8 березня: день повій чи справжня боротьба жінок?

Кожне 8 березня вулиці заповнюються тюльпанами, а серця – теплими словами. Але в тіні букетів чути глузливий шепіт: “День повій”. Цей ярлик липне до свята роками, ніби стара етикетка на новій пляшці вина. Насправді ж ніяких повій у витоках Міжнародного жіночого дня не було – це вигадка, що народилася з плутанини та антифеміністичних жартів. Реальна історія набагато драматичніша: страйки, революції, голосування за права. Клара Цеткін у 1910-му в Копенгагені закликала жінок світу єднатися, а дата 8 березня закріпилася через криваві протести в Петрограді 1917-го. Сьогодні це день солідарності, коли мільйони виходять на марші проти насильства та нерівності.

Міф про повій здається смішним, але ранить глибоко. Він знецінює боротьбу поколінь, перетворюючи героїнь на карикатуру. Розберемося, звідки ноги ростуть у цій байці, і зануримося в автентичну хронологію подій. Бо істина – як гострий ніж: ріже стереотипи навпіл.

Звідки взявся міф про “день повій”?

Уявіть напівтемний бар пострадянського містечка: хтось кидає фразу про повій у Нью-Йорку 1857-го, і сміх котиться лавою. Ця версія стверджує, ніби 8 березня ті жінки протестували не за зарплату чи права, а за гроші від матросів, які скористалися послугами й утекли без оплати. Далі йде Париж 1894-го: повії нібито вимагали профспілок нарівні з швачками. А в 1910-му Клара Цеткін з Розою Люксембург виводять німецьких повій на вулиці проти поліції.

Звучить як сценарій дешевого серіалу, бо й є вигадкою. 8 березня 1857-го припадало на неділю – фабрики стояли, матроси відпочивали. Жодна газета того часу не згадує ні страйку текстильниць (офіційна радянська версія), ні повій. Цей фейк з’явився в 1950-х як міська легенда, поширилася в пострадянському просторі через сексистські жарти та церковну критику. У 1990-х, коли СРСР розвалився, антикомуністи додали перцю: “Повій замінили на трудящих жінок!” Ви не повірите, але VoxUkraine.org детально розвінчала це, посилаючись на архіви преси – нуль згадок.

Чому міф живий? Він грає на страхах: жінки, що вимагають рівності, – “неприродні”, мовляв, краще квіти й компліменти. У Росії та Україні це стало мемом у соцмережах, де фемінізм = “повії”. Але реальність інша: проституція боролася не за свято, а за виживання в бідності, спричиненій тією ж нерівністю, проти якої й повстали справжні активістки.

• 1857 Нью-Йорк: Фейк про повій чи текстильниць – неділя, без преси.
• 1894 Париж: Немає архівних доказів демонстрації.
• 1910 Німеччина: Цеткін агітувала за виборче право, не за повій.

Після такого списку ясно: міф – інструмент дискредитації. Переходимо до фактів, що змінюють картину раз і назавжди.

Реальна історія Міжнародного жіночого дня

Все почалося не з порожніх каструль, а з гарячих дебатів у Європі початку XX століття. Жінки-текстильниці страйкували в Нью-Йорку 1908-го, вимагаючи 8-годинного дня та заборони дитячої праці. Це надихнуло Соціалістичну партію США оголосити останню неділю лютого Національним жіночим днем у 1909-му. Але глобальний поштовх дав Копенгаген 1910-го.

Друга міжнародна конференція соціалістичок: 100 делегаток з 17 країн. Клара Цеткін, матір сина від позашлюбного зв’язку, стоїть і каже: “Жінки мусять мати день солідарності – за виборче право, проти дискримінації!” Ухвалено без фіксованої дати. 1911-го мільйон жінок у Австрії, Данії, Німеччині протестують. 1913-го – проти війни. А 1914-го 8 березня вперше відзначають у шести країнах.

Джерела даних: uk.wikipedia.org. Ця таблиця показує еволюцію – від локальних страйків до планетарного руху. Після таблиці видно: 8 березня не випадкове, а символ революції.

Клара Цеткін: мати ідеї та борця

Народилася 1857-го в Саксонії, дочка вчителя. У 35 пережила розлучення, народила позашлюбного сина. Активістка профспілок, боролася за 8-годинний день. У Копенгагені її промова запалила іскру: “Жіночий день – як Перше травня, для пролетаріату!” Пізніше – у Рейхстазі, де її арештовували. Померла 1933-го, але спадщина жива. Без Цеткін не було б свята.

8 березня як каталізатор революцій

Кульмінація – Петроград 1917-го. 8 березня (23 лютого за старим стилем) робітниці текстильних фабрик вийшли за хлібом і миром. 90 тисяч приєдналися, солдати перейшли на бік. Микола II зрікся – Лютнева революція. Тимчасовий уряд дав жінкам виборче право. Ця дата закріпилася в СРСР з 1921-го за ідеєю Коллонтай.

Уявіть: голодні черги, крики “Хліб!”, і раптом – переворот. Емоції зашкалюють, як у голлівудському блокбастері, тільки реал.

Від радянського свята до глобального феномену

У СРСР 8 березня – мітинги, промови про “подвійний тягар” (робота + дім). З 1966-го – вихідний, тюльпани від держави. У пострадянщині перетворилося на “день весни й краси”. Сьогодні в Україні – державне, але дебати киплять: законопроєкт 2023-го пропонував скасувати за “совковість”. Та 2025-го лишився, бо 8 березня – субота.

У світі різноманітно: Китай – вихідний для жінок, Італія – флешмоби, США – Жіночий історичний місяць. Марші #MeToo оживили політичний дух.

1. Квіти та подарунки: Традиція з 1970-х, символізує визнання.
2. Марші: У 100+ країнах проти насильства.
3. Корпоративні акції: Компанії за гендерну рівність.

Ці кроки показують: свято еволюціонує, не стоїть на місці.

Чому міф про повій досі кружляє?

У пострадянському менталітеті – коктейль з ностальгії та бунту. Церква називає “сатанинським”, бо комунізм. Соцмережі розганяють меми. Але статистика б’є: 85% українців святкують (опитування 2024). Міф тримається на незнанні, але освіта руйнує його, як хвиля скелю.

Тренди надихають: жінки не чекають квітів, а змінюють світ. Від Цеткін до сучасних маршів – нитка солідарності тягнеться крізь час. А міф про повій? Він тьмяніє, бо правда яскравіша за будь-який жарт. Кожне 8 березня нагадує: боротьба триває, і ми в ній разом.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts