У вихорі громадянської війни, з 1918 по 1921 рік, більшовики запровадили політику воєнного комунізму – радикальний комплекс заходів, що мав забезпечити Червону армію ресурсами та прискорити перехід до безкласового суспільства. Це не просто економічна модель, а справжній експеримент над народом: націоналізація всього й вся, примусові реквізиції зерна, мілітаризація праці. В Україні, де хаос тривав довше, ці методи втілили з особливою жорстокістю з початку 1919-го, зруйнувавши господарство й посіявши насіння повстань.
Прихильники бачили в ній шлях до справедливості, де держава роздає пайки за “трудовим вкладом”, а вороги – машину терору, що душила торгівлю й приватну ініціативу. Наслідки виявилися катастрофічними: промисловість впала до критичних меж, селяни ховали зерно, а голод 1921–1923 років забрав мільйони життів. Ця політика не врятувала революцію, а ледь не поховала її разом з народом.
Хоча воєнний комунізм народився з воєнної необхідності – постачати фронт, – його корені сягали глибоко в марксистську мрію про скасування ринку. Ленін називав його “непідготовленим комунізмом”, зумовленим війною, але реальність виявилася жахливою: селянські бунти, страйки, дезертирство. В Україні голова Раднаркому Християн Раковський мусив боротися з опором, посиленим окупаціями Денікіна та Петлюри.
Походження терміну та ідейні витоки
Термін “воєнний комунізм” не вигадав Ленін одразу – його вперше вжив Олександр Богданов у грудні 1917-го на лекції про “Долю соціалізму в Росії”. Це був утопічний план: держава контролює виробництво, розподіл ідеальний, гроші відмирають. Більшовики, захоплені енергією революції, побачили в ньому шанс на “світлу комуну” без буржуазії.
Ідея дозрівала в полум’ї громадянської війни. З одного боку, білі армії, інтервенти, з іншого – голодні міста й фронти. Ленін у промовах 1918-го обіцяв: держава стане єдиним господарським центром, де робітники й селяни отримають усе без посередників. Але за романтикою ховався жорсткий примус – від продзагонів до ЧК.
В Україні ідея адаптували під місцеві реалії: III з’їзд Рад у березні 1919-го прийняв конституцію УСРР, копію РСФРР, з диктатурою пролетаріату. Тут воєнний комунізм став інструментом русифікації – українська мова оголошувалася “контрреволюційною”, а реквізиції йшли на користь Москви.
Причини запровадження: війна чи утопія?
Громадянська війна вимагала ресурсів – Червона армія голодувала, промисловість стояла. Більшовики обрали радикалізм: замість поступового соціалізму – блискавичний штурм. Троцький, як нарком військво, наполягав на мілітаризації праці, перетворюючи фабрики на казарми.
Ідеологічний фактор переважав: Ленін вірив, що війна прискорить комунізм, згортаючи гроші й товарний обмін. Декрет про землю 1917-го обіцяв селянам “чорну пушку”, але реальність – конфіскація надлишків. У 1918-му посуха на Поволжі посилила тиск, змусивши шукати зерно силою.
В Україні причини множилися: втрата промислових центрів Денікіним, партизанщина Махна. Раковський у доповідях Москві скаржився на “куркульський саботаж”, виправдовуючи терор. Ви не повірите, але план заготівель хліба сягав 140 мільйонів пудів у 1919-му, а зібрали лише 8 мільйонів – селяни прятали все. (esu.com.ua)
Ключові заходи: від націоналізації до продрозкладки
Політика воєнного комунізму складалася з п’яти стовпів, кожен – удар по приватній власності. Почнемо з промисловості: до травня 1918-го націоналізували великі заводи, з літа 1919-го – середні, а 29 жовтня 1920-го – дрібні крамниці. Централізація через “главки” – головні комітети ВСНХ – перетворила економіку на бюрократичний лабіринт.
Найболючіше – продрозкладка. Декрет від 11 січня 1919-го зобов’язував селян здавати “надлишки” за фіксованою ціною. Продзагони, озброєні, нишпорили по хуторах, вилучаючи все – від зерна до яєць. У 1920-му додали розкладку худоби. Селяни відповідали круглою порукою: село за село відповідало.
Трудова повинність з листопада 1918-го закріпила робітників за заводами, заборонивши переміщення. Головкомтруд Троцького мобілізував мільйони на “трудові армії”. Зарплата натуралізувалася: пайки хліба, одягом, пальним. Декрет Леніна від 15 липня 1920-го запровадив безготівкові розрахунки, а в грудні готували скасувати гроші взагалі.
- Націоналізація: З 10773 підприємств в Україні на 1921-й діяло лише 4060 – хаос управління паралізував виробництво.
- Продовольча диктатура: Монополія держави на продукти, пайки за “класовим принципом” – робітники перші, “куркулі” останні.
- Земельна реформа: Декрет від 14 лютого 1919-го передавав землю радгоспам, ігноруючи селянські потреби.
- Заборона торгівлі: Вільний ринок – злочин, покарання – розстріл.
Ці заходи мали логіку: держава як єдиний господар. Але на практиці – корупція, саботаж, чорний ринок процвітав потайки.
| Показник | 1913 рік | 1920 рік | Падіння (%) |
|---|---|---|---|
| Промислове виробництво | 100% | 20% | 80% |
| Виробництво зерна | 80 млн т | 46 млн т | 42% |
| Залізничні перевезення | 100% | 25% | 75% |
Таблиця ілюструє крах: дані з uk.wikipedia.org. Падіння зернових зумовило голод, промисловість загрузла в “главкізмі”.
Воєнний комунізм в Україні: терор і опір
В Україні політика стартувала пізно – з січня 1919-го, після взяття Харкова. Раковський, румунієць за походом, але вірний ленінець, очолив РНК УСРР. Особливість – комнези (комітети бідноти) для реквізицій, табори примусових робіт (постанова від 12 жовтня 1920-го, 18 таборів, 25–30 тис. в’язнів).
Русифікація посилилася: українська преса закрита, мова – “буржуазний пережиток”. Продрозкладка тут була жорсткішою: план 160 млн пудів у 1920-му, комнезами зібрали 71,5 млн. Селяни повставали – Григор’єв, Махно, Зеленый. Махно у Гуляйполі створив “вільну радянську” альтернативу, але зрештою розгромлений.
Терор: ЧК розстрілювали “саботажників”. У 1919–1920 роках революційні трибунали засудили тисячі. Економіка лежала: цукрова промисловість, перлина України, впала на 90%.
Руйнівні наслідки: від повстань до голоду
Економіка розвалилася: гіперінфляція, дефіцит, чорний ринок. Селяни скоротили посіви – нащо сіяти, якщо заберуть? Промисловість на 20% від довоєнного рівня. Суспільство кипіло: страйки в Петрограді, Кронштадтське повстання (лютий-березень 1921-го, “Ради без комуністів!”), Тамбовське (1920–1921, Троцький застосовував газ).
В Україні – махновщина, отаманщина. Голод 1921–1923: посуха + реквізиції. У південних губерніях голодувало 3–4 млн, померло 1,5–3 млн (різні оцінки істориків). Діти їли траву, канібалізм фіксували в Херсоні.
Культурний удар: Пролеткульт нищив “буржуазне мистецтво”, цензура душила інтелігенцію. Газети – лише пропаганда, театри – агітка. Це зламало національний відродження 1917–1918-го.
Цікаві факти про воєнний комунізм
- Ленін планував замінити гроші “тродами” – трудовими одиницями, але відкинув ідею в останній момент.
- Троцький створив “трудові армії” – 500 тис. солдатів на заводах, з рушницями в руках.
- В Україні комнези реквізували навіть насіння на посів 1921-го, спричинивши голод.
- У Тамбові більшовики скидували отруйний газ на селян – перший випадок хімзброї проти своїх.
- Махно видав “Наказ №1” – землю селянам без реквізицій, протилежність більшовикам.
Ці епізоди показують абсурд утопії: від блискучих ідей до кривавого фарсу.
Криза мусила вибухнути: X з’їзд РКП(б) у березні 1921-го замінив продрозкладку продподатком – початок НЕПу. Ленін зізнався: “Така політика була б самогубством”. В Україні Раковський впровадив послаблення, але рани загоїлися роками.
Сьогодні історики бачать у воєнному комунізмі не лише воєнну необхідність, а й комуністичний фанатизм, що коштував мільйонів життів. Він навчив: економіку не можна ламати насильно, як суху гілку. Україна відчула це на собі – руйнування села, промисловості, духу. Але з попелу виросло прагнення свободи, що живе й досі.
About the Author
