Ярослав Гунько: шлях від галицького юнака до центру світового скандалу

У тихому селі Урмань на Тернопільщині, де вітер з Карпат несе аромати полів і спогади про бурхливі часи, 19 березня 1925 року з’явився на світ Ярослав Ількович Гунько. Цей чоловік, якому нині за сто літ, став символом суперечливих сторінок історії – від боротьби за українську незалежність у лавах дивізії “Галичина” до овацій у канадському парламенті та звинувачень у воєнних злочинах. Його життя, ніби ріка, що петляє між скелями, сповнене драматизму: від фронтових окопів Другої світової до тихого куточка Онтаріо, де він досі мешкає.

Ярослав Гунько – українець за походженням, ветеран 14-ї гренадерської дивізії СС “Галичина”, емігрант у Канаді, чиє ім’я вирвалося на заголовки світу у вересні 2023-го. Тоді парламент Канади аплодував йому стоячи під час візиту Володимира Зеленського, а за лаштунками вибухнув скандал, що коштував посади спікеру. Росія звинувачує його в геноциді, Україна нагороджує за патріотизм, а Канада ховає від екстрадиції. Ця історія не просто біографія – це призма, через яку проглядають тіні минулого й сучасні геополітичні баталії.

Дитинство та юність у вирі подій

Урмань, маленьке село біля Бережан, стало колискою для Ярослава. У 1930-х, коли Польща панувала над Галичиною, хлопець ріс у типовій селянській родині, де праця на землі чергувалася з мріями про краще майбутнє. Закінчивши школу в Бережанах, він продовжив навчання в технічному коледжі – рідкісна нагода для того часу, що натякала на допитливий розум і прагнення до професії.

1943 рік перевернув усе. У 18 років Ярослав добровольцем вступив до новоствореної 14-ї добровольчої піхотної дивізії СС “Галичина”. Чому? За його словами, заклик Українського центрального комітету боротися за “Єдину Україну” виявився сильнішим за страхи. Навчання в Мюнхені та Нойгаммері загартувало юнака, і незабаром він, як шутце чи Rottenführer, опинився на Східному фронті. Бої 1944-го проти Червоної армії – це окопи, де галичани, переважно греко-католики, бачили в німцях шанс вирватися з радянського ярма.

Дивізія “Галичина” – це окрема сторінка воєнної історії. Сформована у липні 1943-го, вона налічувала тисячі українців, які не хотіли служити Сталіну. Перейменована на 14-ту гренадерську, вона тримала оборону під Бродами, де зазнала втрат, але вистояла. Після здачі в полон у травні 1945-го стала частиною Української національної армії. Контроверсії? Так, звинувачення в масакрі поляків у Гуті-Пеняцькій 28 лютого 1944-го, де загинуло до 1000 цивільних. Та Комісія Дешена 1985 року в Канаді не знайшла доказів для переслідувань членів дивізії.

Подорож через табори та океан: еміграція

Війна скінчилася, але для Гунька почався інший бій – за виживання. У таборі для переміщених осіб у Ріміні, а потім у Британії, він долучився до Асоціації українців. Там, у 1951-му, познайомився з Маргарет Енн Еджертон – англійкою, яка стала його опорою на все життя. Подружжя мало двох синів, Мартіна й Пітера, і в 1954-му подолало Атлантику до Канади.

Торонто зустріло їх можливостями. Канада, з її ліберальною імміграційною політикою після 1945-го, прийняла багатьох галичан. Кабмін 1950 року навіть винятком дозволив в’їзд членам “Галичини”, бо не бачив у них воєнних злочинців. Гунько оселився в провінції Онтаріо, знайшов роботу в авіаційній промисловості – інспектором у De Havilland Canada. Звичайне життя: робота, родина, церква. Маргарет пішла з життя 2018-го, залишивши спадщину любові й підтримки.

Громадський діяч і ветеран: тиха слава

На пенсії Ярослав не сидів склавши руки. Він активно долучався до української діаспори: ветеранські організації, протести. У 2010–2011 роках вів блог, де ділився спогадами, порівнюючи українців з ізраїльтянами – народом, що вистояв. 2004-го став почесним громадянином Бережан. У 2022-му, попри 97 літ, вийшов на мітинг у Великому Судбурі проти російського вторгнення, пророкуючи перемогу України.

Сини пішли слідами батька: Мартин і Пітер заснували фонд імені Ярослава та Маргарет у Альбертському університеті для досліджень Української греко-католицької церкви. Фонд зібрав тисячі доларів, та після скандалу 2023-го університет його закрив, повернувши 30 тисяч канадських доларів – щоб уникнути асоціацій.

Вересень 2023: овації, що сколихнули світ

22 вересня 2023-го Палата громад Канади гуділа від аплодисментів. Спікер Ентоні Рота, за клопотанням сина Мартіна (з його округу), представив 98-річного Ярослава: “Українсько-канадський герой, що боровся проти росіян за незалежність і підтримує наші війська”. Дві хвилі овацій – від Трюдо, Зеленського, опозиції. Зеленський не знав деталей, уряд теж.

Скандал вибухнув за годину: The Forward і Кечановскі нагадали про СС. Рота вибачився, пішов у відставку за п’ять днів. Трюдо назвав “глибоко ганебним”. Парламент засудив нацизм, але не викреслив з протоколу. Сім’я Гунька сховалася в Норт-Бей, відмовляючись від коментарів.

Джерела даних: ru.wikipedia.org, en.wikipedia.org. Ця таблиця ілюструє, як одна постать розділяє світ: для когось герой, для інших – злочинець. Після таблиці видно, що Канада тримається нейтралітету, РФ тисне через Інтерпол, а Україна підкреслює патріотизм.

Реакції: від обурення до пропаганди

Єврейські організації – Friends of Simon Wiesenthal, B’nai Brith – гнівно засудили: “Злочини Ваффен-СС проти людства”. Ірвін Котлер закликав розсекретити Дешена. Путін використав скандал на Валдаї: “Овації нацисту – доказ денацифікації”. Польща, через Чарнека, вимагала видачі. Українська діаспора захищала: “Боровся за країну”. Гісторик Домінік Арель наголосив: важко приписати злочини конкретним особам.

Наслідки? У Канаді знесли пам’ятник “Галичині” в Оаквіллі під тиском. Росія додала Гунька до бази МВД (жовтень 2023), Генпрокуратура просила екстрадиції (грудень 2023). Канада відмовила в лютому 2024-го – немає договору. Серпень 2024: Інтерпол, 15 країн у розшуку. Навіть Сербія обіцяла арешт.

Сьогоднішній день: 101 рік у тіні розшуку

У Норт-Бей, тихому містечку Онтаріо, Ярослав Гунько святкував 100-річчя в березні 2025-го. Новини з 1tv.ru та ria.ru підтверджують: він живий, під розшуком РФ. Тернопільська облрада в лютому 2024-го нагородила знаком ім. Стецька – за ЗСУ й благодійність. Родина тримається осторонь, але спадщина лишається: від фронтових спогадів до символу незламності.

Його історія шепоче: минуле не відпускає, але й не визначає все. У світі, де героїзм і злочини плутаються, Гунько – нагадування про складність виборів у часи хаосу. А що далі? Розшук триває, але в 101 рік він, мабуть, просто дивиться на канадські озера, згадуючи галицькі лани.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts