Андрій Чайковський: козак пера в бурях Галичини

У Самборі, де Карпати шепочуть таємниці вітру, 15 травня 1857 року з’явився на світ хлопчик, чиє життя стало мостиком між адвокатським столом і козацькими степами. Андрій Якович Чайковський, син дрібного шляхтича-службовця, рано вкусив гіркоту сирітства — батьки відійшли в вічність, залишивши його на бабусиному піклуванні в селі Гординя. Там, серед хатніх стін, де замість українського букваря панувала польська абетка, малюк опанував перші літери, а душа вже тягнулася до заборонених сторінок “Кобзаря” Шевченка.

Гімназійні роки в Самборі перетворили допитливого сироту на вогняного патріота. З 1869 по 1877 рік Андрій ковтав знання, як спраглий мандрівник — воду з джерела, а в 1873-му приєднався до підпільної “Студентської громади”. Ті гарячі вечори, сповнені шепотом заборонених ідей, закаляли характер, ніби шабля в руках коваля. Закінчивши гімназію, він ступив у стіни Львівського університету — спершу на філософський факультет, а згодом, ніби відчуваючи поклик долі, перейшов на юридичний.

Студентські роки: іскри громадського вогню

Львівські аудиторії стали для Чайковського не просто місцем лекцій, а ареною боротьби. У 1881 році він співзаснував “Кружок правників” і очолив студентське товариство “Дружній лихвар”, де молодь обговорювала не лише кодекси, а й долю нації. Паралельно Андрій працював у “Просвіті” — за скромну платню, але з полум’ям у серці, організовуючи читальні по селах Галичини. Ці роки сформували його як борця за українську справу, де слово було міцнішим за кулак.

Та раптом — призов до австрійської армії в січні 1882-го. Далеко від рідних гір, у пеклі герцоговинсько-боснійського повстання, молодий солдат побачив жахи імперської машини. Спогади про ту м’ясорубку, де гинули люди за чужі кордони, лягли в основу першого друкованого твору — повісті “Спомини з-перед десяти літ” 1892 року. Іван Франко та Осип Маковей схвально відгукнулися, ніби розпаливши іскру, що мала спалахнути полум’ям.

Адвокатське поле бою: хлопський захисник

У 1884-му Чайковський склав суддівський іспит і практикував у Самборі до 1886-го, а з 1890-го відкрив канцелярію в Бережанах. Тут, серед селянських халуп, він став “хлопським адвокатом” — захищав бідних без гонорару, ведучи справи рідною мовою в полонізованих судах. Москвофіли дивувалися, як цей юрист переконує чиновників українським словом, ніби шаблею розсікаючи бюрократичні тенета.

• Бережани стали його фортецею: тут народилися сини Микола, Богдан та Андрій, дочки Галина, Олена й Наталія, а дружина Наталія Гладилович, з якою шлюб уклався 21 вересня 1884-го, підтримувала родину сталево.
• Перша світова війна закотила його до Самбора в 1914-му; за доносом росіяни кинули в “Бригідку”, але протекція врятувала.
• У 1918–1919-х — повітовий комісар Самбірського повіту ЗУНР, де гуманність згуртувала людей навколо ідеї державності.

Ці випробування загартували характер, перетворивши юриста на письменника, чиї герої борються не лише за правду, а й за честь.

Літературний злет: від повістей до козацьких саг

Серйозно перо взяв у зрілості, під сорок — враження від армії, судів і історії Запоріжжя. Перші збірки “Із судової зали” та “Образ гонору” (1895) розкрили селянські долі з болісною правдивістю. “Олюнька”, “В чужім гнізді”, “Бразілійський гаразд” (1896) показали галицьку шляхту в її комічних і трагічних барвах, здобувши похвалу Франка.

Та справжній тріумф — козацькі повісті. “За сестрою” (1907, у шкільній програмі досі), “Козацька помста” (1900-і), “Віддячився” (1913), “На уходах” (1921), “З татарської неволі”, “Олексій Корнієнко” (1924) малюють козаків як невмирущих воїнів волі. Ці історії, пронизані романтизмом, ідеалізували Запоріжжя, звинувачуючи Москву в зрадах, і зачаровували молодь по обидва боки Дніпра.

Таблиця ключових творів базується на даних з uk.wikipedia.org та ukrlib.com.ua. Ці історії не просто розважали — вони виховували патріотизм, ніби степовий вітер, що несе шаблі над Дніпром.

Вершина творчості: роман “Сагайдачний”

Магнум опус Чайковського — трилогія “Сагайдачний” (“Побратими”, 1924; “До слави”, ч.1–2, 1929), присвячена гетьману Петру Конашевичу. Тут козак Голота, вірний побратим, мріє про славу, а Сагайдачний веде до перемог над турками й Москвою. Роман, сповнений архівних деталей і історичних праць Грушевського, став енциклопедією козацького духу. Чайковський не вигадував — він оживляв минуле, роблячи його зброєю для сучасників.

Інші перлини: “Чорні рядки” (1930) про стрільців ЗУНР, “Богданко” (1934), “Перед зривом” (1937, посмертно). Понад 50 творів — від оповідань до романів — заполонили галицькі видавництва, досягаючи й Наддніпрянщини.

Громадський лідер: від Просвіти до есперанто

Коломия з 1919-го стала оселею родини: дружина очолювала “Союз Українок”, дочка Марія редагувала жіночі видання. Андрій керував “Рідною школою” (1926–1927), кооперативом “Народний дім”, популяризував тверезість у “Відродженні”. Член УНДО, організатор УСС, він вірив в єдність через культуру. Есперанто для нього — місток до світу, де українці не самотні.

Останні роки — боротьба з хворобою, та перо не змовкало. Помер 2 червня 1935-го, залишивши спадщину, що пробудила покоління. Сьогодні “За сестрою” читають школярі, “Сагайдачний” перевидано, а дух козака Чайковського гріє серця в часи випробувань. Його твори нагадують: воля — як ріка, що прорве будь-яку греблю.

Родина продовжила справу: син Микола — математик, Богдан — етнограф, загиблий у Бригідках; дочки — активістки. У 2017-му 160-річчя відзначено державно, а 2025-го — свіжі публікації підкреслюють актуальність (zaxid.net). Андрій Чайковський не просто писав — він будував душу нації, і цей міст тримається досі.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts