У напівтемряві середньовічного кабінету, де пилюються томи давніх трактатів, сидить Фауст – вчений, чиє серце палало невгасимою жагою абсолютного знання. Він укладає угоду з Мефістофелем, обіцяючи душу за мить повноти буття, де кожен подих наповнений сенсом. Ця драма Йоганна Вольфганга фон Гете, написана протягом 60 років життя, перетворює народний міф на філософську енциклопедію людської природи, де прагнення до досконалості веде через пекло пристрастей до небесного спокою.
Гете не просто переказує легенду про алхіміка XVI століття – він робить Фауста символом ренесансного гуманізму, що бореться з обмеженнями плоті та розуму. У першій частині, опублікованій 1808 року, герой переживає бурхливе кохання до Маргарити, що обертається трагедією. Друга частина, видана посмертно 1832-го, занурює в міфологічні сфери, де Фауст будує імперії та шукає гармонію з античністю. Ключова ідея: людське стремління, навіть через гріх, веде до спасіння, якщо воно спрямоване на творення.
Цей міф народився з реальної постаті Йоганна Георга Фауста, мандрівного астролога близько 1480–1540 років, чиї чаклунські витівки лякали Європу. Перша друкована версія 1587 року “Historia von D. Johann Fausten” малює його як грішника, розірваного демонами. Гете ж перевертає сюжет: Бог робить ставку на Фауста з дияволом, і той перемагає своєю невтомною волею до життя.
Походження міфу: від історичного алхіміка до страшних оповідок
Йоганн Георг Фауст з’явився на світ близько 1480 року в німецькому Кніттлінгені, навчався в Гайдельберзькому університеті, а згодом став мандрівним шарлатаном. Він хизувався вмінням викликати духів, передбачати майбутнє й навіть здійснювати дива, подібні до христових. У 1507 році абат Трітемій писав про нього як про некроманта, а 1532-го Нюрнберг заборонив йому в’їзд за “содомію та чаклунство”. Легенди множилися: Фауста бачили з демоном у вигляді пуделя, він нібито оживляв мерців і літав на диявольському плащі.
Смерть його овіяна містикою – дехто стверджував, що 1540-го в Гармштадті біс розірвав його тіло на шматки. Ці історії склали основу “Народної книги про доктора Фауста” 1587 року, де герой продає душу за 24 роки насолод. Ця версія надихнула Крістофера Марлоу на трагедію 1604-го, де Фауст гине в пеклі без спокути. Гете, прочитавши це в юності, побачив у міфі не кару, а героїчний порив.
Німецький фольклор часів Реформації перетворив Фауста на попередження проти гордині. Волхвування, астрологія, алхімія – усе це асоціювалося з єрессю. Але Гете, натхненний Просвітництвом, зробив з нього прототип сучасної людини, що кидає виклик космосу.
Фауст Гете: шедевр, створений 60 років життя
Ідея зародилася в Гете ще школярем 1770-х – “Урфауст”, рукопис 1772–1775 років, знайшли 1886-го. Тоді це була бурхлива драма в дусі “Бурі й натиску”. У 1790-му вийшов фрагмент, а повна перша частина завершилася 1806-го за підтримки Шиллера. Гете переробляв текст до 1828-го, додаючи ліричність і філософію.
Друга частина, з 1797-го, – плід зрілості: алегорії влади, мистецтва, природи. Фінал дописав за рік до смерті 1831-го, заповідаючи видати посмертно. Твір поєднує ритмічні вірші, ямбічні пентаметри, народні балади – це не п’єса для сцени, а поема для читання. Гете назвав “Фауста” своєю магнум опус, увібравши в нього всю еволюцію думки від юнацького бунту до мудрості старості.
Українські переклади почалися з 1919-го (Загуля), класичний – Миколи Лукаша 1955-го. Сьогодні доступні видання від “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, що оживили текст для нового покоління.
Перша частина: від відчаю до трагічного кохання
Дія розпочинається прологом у театрі, де Директор сперечається з Клоуном про мистецтво. Небесний пролог: Господь ставить на Фауста з Мефістофелем – диявол обіцяє спокусити прагнущого вченого. Фауст у кабінеті, розчарований логікою, теологією, медициною, кличе Духа Землі, але той відкидає його. З’являється Мефістофель у подобі пуделя, укладають пакт: якщо Фауст відчує повноту, душа його – дияволова.
Лейпцизька оргія, чаклунство на Кухні відьми – Фауст молодіє, зваблює Маргариту (Гретхен). Кохання спалахує, як лісова пожежа: коштовності, побачення в саду. Але трагедія неминуча. Фауст убиває брата Маргарити Валентина в дуелі, Мефістофель труїть матір. Маргарита божеволіє, топить дитину, чекає страти. Фауст тікає, а її душу ангели забирають на небо.
Ця лінія – не просто мелодрама, а метафора чистоти, зруйнованої пристрастю. Маргарита втілює народну душу, Фауст – інтелект, що несе руйнування. Сцени наповнені символами: прикраси як спокуса, хрест як порятунок.
Друга частина: античність, влада і творче спокутування
Фауст прокидається в горах, Мефістофель кличе гремлінів. Далі – двор імператора: Фауст створює видіння Гелени, паперові гроші для казни. Подорож до античного світу: шлюб з Геленою (символ краси), народження сина Евфоріона, що гине в полум’ї поезії.
Старий Фауст мріє про грандіозний проект – осушити море для земель. Робітники копають, але лемури роють могилу. Перед смертю Фауст благає: “Хто вічно прагне, той може врятуватися!” Мефістофель хапає душу, але ангели крадуть її, співаючи про благодать. Репарація через дію – ключ Гете.
Аллегорії густі: імператор – Наполеон, Гелена – класичне мистецтво, проект – індустріалізацію. Це апофеоз гуманізму, де прагнення перемагає зло.
Філософські глибини: боротьба прагнення з нищенням
Фауст уособлює “Ewige Weibliche” – вічне жіноче, що веде до спасіння. Мефістофель – “частина сили, що вічно хоче зла й вічно чинить добро”. Гете малює діалектику: знання без дії – порожнє, дія без моралі – руйнівна. Людське серце – двигун прогресу, навіть через помилки воно сягає неба.
Просвітницький оптимізм: Бог вірить у людину, диявол – цинік. Теми – межі пізнання, ціна влади, кохання як каталізатор. Гете черпає з Канта, Спінози, фольклору, роблячи “Фауста” енциклопедією ідей.
У сучасному контексті Фауст – про біоетику, AI, де прагнення до безсмертя ризикує душею.
Вплив на культуру: від опер до екрану і поп-культури
Опера Шарля Ґуно “Фауст” 1859-го – найпопулярніша, з аріями Маргарити. Берліоз “Засудження Фауста” 1846-го – симфонічна драма. Сценічні: Вахтангов 1969-го, Берлінер Ансамбль. Кіно: Мурнау 1926-го, Сокуров 2011-го – візуальний шедевр про тлінність тіла.
Сучасне: 2025-го Веймар – “Faust Year” з виставками, фестивалями. У поп-культурі – “Supernatural”, “The Devil’s Advocate”, ігри як “Shadow Hearts”. Українські постановки: Київський оперний, моноспектаклі.
Таблиця нижче порівнює версії – від моралі до гуманізму.
| Версія | Фінал Фауста | Ключова ідея |
|---|---|---|
| Народна книга (1587) | Розірваний демонами | Кара за гординю |
| Марлоу (1604) | У пеклі | Марнославство веде до загибелі |
| Гете (1808/1832) | Спасіння ангелами | Прагнення спокутує |
Джерела даних: uk.wikipedia.org (статті “Фауст (Гете)”, “Йоганн Фауст”); lib.ru (тексти творів). Ця еволюція показує, як міф адаптувався до епох: від середньовічного страху до романтичної надії.
Цікаві факти про Фауста
Гете витратив 57 років на твір, включивши 12 111 рядків.
“Урфауст” знайшли в театральних архівах 1886-го – шедевр юності.
Мефістофель походить від “не лжець” – іронія Гете.
У 2025-му Веймар святкує “Faust Year” – виставки до 2026-го.
Фауст надихнув Стравінського на “Солов’я”, Прокоф’єва на симфонію.
Український переклад Лукаша – 800 сторінок, з ритмом оригіналу.
Ці перлини додають шарму легенді, роблячи її живою. Фауст кличе нас замислитись: чи готові ми ризикнути заради вершин? Його подорож триває в кожному, хто прагне більше, ніж дано смертним.
About the Author
