Український правопис народився в полум’ї боротьби за мову, немов ріка, що пробивається крізь скелі заборон і переслідувань. Від перших спроб стандартизації в XVI столітті до революційних правок 2019 року й свіжих планів на 2026-й, він віддзеркалює дух нації – упертий, гнучкий і повний несподіванок. Коротко кажучи, “відкриття правопису” – це не разова подія, а тривала еволюція норм, де ключові віхи припадають на 1619 рік (Смотрицький), 1928-й (харківський правопис), 2019-й (нова редакція, чинна з 30 травня) та січень 2026-го (постанова ВРУ про оновлення).
Цей процес започаткував Мелетій Смотрицький своєю “Граматикою” 1619-го, ввівши дж, дз і ґ, а в 1918-му Центральна Рада видала перші державні правила. Репресії 1930-х стерли багато, але 2019-й повернув варіанти на кшталт проєкт чи пів яблука окремо. Сьогодні, на початку 2026-го, правопис готується до технічних правок, аби стати ще міцнішим фундаментом державності.
Розкриття цих шарів відкриває не просто правила письма, а історію виживання мови в імперських лещатах. Кожна редакція несла відбиток епохи: від фонетичного “пиши як чуєш” XIX століття до уніфікації з Європою в наші дні. А тепер зануримося глибше, аби зрозуміти, як ці норми формують нашу ідентичність.
Корені в давнині: перші кроки стандартизації
Уявіть собі монастирські скрипторії XVI століття, де ченці ламали голову над тим, як передати українську мелодику слів на пергаменті. Давньоукраїнський правопис, успадкований від кириличних традицій X–XIV століть, спирався на фонетичний принцип: пиши, як чуєш. Тверді приголосні йшли з а, о, ъ, м’які – з я, є, ь. Але хаос наростав: ъ і ь зникали, губні втрачали м’якість.
Перелом стався 1596-го з “Граматикою словєнска” Лаврентія Зизанія – першим системним кодексом. А 1619-го Мелетій Смотрицький у “Граматиці Славенския правилное Сѵнтаґма” ввів дж, дз, й і розмежував г/ґ, закріпивши апостроф. Ці норми панували до XVIII століття, проникаючи в полеміку й поезію. Ви не повірите, але саме тоді з’явився ґудзик, а не гудзик!
1708 рік приніс “гражданський шрифт” – спрощення кирилиці, вилучення архаїчних літер як омега чи іжиця. Це полегшило друк, але посилило русифікацію. У XIX столітті Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш шукали “народний” правопис: кулішівка 1856-го з подвоєнням приголосних (весіллє) вражала експериментами, але не прижилася. Замість неї 1907-го Борис Грінченко закріпив “грінченківку” – основу сучасності з апострофом і є/ї.
Революція 1918–1929: народження державних норм
З Центральною Радою 1918-го українська мова отримала перші офіційні правила – “Головні правила українського правопису”. Це був тріумф: держава визнала мову інструментом нації. 1919-го Академія наук видала “Головніші правила”, а 1925-го створили Державну правописну комісію під Миколою Скрипником.
Кульмінація – Всеукраїнська правописна конференція 1927-го в Харкові. Ухвалений 1928-го “скрипниківський” правопис уніфікував схід і захід, повернувши йотування (проєкт), і на початку слів (ирій) та подовження (снігг). Григорій Голоскевич видав словник на 40 тисяч слів. Ці норми сяяли до 1933-го, надихаючи літературу від Тичини до Підмогильного.
- Фонетичний принцип домінував: м’якість л, н, передавали подвоєнням (ранній – раній).
- Запозичення адаптували: театр, не тьатр.
- Вплив Заходу: Степан Смаль-Стоцький і Василь Сімович інтегрували галицькі традиції.
Цей правопис став символом культурного відродження, але сталінські вітри зруйнували все. Репресії 1930-х оголосили його “буржуазно-націоналістичним”, ліквідувавши Інститут української наукової мови.
Радянські репресії: стирання української ідентичності
1933-го комісія під Андрієм Хвилею заборонила харківський правопис, вилучивши ґ, і на початку слів, йотування. Мова мала уподібнитися російській: г замість ґ, е в проєктах. 1946-го видали “тимчасові правила”, 1959-го – пов’язані з російською орфографією 1956-го. Кличний відмінок став необов’язковим, терміни русизувалися.
Це була епоха мовного геноциду: тисячі слів спотворили, аби стерти національний колорит. Лише 1989-го Орфографічна комісія АН УРСР почала відродження, відновивши ґ і кличний. 1990-го опублікували третє видання – основу для незалежності.
Пострадянське відродження: правопис 1993
1992-го Кабмін запровадив норми 1990-го, стереотипно перевидаючи до 2015-го. 1994-го створили Українську національну комісію з правопису. Проєкт 1999-го пропонував йотування, але відклали. Цей правопис стабілізував мову, але ігнорував сучасні реалії: інтернет, англіцизми, гендерні форми.
Він спирався на фонетику, але консервативно: півкарбованця разом, проект з е. Перевидання “Наукової думки” стали біблією для шкіл, але критики закидали застарілість.
Тріумф 2019: революційні зміни з прикладами
22 травня 2019-го Кабмін схвалив нову редакцію (постанова №437), чинну з 30 травня. Комісія повернула традиції 1928-го: 168 параграфів замість 125, деталізація слів, закінчень, розділових знаків. Перехідний період для ЗНО тривав до 2024-го.
Ось порівняльна таблиця ключових змін – аби ви одразу побачили трансформацію:
| Правило чи слово | Правопис 1993 | Правопис 2019 |
|---|---|---|
| Проєкт та похідні | проект, проекція | проєкт, проєкція |
| Пів з іменниками | пів’яблука (разом/дефіс) | пів яблука (окремо) |
| И на початку | імено, індик | ирий/ірій, икати (варіант) |
| Ґ/Г в іменах | Гете | Ґете/Гете |
| Th грецьке | театр, міф | театр, міт/міф |
| Складні слова | міні-футбол (дефіс) | мініфутбол (разом) |
За даними mova.gov.ua, ці правки роблять мову гнучкішою: префікси як веб-, смарт- пишуться разом (смартфон), сайти з малої (твіттер). Фемінітиви розширили: міністерка, суддя. Верховний Суд 2024-го підтвердив чинність.
Свіжий поворот 2026: редакційні правки та перспективи
15 січня 2026-го Верховна Рада ухвалила постанову №4764-IX “Про посилення ролі української мови…”, доручивши Комісії оновити правопис до 1 березня. Але, за mova.gov.ua, це лише редакційно-технічні виправлення: робоча група з квітня 2025-го (Інститут Потебні, КНУ тощо) фіксує помилки без нових норм. Чинний 2019-й лишається стандартом.
Паралельно планують національний шрифт для законів і правничий глосарій – протидія русизмам. Це логічний крок в ЄС-інтеграції: мова стає сучаснішою, цифровішою.
Цікаві факти про український правопис
- Ґ зникло 1933-го як “буржуазне”, повернуте 1993-го – найрідкісніша літера!
- Кулішівка мала подвоєння: снігг, але провалилася через смішність.
- 1928-го правопис об’єднав Галичину і Наддніпрянщину – подія століття.
- 2019-й дозволив ирій з “и” – відгомін давніх вигуків.
- Пів’яблука стало пів яблука: бо це не єдине поняття, а пів частини.
Ці перлини показують, як правопис пульсує життям нації.
Типові помилки початківців і просунутих: як уникнути пасток
Навіть досвідчені плутаються в нюансах – русизми чатують скрізь. Ось найпоширеніші:
- Г/ґ: Газда – з ґ, бо [g]; гнів – з г. Порада: ґ тільки в запозиченнях з твердим [g].
- При-/пре-: Привіт (до), президент (префікс пре-). Запам’ятайте: пре- для близькості/передостаннього.
- Апостроф: З’їзд, але з нами. Перед я, ю, є, ї після губних/р.
- Пів/напів: Пів України окремо, південь разом. Напівсон – разом.
- Де-/до-: Допомога (до), зрозуміти (де-). Де- для завершеності.
Щоб уникнути, користуйтеся LanguageTool чи slovnyk.ua – але головне, читайте уголос. Практика: напишіть “проєкт пів острова з ґудзиками” – і перевірте!
Правопис – не сухі правила, а жива сила, що формує нашу перемогу. З цими знаннями ви пишете не просто слова, а історію. А що зміниться після 1 березня 2026-го? Слідкуйте – мова еволюціонує з нами.
About the Author
