва, Липки, де в 1980-х мешкала партійна еліта поруч із творчою богемою, стало колискою для хлопця, який згодом перетворить слова на зброю. Дмитро Володимирович Литвин народився 14 травня 1984 року саме тут, у районі, де вулиці шепочуть історії про радянську розкіш і перші паростки незалежності. Родина його була типовою “радянською” – без надмірної помпезності, але з пропискою, що відкрила двері до впливових знайомств. Сьогодні Литвин уникає розмов про близьких, окрім мами, з якою спілкується, і лише раз ковзнув згадкою про родичів у Росії, наголошуючи: оцінювати треба характер, а не походження.

Дитинство минало в грі на подвір’ях, де запах свіжого хліба з пекарні змішувався з ароматом троянд з сусідніх садків. Шкільні роки в престижному Ліцеї міжнародних відносин №51 стали першим випробуванням: гуманітарний напрямок, останній клас з російською, довгі телефонні балачки з однокласницею Анастасією Радіною про книжки та життя. Не лідер класу, але спокійний, виважений – той, хто не лізе в халепи, зате чує все навколо. Однокласники здебільшого мовчать про нього нині, ніби бережуть таємницю тих часів.

Освіта юриста, що не судився з законом

У 2001-му юний Дмитро ступив за поріг Державного торговельно-економічного університету на юридичний факультет. Чому юриспруденція? Знайомі радили: стабільно, престижно. Закінчив у 2006-му з дипломом юриста та офіцерським званням запасу – військова кафедра врятувала від призову. Хоч сам жартував у профілі на snob.ru, ніби пропустив у присязі слова про конституційний лад, бо “служити можна лише мрії” – з усмішкою офіцера. Але судові зали так і не побачили його: перо виявилося сильнішим за адвокатські мантії.

Помаранчева революція промайнула повз – Литвин не махав помаранчевими стрічками, вважаючи Ющенка надто млявим. Політика манила здалеку, як далека зірка. Замість баррикад – блоги в Живому журналі та Tumblr, де текст переплітається з ілюстраціями. Гроші від батьків і перші гонорари дозволяли жити без поспіху, гуляти Києвом, пробувати себе в медіа.

Перші кроки в пресі: Лівий берег і гострі пера

2008 рік – перелом. “Лівий берег” Інституту Горшеніна приймає молодого автора. Спершу критика фестивалів кіно, та швидко – політика. Квітень 2010-го: колонка про Харківські угоди. Литвин захищає Януковича, аргументує – флот РФ не вигнати, ГТС зберегти, НАТО не завадить. Іронізує над опозицією: доручити їм атомну бомбу – як дитсадку. Хвалить Гітлера, Сталіна, Путіна як “ефективних лідерів епохи”, лає Ющенка. “Ватний” образ? Так, але з розумінням реалій, як сам пояснює пізніше.

Травень 2010-го – укол “Стоп цензурі”: борці захищають репресивну роль ЗМІ, ігноруючи цензуру влади. Учителі – російські зірки: Мальцев, Кисельов, Ілларіонов. Тексти ріжуть, провокують. Гонорари скромні, але адреналін – океан. Перед списком ключових публікацій того періоду ось короткий огляд:

• Харківські угоди (квітень 2010): Раціональний захист, без сліпої любові до влади.
• Критика опозиції: “Дитсадок з бомбою” – гострий жарт, що запам’ятався.
• Сталіна vs. Ющенко: Порівняння епох, де ефективність понад мораль – спірно, але інтригуюче.

Ці тексти стали фундаментом репутації: не сліпий фанат, а аналітик з характером. Після списку читач розуміє – Литвин не боявся рубати правду, хай і не всім до смаку.

Інтер, Майдан і розворот на 180 градусів

Грудень 2011-го: короткий епізод на “Ревізор.ua” – сайт Семена Уралова та Володимира Петрова, з редактором Олександром Чаленком. Свободи обіцяли, та не дали – посварилися, пішов. Навесні 2012-го – “Інтер”, програма “Велика політика” Євгенія Кисельова. Подруга Ярослава Артюшенко привела. Соцмережі, аналітика, довідки. 2013-й: Ігор Шувалов і Льовочкін залучають до “Підсумків тижня”. Провладний канал, пропаганда – турніри Януковича в ефірі.

Та 21 листопада 2013-го все ламається. Рішення про ЄС – спершу критика опозиції, але після побиття студентів 30-го – поворот. Фото з Майдану, підтримка “Правого сектору”, Корчинського, демонтаж Леніна. Звільнений з Інтера по поверненні з відпустки. Лютий 2014-го: пост про любов до життя проти “російської культури”. Повертається на канал наприкінці лютого, редагує “міжнародку” в “Подробицях”, “Чорне дзеркало”. Еволюція? Від скепсису до вогню революції – як фенікс з попелу.

Зустріч із Зеленським: від Telegram до ОП

Кінець 2018-го: Литвин пише про Зеленського з захватом – “клоун не ганьба, а продюсер”. Не з “Кварталу”, але фанат. Запускає Telegram “Телекошмар” – нищить ТБ, Ганапольського, Медведчука, “Українську правду”. 2020-й: через Євгенію Кравчук радить “слугам”. Квітень: Михайло Подоляк в ОП, Литвин на меднарадах. Січень 2021-го – bye-bye Інтер.

24 лютого 2022-го: вибухи, перепустка від Подоляка, бункер Банкової. Пише промови з Костюком, Сибігою – вечірні звернення, що тримають націю. Забрав комунікації в Подоляка, Никифорова, став голосом ОП – від Генштабу до міністерств (babel.ua). Офіційно радник з 8 вересня 2024-го. Зустрічається з Зе 2-3 рази на день, рівновіддалений від кланів.

Таблиця базується на даних з detector.media та офіційних указів. Зарплата – близько 40 тис. грн/міс без податків.

Скандали: від “ватника” до тиску на медіа

Минуле не відпускає. Робота на Інтері – пропаганда Януковича. Критика ЗСУ 2011-го. Жовтень 2024-го: “Українська правда” звинувачує в блокуванні спікерів, “темниках”. Литвин спростовує: міг би, але не робив (інтерв’ю babel.ua). Січень 2025-го: Безугла лає ЛГБТ як “відхилення”, радить “роззути очі Зе на армію”. Литвин: “Не втручаюся, бо не експерт”. Вона: “Ви гей?” Буря в X. Ще ролик Генштабу – “ганьба, вибачтеся”. Критикує дипломатів за евакуацію 2022-го. Ненависть до Порошенка – з Facebook сочиться.

Та вплив росте: блокує інтерв’ю Сирського, радить Міноборони, формує наратив. У 2025-му спростовує чутки про демілітаризацію Донбасу, Мюнхенські розмови з росіянами. Зеленський став “головним медіа країни” – слова Литвина, і це не перебільшення (detector.media).

Вплив на комунікації: шептун Банкової

Сьогодні Литвин – ключ до слів президента. Перетворює тези на промови, що чіпляють світ. Від бункера 2022-го, де “братство” дало довіру, до щоденних зустрічей. Рівний з Єрмаком у часі з Зе. Координує ОП, міністерства, блокує хаос. Працьовитий, м’який дипломат у владних джунглях. Хоче український історичний міф – без імперських тіней.

Його стиль – точний, емоційний, як скальпель у руках хірурга. Критики бачать “темники”, фанати – порятунок. А він? Продовжує шепотіти, бо війна триває, слова – кулі.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts