Уявіть густий туман над українським ланом на світанку, де селянин, згорблений під вагою плуга, тягне його волами, бо пан наказав. Цей селянин — кріпак, людина, прив’язана до шматка землі сильнішими путами, ніж ланцюги. Не раб у класичному сенсі, бо мав крихту власності, але залежний настільки, що його життя пульсувало ритмом поміщицької забаганки. Кріпацтво, ця похмура тінь феодалізму, формувалося століттями, душило мільйони і лишило шрами в колективній пам’яті.
Слово “кріпак” походить від “кріпости” — документів XV століття у Московії, що фіксували приватну власність на селян. У широкому сенсі це селянин, особисто залежний від феодала, прикріплений до наділу, який не міг покинути без дозволу. Поміщик володів його працею, майном частково, міг продати чи обміняти, як худобу. Ключове: кріпак не був повною власністю пана, на відміну від рабів, але свобода його була ілюзією. У Російській імперії до 1861 року таких налічувалося близько 22,5 мільйонів — майже половина населення.
Як зародилося кріпацтво на українських землях
Корені тягнуться до Київської Русі, де “Руська Правда” фіксувала перших залежних: холопів, закупнів, рядовичів. Селяни йшли в залежність через борги чи голод, стаючи “закладниками”. У XIV столітті, під Литвою та Польщею, процес прискорився. Вислицький статут 1347 року в Польщі, привілей Казимира IV 1447-го — і от селяни втрачають право переходу між маєтками, лишаються на Юр’єво (Різдво).
Люблінська унія 1569-го остаточно закріпила біду: Литовський статут 1588-го заборонив втечі, встановив “вічні слободи” — обмежені терміни свободи. На Правобережжі панщина сягала 4–6 днів на тиждень, на Лівобережжі після Переяслава 1654-го царський уряд підтримував старшину в покріпаченні. Універсал Розумовського 1760-го заборонив переселення без паспорта. Катерина II 1783-го поширила кріпацтво на Лівобережжя, Павло I 1796-го — на південь. У Галичині під Австрією Йосиф II формально скасував 1782-го, але панщина тривала до 1848-го.
Регіональні відмінності вражали: у Подільській губернії кріпаки становили 60% населення, у Таврійській — лише 6%. Це не випадковість — чорноземи Правобережжя кликали панів до жорсткості, степи півдня лишили більше лазівок.
Повсякденне життя: панщина, оброк і вічна втома
Ранок кріпака починався з першого півня — три дні панщини на тиждень за Павла I, але на практиці до шести. Плуг, коса, серп — все своє, бо панське худобне часто гнило в стайні. Жінки пряли, годували свиней пана, діти ганяли гусей. Оброк — натуральний чи грошовий — добивав: зерно, мед, яйця, гроші від продажу лісу чи ремесла. Ще подушний податок державі, ремонт доріг, млинів.
Хата кріпака — мазанка з солом’яним дахом, одна кімната на родину. Їжа проста: каша, картопля, хліб з висівками. Голод і чума косили щороку, бо пан забирав “своє” першим. Шлюби потребували дозволу, бо розлучити родину — як собак. Діти — майно пана з народження. Виживання вимагало хитрості: крадіжка з панських ланів, втеча в Січ чи міста.
Ось таблиця основних повинностей для наочності:
| Повинність | Опис | Обсяг (типово) |
|---|---|---|
| Панщина | Безплатна праця на пана | 3–6 днів/тиждень, до 40 днів/рік для жінок |
| Оброк | Натуральні/грошові платежі | Зерно, худоба, 8–12 рублів/рік |
| Інші | Податки, ремонт, дари | Щорічно, без фіксу |
Дані з uk.wikipedia.org. Ця таблиця показує, чому кріпаки вигиналися, як лози під бурею: праця на себе лишається краплею в морі.
Що міг кріпак: ілюзія прав у лещатах залежності
Формально — користуватися наділом, мати рухоме майно, ремесло. Але без паспорта — ніде. Суд — через старосту, присяга державі — ні. Продати землю? Забудь. Одружитися? З дозволу. Пан міг запроторити в рекрути, віддати в солдати чи просто забити. Діти — його власність, міг розпродати по ярмарках, як Тараса Шевченка 1838-го за 2500 рублів — ціна двох коней.
Винятки тішили: “вільні хлібороби” Олександра I, посесійні селяни Миколи I. Та більшість тонула в болоті. У Галичині після 1781-го панщина обмежена трьома днями, з правом на пасовиська — але це крапля в морі порівняно з Росією.
Повстання: іскри бунту проти кайданів
Кріпаки не мирилися. Втечі до Запорожжя, стихійні бунти. Гайдамаки — перші месники: 1734-го на Правобережжі, 1750-ті — масові. Коліївщина 1768-го — пік: Максим Залізняк і Іван Гонта ведуть 2000 козаків і селян проти шляхти. Умань у крові, тисячі вбитих панів, але репресії — 10 тисяч страчених. Росія з Польщею душать повстання разом.
У XIX — Устим Кармелюк на Поділлі, 20 бунтів, 100 тисяч гайдамаків під ним. Київська козаччина 1855-го. Ці спалахи — крик душі, що розриває пута.
Скасування 1861: воля з викупом і пастками
19 лютого 1861-го (3 березня н.ст.) Олександр II підписує Маніфест: особиста свобода, наділ з викупом. Селяни — “вільні обивателі”, але тимчасово зобов’язані: панщина чи оброк до угоди. Наділ — 3–12 десятин/душу в Україні, менше дореформенного. Викуп: 80% держава, але селяни платять 49 років з 6% — переплата втричі!
В Україні 3 тисячі бунтів 1861-го, 2 млн учасників. Кам’янсько-Слобідське, Безуглівське. Платежі зняли 1907-го, але поміщики лишилися землями — селяни бідніли. Реформа дала свободу, але не землю — початок нової нерівності.
Наслідки: від кріпаків до селянської біди
Селяни розшаровуються: куркулі, бідняки. Поміщицьке землеволодіння — 50%, селянське наділи малі. Міграція в міста, революції 1905-го, 1917-го кореняться тут. Тарас Шевченко, викуплений друзями, став голосом: “І на оновленій землі / Врага не буде, супостата, / А буде син, і буде мати, / І будуть люде на землі.”
Цікаві факти про кріпаків
- Тарас Шевченко — не єдиний геній-кріпак: Федір Симиренко, викупившись, став цукровим магнатом.
- Пан міг судити кріпака сам: батоги, пірки в гарячу смолу — норма.
- У 1840-х панщина в Поділлі — 5 днів + 2 на “господарські потреби”, як пияцтво пана.
- Кармелюк вкрав у панів стільки, що викупив тисячі селян на волю.
- Жінки-кріпачки часто ставали коханками панів — шлях до “фаворитства” чи ганьби.
Кріпацтво зникло, але його відлуння чутно в селянських повстаннях XX століття. Сьогодні, дивлячись на поля, згадуємо тих, хто рвав пута руками. І думаємо: скільки ще тіней минулого ховається в нашій землі?
About the Author
