У серці Полтави, де козацька слава ще витає в повітрі, 9 вересня 1769 року з’явився на світ Іван Петрович Котляревський – чоловік, чиє перо запалило іскру сучасної української мови. Його “Енеїда”, бурлескна поема, що перевернула Вергілія з ніг на голову, стала першим великим твором, написаним живою народною українською. Цей твір не просто сміявся над вадами суспільства – він прокидав національну свідомість, ніби гучний сміх на ярмарку, що кличе всіх до єдності.
Полтава тих часів кипіла життям: козацькі перекази змішувалися з бароковими храмами, а молодий Іван вбирав усе це, як губка. Народжений у родині канцеляриста міського магістрату, він виріс серед простих людей, чуючи пісні селян і жарти міщан. Ця земля дала йому не лише коріння, а й той соковитий фольклор, що пізніше розквітне в його рядках. Котляревський не просто писав – він оживив мову, зробивши її інструментом гордості.
Його життя – це мандрівка від семінарійних парт до театральних підмостків, від дунайських походів до полтавських садиб. А спадщина? Вона пульсує й досі: музеї, фестивалі, екранізації нагадують, як один геній змінив культурний ландшафт України.
Раннє дитинство та родинне коріння
Полтава XVIII століття – місто, де кожен камінь шепотів про минулу славу Гетьманщини. Тут, у скромній родині дрібного чиновника Петра Котляревського, народився Іван. Батько, канцелярист, і мати, проста жінка, дали сину перші уроки життя серед козацьких нащадків. Родина, хоч і зубожіла, пишалася старшинським походженням – той дух волі просочився в хлопця з молоком матері.
Маленький Іван бігав вуличками, слухаючи байки бабусь і веселі пісні чумаків. Ці образи пізніше оживуть у його творах: хмільні гулянки, гострі жарти, соковита говірка. Не маючи статків на розкіш, родина вчила сина шанувати працю й народну мудрість. Цей фундамент зробив Котляревського не елітарним поетом, а голосом простих українців – близьким, як сусід за чаєм.
Трагедія рано зачепила: мати померла, коли хлопцю було одинадцять. Батько, переживши дружину, зосередився на синові, віддаючи його в навчання. Та Полтава не дрімала – місто формувало характер, наповнюючи серце мріями про велике.
Семінарські роки: Зародження таланту
У 1780 році десять-річний Іван ступив за поріг Полтавської духовної семінарії – тодішнього осередку знань на Лівобережжі. Дев’ять років тут він ковтав латину, грецьку, риторику, але душа рвалася до гуманітарного. Семінарія, з її строгими правилами й жвавими диспутами, стала колискою його поетичного дару.
Тут Котляревський відкрив античність: Вергілій, Гомер зачарували хлопця. Він перекладав, імпровізував, писав вірші українською – сміливо, бо тодішня література цуралася “селянської” мови. Друзі згадували його гумор: жарти на уроках розганяли нудьгу, ніби сонце хмари. Семінарія навчила не лише книгам, а й бунту проти шаблонів.
У 1789-му, не закінчивши курс через брак покликання до духовенства, Іван вирушив у світ. Попереду – канцелярська робота, домашнє вчительство в поміщицьких родинах Золотоніщини. Там, серед селянських хат, він збирав фольклор: пісні, приказки, звичаї. Ці скарби лягли в основу його стилю – барвистого, як вишиванка.
Військова служба: Пригоди та натхнення
1796 рік приніс поворот: Котляревський вступив до Сіверського карабінерського полку. Чому солдатчина? Ходять чутки про нещасливе кохання до дочки поміщика – серце розбите, душа шукає пригод. Полк поніс його в Молдавію, Сербію, на Дунай – у вир російсько-турецької війни 1806–1812 років.
Капітан Котляревський хоробро штурмував Ізмаїл і Бендери, виконував дипломатичні місії, навіть перемовляв із задунайськими козаками. Орден Святої Анни III ступеня – нагорода за відвагу. Ці роки наповнили його образами: хаос походів, солдатські балачки, турецькі бани. Усе це – в “Енеїді”, де герої пиячать і б’ються, як справжні вояки.
У 1808-му відставка – назад до Полтави. Але війна залишила слід: патріотизм, сатира на начальство, любов до волі. Котляревський бачив імперію зсередини й висміяв її вади пером.
“Енеїда”: Бурлеск, що змінив усе
Написана ще в 1794–1796 роках, “Енеїда” побачила світ 1798-го в Петербурзі – без відома автора, коштом Максима Парпури. Котляревський лютував: у наступних виданнях запхав видавця в пекло! Поема – травестія Вергілія: троянці стають українськими гуляками, Еней – хитрим козаком, Юнона – сердитою бабою.
Чотири частини спочатку (повне видання – 1842-го), понад 4000 рядків сатири. Котляревський малює панів-об’їд, солдатів-п’яниць, чиновників-хапуг. Мова – вибухова суміш фольклору, діалектизмів, церковнослов’янізмів. “Енеїда” не просто смішить – вона демократізує літературу, роблячи українську рівною античній. Вплив? Тарас Шевченко назвав її “сміховиною на московський кшталт”, але присвятив вірш: “Будеш, батьку, панувати, поки сонце з неба сяє”.
Культурний контекст: у Європі травестії (Скаррон, Бродський) були модними, але Котляревський додав національний колорит. Він прославляє козацьку доблесть, висміює москвофільство, будить ідентичність. Сьогодні “енейда” – фразеологізми в мові: “на сміх світові”, “випито-перепито”. Переклади на 20 мов, ілюстрації Базилевича – класика.
Аналіз глибший: поема – дзеркало суспільства. Еней тікає від Трої, як Україна від імперії; боги – карикатури на панів. Гумор лікує, сатира б’є – геній у простоті.
Театральна спадщина: “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник”
1819 рік – Полтава. Котляревський пише дві п’єси для місцевого театру: “Наталка Полтавка” й “Москаль-чарівник”. Перша – водевіль про кохання селянки до москаля, де добро перемагає соціальні бар’єри. Наталка – втілення сили духу, Возний – комічний обиватель.
Друга – комедія з чарами: москаль-офіцер закохується в дівчину, інтриги розплутуються гумором. Ці твори – основа української драматургії: народна мова, пісні, реалістичні характери. Лисенко переробив на опери, Щепкін ставив з Котляревським.
Деталі постановок: проста сцена, актори-любители, але ефект – вибух. П’єси критикують кріпацтво, прославляють мораль. Сьогодні – репертуар театрів: Київ, Львів, Полтава ставлять з сучасними акцентами.
Хронологія ключових творів
Щоб простежити еволюцію, ось таблиця з датами та контекстом.
| Рік | Твір | Значення |
|---|---|---|
| 1798 | “Енеїда” (ч. 1–3) | Перший друкований твір новою українською |
| 1805 | Ода Куракіну | Сатира на покровителя |
| 1819 | “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник” | Засновники національного театру |
| 1842 | “Енеїда” повна | Посмертне видання |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, uinp.gov.ua. Таблиця ілюструє, як твори еволюціонували від поеми до драми, відображаючи життя автора.
Громадський діяч: Театр, масонство, благодійність
Повернувшись до Полтави, Котляревський став наглядачем Будинку для бідних дворян (1810). Тут вчили Остроградського, Мокрицького – майбутніх геніїв. 1812-го сформував 5-й Український козацький полк проти Наполеона – майорське звання, але обіцянок не виконали.
1818–1821: директор Полтавського вільного театру. Товаришував зі Щепкіним, викупив актора з кріпацтва – акт гуманізму. Масон у ложі “Любов до істини”, член декабристських кіл, але уник репресій завдяки зв’язкам. Попечитель богоугодних закладів (1827–1835), звільнив кріпаків перед смертю.
- Театр: Зібрав трупу, ставив класику й свої п’єси, зробив Полтаву культурним центром.
- Благодійність: Роздавав майно бідним, без спадкоємців – економка успадкувала садибу.
- Політика: Підтримував реформи, мріяв про автономію.
Ці ролі показують: Котляревський – не лише поет, а меценат, що будував культуру руками.
Цікаві факти з життя Котляревського
Його біографія – скарбниця анекдотів, що додають шарму класику.
- Імператор Олександр I тримав “Енеїду” з автографом, а Наполеон – у бібліотеці!
- Котляревський записував 500 пісень – скарб для етнографів.
- Не одружений, але мав “таємну дружину” – Мотрона Веклевичева, якій заповів усе.
- У 1812-му полк сформував за три тижні – рекорд!
- Сатира на Парпуру: видавця в пеклі “Енеїди” з гарячим маслом.
- Дружба з Щепкіним: актор дякував порятунком ролями в п’єсах.
- Масонські дебати: обговорювали скасування кріпацтва.
- Садиба 1705 року – тепер музей, де оживають козаки.
- Шевченко: “Ти перший з нас почав” – визнання.
- 2025: УКФ фінансує віртуальний тур музеєм “У пошуках скарбів”.
Ці перлини роблять Котляревського живим, ніби сусідом за столом з чаркою.
Пізні роки, смерть і вічність
Останні десятиліття – спокійна слава. Котляревський жив у батьківській садибі, писав мало, але впливав. 10 листопада 1838-го серце зупинилося – Полтава прощалася з героєм. Похований з почестями, без дітей, але з нащадками в серцях.
Спадщина величезна: фундатор мови, театру. Гоголь, Куліш, Нечуй черпали з нього. Сучасність: мультфільми “Пригоди козака Енея” (1969–1991), опери Лисенка, фестивалі в Полтаві. Музей-садиба (1969) – жива, з подіями 2026-го: програми охорони спадщини.
Котляревський – місток від бароко до модерну. Його сміх лунає в школах, театрах, книгах. Полтава пишається, Україна дякує – геній, що оживив душу нації.
About the Author
