Мурсі: загадкове плем’я Ефіопії в долині Омо

Глиняні диски, що розтягують губи до неймовірних розмірів, воїни з шрамами на плечах і палицями в руках, ритуальні танці під палючим сонцем – таке плем’я мурсі, яке мешкає в ізольованій долині річки Омо на південному заході Ефіопії. Ці нілотські люди, чисельністю близько 10 тисяч, зберігають традиції, що вражають уяву, від церемоніальних дуелей до анімізму з верховним божеством Тумві. Їхнє життя крутиться навколо худоби, родючості землі та захисту від сусідів, але сучасний світ уже стукає в двері хатин з гілок.

Жінки мурсі починають розтягувати нижню губу приблизно в 15 років, вставляючи дерев’яні розпірки, які поступово замінюють на глиняні тарілки діаметром до 20 сантиметрів – символ краси, статусу та розміру посагу. Чоловіки, тим часом, доводять manhood у кривавих боях sagine, де палиця дунга стає інструментом честі. Ці звичаї не просто екзотика, а міцний фундамент суспільства, що витримав посухи, війни та набіги.

Хоча ЗМІ часто малюють мурсі як диких воїнів з автоматами, реальність складніша: вони гостинні пастухи, які торгують худобою і приймають туристів за кілька біррів за фото. Розберемося глибше в їхньому світі, де кожна шрамова рубка – це історія перемоги.

Походження та історія племені мурсі

Мурсі з’явилися в долині Омо, між річками Омо та МAGO, ще кілька століть тому, мігруючи з нілотських рівнин на північному сході Африки. Їхня земля – посушлива сава, оточена горами, де пасовища обмежені, а вода – на вагу золота. За оцінками етнографів, предки мурсі оселилися тут, витісняючи чи асимілюючи менш войовничих сусідів, як кара чи квегу.

У 1974 році спалахнув конфлікт з народом бодді за район Мара під час сильної посухи – мурсі втратили частину худоби й десяту населення. Цивільні війни в Ефіопії 1980-х додали втрат: голод, хвороби, набіги. Сьогодні, станом на 2025 рік, їх близько 10-15 тисяч, розділених на 18 кланів (bhuran). Кожен клан має свого жерця-комуру, який не покидає землі, аби не втратити зв’язок з Тумві.

Історія мурсі – це хроніка виживання. Уявіть сава, де кожна крапля дощу – подарунок богів, а кожна корова – валюта честі. Вони не записують літописи, але шрами на тілах чоловіків розповідають про битви краще за будь-які папери.

Глиняні тарілки: символ краси та статусу в мурсі

Найяскравіший знак мурсі – дехбінья, глиняні диски в нижній губі жінок. Процес починається в підлітковому віці: проколюють губу, вставляють маленьку дерев’яну шайбу, поступово розширюючи отвір. Щоб уникнути інфекцій, жінки мажуть рани мазями з рослин – корінням і листям, багатим антисептиками. За пару років губа витягується, і приходить черга глини: жінки самі ліплять і розмальовують диски червоною охрою, білою крейдою, чорним вугіллям.

Величина тарілки – міра приданого: за 20-сантиметровий диск наречена може коштувати 40 корів чи навіть АК-47. Але міф про те, що жінки їдять з тарілкою, – чиста вигадка; її знімають для їжі, сну чи роботи. Диск носять на танцях, весіллях чи коли подають їжу чоловікам – символ гостинності й родючості.

Чому така традиція? Одна теорія – захист від работоргівців у 15 столітті: спотворена зовнішність робила полонянок менш привабливими. Інша – просто естетика: у мурсі краса не в дзеркалі, а в статусі. Сусідні сурі (чай) теж практикують це, але мурсі роблять акцент на розмірі.

1. Вік 12-15: прокол нижньої губи, видалення 2-4 зубів (не завжди).
2. Щоденне розширення дерев’яними розпірками на 1-2 мм.
3. Через 6-12 місяців: перша глиняна тарілка 5-8 см.
4. До шлюбу: до 15-20 см, залежно від амбіцій родини.
5. Після пологів тарілку можуть зняти, але шрам лишається назавжди.

Цей ритуал – не тортури, а гордість. Жінки мурсі сміються з туристів, які кривляться: для них це як тату в Європі, тільки глибше в плоті й душі.

Воїнські дуелі sagine: палиця честі мурсі

Sagine, або дунга, – церемоніальні бої молодих чоловіків палицями довжиною до 2 метрів. Голова обмотана шкірою, тіло – охрою, але удар по черепу чи ребрах – норма. Переможець отримує шрам на лівому плечі, право на дружину й худобу. Поразка – ганьба, але не смерть; сучасні бої контрольні, хоч і криваві.

Чоловіки мурсі – воїни від народження. Шрами на плечі, грудях, животі позначають вбитих ворогів чи звірів. Раніше палиця, тепер АК-47 з Еритреї – символ багатства від продажу худоби чи туристам. Але в 2020-х ефіопська армія конфіскувала частину зброї, повертаючи до традицій.

Ці дуелі – не агресія, а катарсис. У сава, де корови – багатство, а сусіди – загроза, sagine згуртовує клан, як командний спорт у нас. Жінки обирають переможців, співаючи гімни перемозі.

Релігія мурсі: анімізм і жрець комуру

Мурсі – анімізм: Тумві, верховне божество на небі, проявляється в веселці, птахах чи хмарах. Комуру – жрець клану – молиться за дощ, урожай, захист від цеце чи набігів. Він пророкує по зірках, лікує травами, не виїжджає з земель, бо зв’язок порветься.

Немає культу “демона смерті”, як пишуть сенсаційні ЗМІ – це спотворення. Смерть – частина циклу, але ритуали фокусуються на житті: жертвоприношення биків Тумві, танці за родючість. Деякі перейняли християнство від місіонерів, але комуру лишається авторитетом.

Вірування мурсі – поезія савани. Коли Тумві гнівається посухою, комуру виходить на пагорб, і громада чекає дива – іноді воно стається.

Повсякденне життя, економіка та соціум

Мурсі – скотарі-землероби: корови, кози, вівці – основа. Молоко, кров бика з молоком – страва, кукурудза, сорго – поля. Хатини з гілок і глини, жінки тчуть кошики, чоловіки пасуть отари. Жінки роблять 80% роботи: вода за кілометри, їжа, діти.

Соціум віковий: юнаки – воїни, старші – старійшини. Шлюби – обмін худобою, викрадення чи спадок; цнота не цениться, на відміну від хамерів. Імена дають за забарвлення корів – чорна, руда.

Дані з uk.wikipedia.org та ethnologue.com. Ця таблиця показує унікальність мурсі серед сусідів.

Мова мурсі та родинні зв’язки

Мова мун – сурмська гілка нілотської сім’ї, близька до сурі та меєн. Безписемна до 2000-х, тепер два алфавіти: амхарський і латинський. Самоназва – мун, сусіди чай (сурі) розмовляють подібно, але шлюби між ними можливі, хоч і не вважають себе одним народом.

Мова багата метафорами: корови – сестри, дощ – сльози Тумві. Діти вчаться усно, піснями про героїв sagine.

Сучасні виклики: туризм, парки та модернізація

Туризм – рятівник і паразит. Туристи платять 5-10 біррів (~20 грн) за фото з тарілками, купують намиста – гроші на кукурудзу чи набої. Але це комерціалізує культуру: жінки позирують “для шоу”, чоловіки позують з АК. У 2025 USAID скоротив фінансування Tama Conservation Area – 197 тис. га, де мурсі пасуть худобу з антипоачерингом.

ГЕС на Омо, посухи, клімат – загрози пасовищам. Деякі дівчата відмовляються від тарілок заради міста, але старші тримаються традицій. Ефіопія будує школи, але мурсі обирають комуру над вчителями.

Мурсі адаптуються: продають худобу на ринках Джінка, користуються телефонами для торгівлі. Але дух савани лишається – воїни з палицями, жінки з дисками танцюють під зірками.

Зустріч з мурсі – як ковток свіжого молока в пеклі савани: шокує, але надихає. Їхні диски нагадують, що краса суб’єктивна, а честь – в бою. Долина Омо кличе сміливців, готових платити не лише біррами, а й повагою.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts