Ранній жовтневий ранок 1959 року в Мюнхені видавався звичайним. Степан Бандера, ховаючись під псевдонімом Попель, вирушив по продукти, тримаючи в руках кошик. Він не здогадувався, що в під’їзді будинку на Крайтмайрштрасе, 7, на нього чекає смерть. Близько 13:00 агент КДБ Богдан Сташинський вистрілив йому в обличчя струменем розчину ціаністого калію з хитроумного пістолета. Отрута миттєво паралізувала дихання, Бандера впав, розбивши голову об сходи. Сусіди почули хрипкий крик, викликали швидку. Дружина Ярослава кинулася на допомогу, але по дорозі до лікарні серце лідера ОУН зупинилося. Так завершився шлях людини, яка стала легендою українського опору.
Цей постріл не був випадковим — радянські спецслужби полювали на Бандеру роками, влаштовуючи сім невдалих замахів. Отруєння ціанідами прикрили серцевим нападом, але розтин виявив правду: це класичний почерк КДБ. Подія сколихнула емігрантську спільноту, а згодом розкриття виконавця шокувало світ. Розберемося в деталях, від раннього життя Бандери до суду над убивцею, занурюючись у архіви та свідчення.
Степан Бандера: шлях від галицького села до вершин ОУН
Старий Угринів, маленьке село на Івано-Франківщині, став колискою для хлопця, який не мирився з поневоленням. Народжений 1 січня 1909 року в родині греко-католицького священника Андрія Бандери та Мирослави Глодзінської, Степан ріс у атмосфері патріотизму. Батько, парох, вчив синів любити Україну, а Перша світова війна з її фронтами через село загартувала характер. Мати померла від туберкульозу, коли йому було лише 13, залишивши сиротами велику родину: сестер Марту-Марію, Володимиру, Оксану та братів Олександра, Василя, Богдана.
Гімназія у Стрию, де Бандера став пластуном у курені «Червона калина», розкрила лідерські задатки. У 1927–1928 вступив до Української військової організації (УВО), а 1929 — до ОУН. Швидкий ріст: з 1931 — референт пропаганди, з 1932 — заступник крайового провідника, 1933 — повноцінний лідер на Західноукраїнських землях. Під його командуванням ОУН перейшла від грабежів до точкових терорів проти польських чиновників і радянських агентів. Вбивство міністра Перацького у 1934 чи консула Майлова — його стратегія, спрямована на привернення уваги світу до Галичини.
Поляки не пробачили: п’ять арештів за три роки, жорстокі допити у Львові, Кракові, Варшаві. Варшавський процес 1935–1936 дав довічне, але апеляція зменшила до 15 років. Звільнений німцями у 1939, Бандера очолив революційний крило ОУН після розколу з Мельником. Під час війни — арешт нацистами за Акт 30 червня 1941, ув’язнення в Заксенгаузені до 1944. Там, у бараку для «почесних», він відмовився від нацистських пропозицій, зберігши принципи.
Еміграція в тіні: постійні переїзди та родинне життя
Визволений союзниками у 1944, Бандера оселився в Берліні, але радянські агенти змусили родину блукати Європою. Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Гільдесгайм, Штарнберг — скрізь загроза. З 1954 — стабільний Мюнхен, де під паспортом Штефана Попеля очолював закордонні частини ОУН. Дружина Ярослава, одружена з ним у 1940-х, народила трьох дітей: Наталю (1941), Андрія (1946), Лесю (1947). Діти не знали справжнього прізвища батька, грали в безтурботному німецькому кварталі, доки тінь КДБ не нависла.
Сім попередніх замахів КДБ з 1947 по 1959 ілюструють напругу. Ось хроніка з архівів ОУН:
- 1947: Агент Мороз планував викрадення.
- 1948: Стельмащук з отрутою.
- 1950: Група з Праги з вибухівкою.
- 1952: Леман і Лєгуда з пістолетами.
- 1953: Стефан Ліппольц, волиняк, завербований Москвою.
- Весна 1959: Вінцік з Відня намагався викрасти сина Андрія.
- Літо 1959: Поляк-волею мала застрелити публічно, помстившись «за Волинь».
Ці спроби, за свідченнями розвідника Степана Мудрика, тримали Бандеру в постійній насторожі. Служба безпеки ОУН відстежувала підозрілих, але КДБ удосконалював методи. Родина жила скромно: Бандера працював інженером, друкував прокламації, мріяв про повернення в незалежну Україну.
Ранок смерті: хроніка фатального дня
14 жовтня Сташинський прибув до Мюнхена під ім’ям Ганса Будайта. Він чатував біля будинку, спостерігаючи рутину Бандери. Наступного дня, 15 жовтня, близько 12:50 Попель повернувся з ринку з помідорами. Двері під’їзду клацнули — і струмінь отрути вдарив у лице. Кров хлюпнула з очей і носа, жертва закричала хрипко, впавши догори обличчям. Ключі закотилися під двері, кошик устояв.
Сусіди Гамзе вибігли першими, побачивши «писаря Попеля» в калюжі крові. Ярослава, почувши шум, кинулася вниз: «Степан! Що сталося?» Викликали швидку о 13:05. У кареті Бандера ще дихав, але отрута зробила справу — серце зупинилося до лікарні. Розтин 19 жовтня підтвердив: ціанистий калій, параліч дихальних шляхів. Спершу думали про інфаркт чи самогубство, але сліди отрути видали злочин.
Отруйний пістолет КДБ: зброя невидимої війни
Цей двоствольний шприц-пістолет — винахід 13-го управління КДБ — стріляв рідким KCN під тиском. Ампули ламалися при пострілі, отрута вбиралася через слизові, імітуючи інфаркт. Для Ребета 1957-го випарилися повністю, для Бандери — частково, залишивши сліди. Сташинський тренувався місяцями, щоб влучити в упор за секунду.
Порівняймо два вбивства в таблиці:
| Жертва | Дата | Місце | Метод | Наслідок |
|---|---|---|---|---|
| Лев Ребет | 12 жовтня 1957 | Мюнхен | Струмінь KCN, випари | Інфаркт (прикрите) |
| Степан Бандера | 15 жовтня 1959 | Мюнхен | Струмінь KCN, частково видно | Отруєння виявлено |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, уinp.gov.ua. Ця зброя стала символом радянського терору — тихим, невидимим, як отруйна мгла.
Богдан Сташинський: з бідного села до рук Кремля
Ви не повірите, але вбивця виріс у селі Борщовичі біля Львова, де сестри підтримували УПА. Народжений 1931-го, Сташинський потрапив у тенета МГБ у 1950 за дрібну крадіжку. Погрози родині змусили зрадити: видав боївку УПА. Під псевдо «Олег-Тарас» — агент, що палав кар’єрою. Курси в Києві, німецька, заслання до НДР. Ребет — перша жертва, Бандера — друга. Нагорода: орден Червоного Прапора від Шелепіна.
Любов до перукарки Інге Поль усе зламала. Вона відмовилася від шлюбу в СРСР, де чекала стежка КДБ. Син Петро помер 1961-го — останній поштовх. 12 серпня, напередодні Берлінського муру, втекли до Заходу, зізнавшись ЦРУ. «Краще тюрма в демократії, ніж могила в СРСР», — пояснив Сташинський.
Суд у Карлсруе: розкриття кремлівського наказа
Процес 8–15 жовтня 1962-го став сенсацією. Сташинський детально описав операції, вказав на Шелепіна та Хрущова. Ярослав Стецько свідчив про терор. Вирок — 8 років (за два вбивства), м’який через співпрацю. Відсидів чотири, ЦРУ вивезло до США чи ПАР. Подія приголомшила: КДБ програв пропаганду.
Цікаві факти про смерть Бандери
- Кошик з помідорами не розсипався — отрута вдарила миттєво, Бандера не встиг сіпнутися.
- Сташинський побачив похорон у кінохроніці — це зламало психіку, спричинивши каяття.
- Могила на Вальдфрідгофі посипана українською землею та окроплена водою з Чорного моря.
- Діти Бандери емігрували до Канади, онук Степан — журналіст.
- Пістолет зберігається в музеї — унікальний зразок радянської «технології смерті».
Ці дрібниці оживають трагедію, показуючи людську драму за кулісами історії.
Спадщина, що не вмирає: Бандера в сучасній Україні
Поховання 20 жовтня 1959-го зібрало тисячі: цвинтар Вальдфрідгоф став святинею. Бандера — символ незламності. У незалежній Україні — вулиці, пам’ятники у Львові, Тернополі, Києві (колишній Московський проспект). Опитування 2022-го: 74% українців ставляться позитивно. Фільми «Нескорений», марші — його дух живе. Навіть у 2026-му, посеред війни, бандерівська ідея надихає на опір агресору. Радянські міфи не зламали легенду — навпаки, укріпили. Ця смерть не кінець, а початок вічної боротьби за волю.
About the Author
