Олжас Сулейменов: поет вогню степів і голосу тюркського світу

У серці Алма-Ати, де вітри з гір шепочуть давні таємниці, 18 травня 1936 року з’явився на світ Олжас Сулейменов – постать, що поєднує в собі бурхливу енергію казахського степу, гострий розум тюрколога та непохитну волю борця за людську гідність. Цей чоловік не просто пише вірші: його рядки оживають, як полум’я в ночі, запалюючи серця від Алматинських гір до паризьких салонів. Народжений у сім’ї, торкнутій сталінськими репресіями, Олжас Омарович став символом відродження – поетом-шістдесятником, засновником антиядерного руху “Невада-Семипалатинськ” і автором сенсаційної книги “Аз і Я”, що перевернула уявлення про давньоруську літературу.

Зміст

Його поезія – це не тихий шепіт, а грім, що лунає над Євразією. Від перших публікацій у 1950-х до номінації на Нобелівську премію миру в 2026 році, Сулейменов лишається живим легендою, чиї ідеї про єдність культур пронизує сучасний світ. А його тюркологічні гіпотези, ніби ключі до забутих дверей історії, змушують переосмислити походження слів і народів.

Раннє дитинство Олжаса пройшло в тіні трагедії: батько, офіцер казахської кавалерії Омархан Сулейменулы, нащадок батира Олжабая, був розстріляний у 1937-му в Норильлазі. Мати Фатіма виростила сина в Алма-Аті, де хлопець жадібно ковтав книги, мріючи стати геологом, як земля, що кликала його до пригод. Закінчивши Казахський державний університет у 1959-му за фахом геолога, він швидко зрозумів: справжня копальня – це слово, а не руда.

Від степових віршів до всесоюзної слави

Літературний шлях Сулейменова розпочався стрімко, ніби кінь, що несеся вітром. У 1950-х його перші вірші з’являються в газетах, а 1961-го поема “Земля, поклонись человеку!” про політ Гагаріна стає гімном космічної ери – її навіть викарбували на могилі космонавта. Цей твір, написаний за одну ніч на замовлення “Казахстанської правди”, прорвав кордони: від Алма-Ати до Москви, де на IV Всесоюзному з’їзді молодих письменників Микола Тихонов вигукнув про “темперамент і силу образності” юного поета.

Сулейменов не зупинявся. Збірки “Аргамаки” (1961), “Сонячні ночі” (1962), “Год обезьяни” (1967) малювали картини степу, кохання й азіатської душі з такою яскравістю, що читач відчував запах полину й тепло сонця. Його стиль – суміш лірики й філософії, де метафора “глиняної книги” стає символом вічної пам’яті. Переклади на десятки мов, від французької до японської, зробили його голосом Євразії.

У 1960-х він працює журналістом у “Казахстанській правді”, редактором на “Казахфільмі”, де сценарії оживають образами предків. Але справжній прорив – поема “Глиняна книга” (1969), яку професор Сорбонни Леон Робель назвав “епічним голосом на кшталт Гільгамеша чи Гюго”. Ця робота, ніби розкопана табличка, відкриває глибини людської душі.

Твір	Рік	Значення
Земля, поклонись человеку!	1961	Гімн космічній ері, епіталама Гагаріну
Глиняна книга	1969	Філософська поема про пам’ять народів
Аз і Я	1975	Аналіз тюркських коренів “Слова о полку Ігоровім”
Я знаю!..	2025	Остання книга про казахську мову та історію

Таблиця відображає еволюцію творчості Сулейменова від лірики до наукової публіцистики. Дані з ru.wikipedia.org.

“Аз і Я”: скандал, що змінив історію

1975 рік вибухнув бомбою: книга “Аз і Я” стверджувала, що “Слово о полку Ігоровім” – двомовний твір із тюркськими елементами. Сулейменов розшифрував “кошкоу злому” як “дикий кочівник”, доводячи симбіоз руських і степових культур. Радянська цензура заборонила її на роки, звинувачуючи в “пантуркізмі”, але правда прорвалася: переклади українською, дискусії в Сорбонні. Ця праця, ніби міст через століття, пов’язала Київську Русь з тюркським світом, викликавши полеміку з академіками на кшталт Лихачова.

Для українців це особливе: Сулейменов показав, як степові впливи формували нашу літературу, роблячи “Слово” багатошаровим пергаментом. Його візити до Києва, премії – свідчення дружби культур.

Борець проти ядерної тіні: “Невада-Семипалатинськ”

1989 рік: Сулейменов збирає мільйони підписів проти ядерних випробувань на Семипалатинському полігоні. Рух “Невада-Семипалатинськ” стає першим екологічним протестом у СРСР, зупиняючи тести й закриваючи полігон у 1991-му. Чотири мільйони голосів – це не цифри, а крик степу, отруєного радіацією в 2500 разів сильнішою за Хіросіму. Звідси народилася партія “Народний конгрес Казахстану”, де Олжас став лідером.

Ця боротьба – вершина громадянської мужності: від мітингів в Алма-Аті до ООН, де його голос лунав за глобальний роззброєння.

Дипломат і миротворець: від посольств до ЮНЕСКО

З 1995-го – посол Казахстану в Італії, Греції, Мальті. Потім директор Міжнародного центру зближення культур під егідою ЮНЕСКО. Тут Сулейменов будує мости: конференції, проекти про Шовковий шлях. У 2022-му Франція вручила йому звання офіцера Ордену Почесного легіону за культурний внесок.

Його дипломатія – не сухі папери, а живі діалоги, де поезія стає зброєю миру.

Цікаві факти про Олжаса Сулейменова

Друг Вознесенського та Євтушенка: разом потрапили в аварію під Алма-Атою, натхненну віршами про Махамбета.
Шахіст: голова федерації шахів Казахстану (1977–1995), де казахська стратегія грала на дошці світу.
Герой космосу: його поема про Гагаріна – єдина, викарбувана на могилі.
Нобелівська номінація: у грудні 2025-го партія “Байтак” висунула на премію миру за антиядерну боротьбу.
Тюркський Гільгамеш: Робель порівняв його з героями епосів за епічний розмах.

Ці перлини з життя показують, як поет стає міфом.

Тюркологія: розкриття таємниць предків

Книги “Мова письма” (1998), “Тюрки в доісторії” (2002), “Код Слова” (2013) – це подорож у протописьменність. Сулейменов доводить тюркські корені в шумерських текстах, азбуці. “Перетинаючі паралелі” (2001) – гімн єдності, де мови танцюють, як каравани на Шовковому шляху. Остання “Я знаю!..” (2025) розкриває казахську мову як ключ до історії.

Його теорії спірні, але геніальні: вони змушують вчених переглядати підручники.

Сім’я – опора степового воїна

Дружина Маргарита Володимирівна, опора в бурях, пішла 27 квітня 2023-го. Три доньки – Ділара, Мадіна, Лейла – несуть естафету. Трагедія 2018-го з онуком Іскандером не зламала, а загартувала дух. Сім’я Сулейменова – як коріння батира, глибоке й незламне.