Нефробластома: від чого виникає пухлина Вільмса у дітей?

Нирки дитини – це маленькі герої, які день за днем фільтрують кров, виводять токсини і підтримують баланс у крихітному організмі. Але часом у цій складній системі стається катастрофа: клітини нирки, що мали б дозріти в нормальну тканину, починають множитися хаотично, утворюючи пухлину. Нефробластома, або пухлина Вільмса, – найпоширеніший рак нирок у дітей, і її точні причини досі не розкриті до кінця. Головний винуватець – генетичні мутації, які порушують розвиток ниркових клітин ще на ембріональному етапі, плюс певні синдроми та вроджені вади, що підвищують ризик у рази.

У 90% випадків нефробластома виникає спорадично, без явної спадковості, але в інших ситуаціях стоїть конкретний генетичний дефект, як мутація WT1 на 11-й хромосомі. Цей ген діє як диригент, керуючи диференціацією клітин нирок, і коли він дає збій, процес йде шкереберть. Діти до 5 років потрапляють у зону найбільшого ризику, бо саме тоді нирки завершують дозрівання.

Розуміючи ці механізми, батьки та лікарі можуть вчасно запідозрити біду, бо раннє виявлення перетворює смертельну загрозу на виліковну історію успіху. А тепер розберемося глибше, крок за кроком, що саме провокує цю недугу.

Генетичні основи нефробластоми: коли клітини гублять контроль

Уявіть нирковий клубочок як оркестр, де кожна клітина грає свою партію під керуванням генів. Нефробластома народжується з нефрогенних рестів – решток незрілих клітин, які мали б зникнути після народження. Ці “відсталі” острівці, відомі як perilobar або intralobar nephrogenic rests, трапляються у 35% односторонніх і майже 100% двосторонніх пухлин. Вони не рак самі по собі, але слугують ґрунтом для мутацій.

Ключовий гравець – ген WT1 на 11p13. Він кодує транскрипційний фактор, критичний для ниркового та статевого розвитку. Мутації тут призводять до неконтрольованого росту бластемних клітин, що нагадують ембріональну тканину. Дослідження на ncbi.nlm.nih.gov показують, що такі зміни виявляють у третини випадків, разом з мутаціями WTX (на X-хромосомі), CTNNB1 (β-catenin, що порушує Wnt-шлях) та IGF2 (11p15, надмірна експресія через гіперметилювання).

Ці генетичні збої часто соматичні, тобто виникають постконцепційно, пояснюючи спорадичний характер більшості випадків. Але якщо мутація в зародковій лінії – ризик зростає, особливо для двосторонньої форми. Дослідники фіксують втрату гетерозиготності на 1p, 4p, 11q, 14q, 16q – це погані прогностичні маркери, бо сигналізують про агресивність.

Синдроми, що провокують нефробластому: генетичні пастки

У 10% хворих нефробластома ховається за синдромами, де генетичні дефекти множать ризики. Ці стани часто помітні з народження: асиметрія тіла, вади очей чи нирок. Найяскравіший приклад – WAGR-синдром, де deleція 11p13 стирає WT1 плюс сусідні гени, спричиняючи аніридії (відсутність райдужки), геніталурінарні аномалії та розумову відсталість. Ризик пухлини тут – 45-60%, і скринінг УЗД кожні 3 місяці до 8 років стає рятівним протоколом.

Ще один “переможець” – синдром Беквіта-Відоманна (BWS), пов’язаний з 11p15: надмірна експресія IGF2 через LOH чи епігенетичні зміни. Діти з макросомією, великим язиком, омфалоцеле мають 5-10% шансів на нефробластому чи гепатобластому. Тут гіперплазія нирок виглядає як передвісник.

Найагресивніші – Denys-Drash та Frasier синдроми, обидва від мутацій WT1. У Denys-Drash хлопчики народжуються з псевдоермафродитизмом, дівчатка – дисгенезією яєчників, а нирки швидко йдуть у ниркову недостатність. Ризик Wilms – до 90%. Frasier схожий, але нирки тримаються довше, до підліткового віку, з фокусом на гонадальні пухлини.

Перед таблицею варто зазначити: ці синдроми рідкісні, але їх розпізнавання рятує життя. Ось порівняння ключових рис.

Джерело даних: cancer.gov та ncbi.nlm.nih.gov. Таблиця ілюструє, чому генетичне тестування – must-have для підозрілих випадків. Після виявлення синдрому моніторинг нирок стає щорічною рутиною, а в Україні такі програми впроваджуються в онкоцентрах.

Фактори ризику поза синдромами: етнос, стать, вади

Навіть без синдромів певні риси множать шанси. Дівчатка хворіють трохи частіше за хлопчиків – співвідношення 1.1:1, можливо, через гормональні нюанси розвитку. Афроамериканські діти в зоні вищого ризику, азіатські – нижчого, що фіксують у США з 650 новими випадками щороку (1 на 10 000 дітей). В Європі подібна статистика, близько 1:10 000.

Вроджені вади нирок чи сечостатевої системи – червоний прапорець: крипторхізм, гіпоспадія у хлопчиків, аномалії матки у дівчаток, дуплікація мисок чи підковооподібна нирка. Гемігіпертрофія (асиметричний ріст тіла) підвищує ризик удвічі. Сімейний анамнез трапляється в 1-2%, часто без батьківського носійства – де novo мутації.

Екологія? Вагітність під пестицидами чи гербицидами під питанням, але дані суперечливі – немає твердого консенсусу. Куріння матері чи передчасні пологи – слабкі асоціації. Головне: ці фактори не вирок, а сигнал для УЗД.

Як нефробластома проявляється: від набряку до кризи

Пухлина росте тихо, до 10 см у діаметрі, перш ніж дати сигнал. Батьки помічають безболісний животик, що збільшується, як диня під шкірою. Гематурия – кров у сечі – у 20-25%, гіпертензія від компресії судин – у 25%, лихоманка чи нудота додають тривоги. Двостороння форма (5-10%) ускладнює діагноз.

У дітей з синдромами симптоми маскуються: аніридія в WAGR чи макроглоссія в BWS. Тому педіатри радять УЗД живота при будь-якій асиметрії чи ваді – це золотий стандарт скринінгу.

Діагностика: від УЗД до генетики

Перший крок – УЗД, що бачить масу в нирці. КТ/МРТ уточнюють розмір, метастази (легені – 10-20%). Біопсія рідко, бо SIOP-протокол радить неоад’ювантну хімію без неї. Генетичний аналіз WT1, 11p15 – must для ризику рецидиву. Стадіювання за SIOP чи COG впливає на терапію.

В Україні в “Охматдиті” чи “Запоріжжі” використовують ці протоколи, з виживаністю ~85% для локалізованих форм.

Лікування та прогноз: надія на 90% одужання

Комбо – хірургія (нефректомія чи парціальна), хімія (вінкристин, актиноміцин D, доксорубіцин) та промені для високих стадій. Favorable histology дає 90% 5-річну виживаність, anaplastic – 50-70%. Новинки: targeted на TP53 чи MYCN, імунотерапія в клініках.

Сучасні протоколи COG/SIOP підняли виживаність з 30% у 1960-х до 92% для стадії I (за cancer.gov, 2025). Рецидиви – 10-15%, але раннє лікування їх контролює.

Пухлина Вільмса нагадує, наскільки тендітний баланс у дитячому організмі, але прогрес генетики та онкології повертає дітям радісне дитинство. Батьки з вадами в родині – не ігноруйте УЗД, а лікарі – тестуйте на WT1. Кожен виявлений генний збій – крок до перемоги.

Дослідження тривають, нові таргетні препарати на горизонті, і скоро ми ще глибше розкриємо таємниці цієї пухлини.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts