Сніг хрустів під копитами коней у глухому селі Лемеші на Чернігівщині, коли 18 березня 1728 року — за новим стилем 29-го — у скромній козацькій хаті з’явився на світ хлопчик на ім’я Кирило. Син простого козака Григорія Розума та Наталії Дем’янівни, він не міг уявити, як вітри долі занесуть його до вершин влади, де гетьманський жезл Лівобережної України ляже в його юні руки. Ця історія — про злети людини, яка намагалася вдихнути нове життя в козацьку автономію, протистоячи імперським бурям.
Життя Кирила Розумовського нагадувало драматичний роман: від брудних стежок Гетьманщини до блискучих залів Петербурзької Академії наук. Його старший брат Олексій, чий голос зачарував царицю Єлизавету Петрівну, витягнув родину з безвісті. У 1742-му Кирило опиняється в столиці імперії, де швидко вчиться манерам еліти під опікою поетів і мислителів. А вже за рік його відправляють у Європу — Кенігсберг, Берлін, Геттінген, Страсбург, Франція, Італія. Там, під крилом математика Ейлера та філософа Штрубе, юнак ковтає знання, ніби спраглий мандрівник — джерельну воду.
Від козацького хутора до імперських палаців
Повернення з Європи в 1745-му принесло Кирилу чин камергера й графський титул — брат Олексій, фаворит цариці, не шкодував зусиль. У 18 років, уявіть, цей козак стає президентом Академії наук! Хоч і номінально, бо реальні справи вів Ломоносов, але посада підкреслювала його статус. Шлюб 1746-го з Катериною Наришкіною, родичкою Єлизавети, скріпив зв’язки: десять дітей, серед них дипломати, генерали й міністри, розлетілися по імперії, плетучи мережу впливу.
Та справжній поворот стався, коли цариця, під тиском старшини й геополітики — Сілезійські війни, турецька загроза, — відновила гетьманство, скасоване після Данила Апостола. На Глухівській раді 22 лютого 1750-го Кирила обрали заочно. Він не поспішав: лише в липні прибув з пишною свитою — 260 слуг, оркестр, гусари в зелених мундирах. Резиденція в Батурині, відбудованому на руїнах мазепинських часів, перетворилася на мініатюрний Версаль: мармурові зали, позолота, італійські картини.
- Скромне походження: козак Григорій Розум служив у полку, мати ткала долю родини молитвами.
- Європейська освіта: чотири роки мандрів, де Кирило опанував математику, філософію, дипломатію — інструменти для реформ.
- Сім’я як опора: дружина Катерина народила синів Олексія (міністра освіти), Петра (обер-камергера), Андрія (дипломата), які несли гетьманську кров у імперські кола.
Ці кроки заклали фундамент: Розумовський бачив Гетьманщину не провінцією, а європейською державою з шляхтою, судами й армією за зразком Польщі чи Пруссії. Перехід від Глухова до Батурина символізував відродження — місто Івана Мазепи воскресало з попелу.
Гетьманський жезл у руках юнака
У 22 роки Кирило Розумовський приймає булаву, але влада хитка: Петербург тримає на повідку. Перші універсали скасовують обтяжливі податки, митниці з Росією — купці зітхають з полегшенням, торгівля оживає. Він призначає полковників без узгодження з Сенатом, роздає старшині сотні з вільними селянами. Заборона “холопства” для українців — удар по кріпацтву, що повзло з півночі.
Гетьман мріє про спадковість влади, скликає ради старшини, аби перетворити їх на парламент. У 1763-му в Глухові — грандіозне Генеральне зібрання: тисячі делегатів обговорюють реформи. Розумовський видає універсали про обмеження селянських переходів, аби стабілізувати економіку. Його девіз — автономія через модернізацію, де козацька старшина стає шляхтою з правами й обов’язками.
Великі реформи: модернізація Гетьманщини
Чотирнадцять років правління — це вир перетворень, де Розумовський, натхненний Європою, намагався врятувати автономію. Судова реформа 1760–1763-го замінила полкові суди на земські (цивільні), гродські (кримінальні), підкоморські (майнові) — по два на полк. Полковники втратили судову владу, її взяли виборні шляхтичі. Генеральний суд у Батурині став апеляцією.
Військова справа: “Воїнська екзерциція” за проєктом Івана Кулябки ввела регулярні полки, сині мундири, європейську дисципліну. Козаки тренувалися як пруссаки, з багнетами й гарматами. Освіта розквітла: обов’язкові колегії для дітей старшини з військовою підготовкою, плани університетів у Києві (розширена Києво-Могилянська академія) та Батурині — його палац міг стати кампусом.
Ось ключові реформи в таблиці для ясності:
| Рік | Реформа | Деталі | Наслідки |
|---|---|---|---|
| 1752 | Заборона холопства | Універсал проти кріпацтва для українців | Захист від імперських нововведень |
| 1754–1755 | Економічні | Скасування індуктів, митниць з РФ | Зростання торгівлі |
| 1760–1763 | Судова | Земські, гродські суди (uk.wikipedia.org) | Європейський стандарт правосуддя |
| 1760-ті | Військова | Регулярні частини, екзерциція | Сучасна армія |
| 1750-ті | Освітня | Колегії, плани університетів | Просвітництво (uinp.gov.ua) |
Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та uinp.gov.ua. Ці зміни оживили Гетьманщину: промисловість, млини, ярмарки цвіли, старшина пишалася новими правами. Реформи Розумовського — це місток від козацької вольниці до європейської конституційності.
Цікаві факти про Кирила Розумовського
- Його Батуринський палац коштував мільйони: позолочений посуд, 260 слуг — символ розкоші, зруйнований більшовиками в 1918-му, але дух зберігся в заповіднику.
- Син Лев мав учителем Михайла Ковалинського, учня Григорія Сковороди — філософський ланцюг від гетьмана до генія.
- Граф планував дипломатію: таємні переговори з турками й поляками, аби вирвати автономію з петербурзьких лещат.
- Пенсія після зречення — 48 тисяч рублів щороку, маєтки на 200 тисяч душ селян: імператриця Катерина не шкодувала, аби утримати лояльність.
Напруга з імперією: кінець автономії
Та Петербург стискав кулак. Коліївщина 1768-го — селянське повстання — стала приводом: Катерина II бачила в гетьмані загрозу. 10 листопада 1764-го Кирило зрікається булави під тиском генерала Рум’янцева. Зберігає титули, пенсію, генерал-фельдмаршальські погони. Подорожує Європою, повертається 1774-го, будує палаци в Конотопі й Батурині. Останні роки — меценат: підтримує науку, відбудовує церкви.
Смерть 9 січня 1803-го в Батурині: похований у склепі Воскресенської церкви, яку звів на місці мазепинського собору. Радянські варвари грабували могилу 1927-го, але дух гетьмана не зламали.
Спадщина, що пульсує в сучасній Україні
Кирило Розумовський залишив не лише камінь — палац у Батурині, Національний заповідник “Гетьманська столиця”, вулиці в десятках міст. Його реформи народили українську шляхту, яка через дочку Ганну породила родину Скоропадських — аж до гетьмана 1918-го. Як президент АН, сприяв Ломоносову, книгам з історії України, меценатству літератури. Він показав: автономія можлива через освіту й дисципліну, а не лише шаблю.
Сьогодні, коли Україна бореться за суверенітет, Розумовський — приклад: юний козак став реформатором, протистоячи імперії. Його палаци шепочуть про втрачені мрії, але й надихають — бо гетьманський вогонь не згас. Нащадки, як Грегор Розумовський, пишуть: “Усе для незалежності України”. Історія триває, кличе нас уперед.