Як звали маму Лесі Українки: Олена Пчілка та її легендарне життя

Олена Пчілка – так звали маму Лесі Українки, геніальної поетеси, чиє ім’я сяє в українській літературі, мов зірка над Карпатами. Справжнє ім’я цієї жінки – Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, і вона не просто мати видатної доньки, а справжня піонерка українського відродження. Народжена в серпневому Гадячі Полтавщини 17 червня 1849 року, Олена пережила бурхливе життя, сповнене творчості, боротьби та родинних драм, і померла в Києві 4 жовтня 1930-го, залишивши по собі спадщину, що надихає досі.

Уявіть тиху провінційну оселю Драгоманових, де маленька Ольга вбирає перші враження від українських пісень матері та поетичних рядків батька. Ця родина, з корінням у козацькій старшині часів Богдана Хмельницького, жила в атмосфері свободи духу, де книги були дорожчими за золото. Батько Петро Якимович, юрист за фахом, сам писав вірші й збирав фольклор, а мати Єлизавета Іванівна, з роду Заґурських, співала коломийки, ніби зливаючись з мелодією вітру над полями. Така колиска визначила долю Олени: з дитинства вона відчувала поклик до слова й народу.

Домашня освіта в Гадячі поступово перейшла в київський пансіон для благородних дівиць, де з 12 років Ольга опановувала мови, історію та природничі науки. Там, серед строгих правил імперської доби, зароджувався її бунтарський дух – любов до української мови в часи, коли її витісняли російські догми. Ви не повірите, але вже тоді юна Драгоманова перекладала Пушкіна українською, ніби кидаючи виклик цензорам.

Шлюб з Петром Косачем: початок великої родини

У 1868 році, 28 липня, в селі Пирогово біля Києва, 19-річна Ольга Драгоманова одружилася з Петром Антоновичем Косачем – високоосвіченим поміщиком, юристом і меценатом. Свідками шлюбу стали Володимир Антонович, Василь Кістяківський та її брат Михайло Драгоманов – той самий професор і соціяліст, чий вплив на українську інтелігенцію важко переоцінити. Подружжя оселилося в Новограді-Волинському (нині Новоград-Волинський), де Петро обіймав посаду мирового судді, а Ольга занурилася в етнографію Волині.

Родина росла швидко, мов молода трава навесні. Першим народився син Михайло в 1869-му, а 25 лютого 1871-го з’явилася на світ Лариса Петрівна Косач – майбутня Леся Українка. За нею пішли Ольга (1877), Оксана (1882), Микола (1884) та Ізидора (1888). Шестеро дітей – це не просто сім’я, а цілий осередок культури: в їхньому домі на Волині збиралися письменники, художники й музиканти. Олена не просто народжувала – вона виховувала патріотів, навчаючи дітей українській мові в часи емського указу, що душив національне слово.

Переїзд до Луцька в 1879-му став вимушеним: імперія тиснула на українофілів. Тут Олена вступила до драматичного товариства, жертвувала кошти на українські книги для селянських бібліотек. Родинне життя не уникло трагедій – сини померли молодими, Михайло в 1903-му, Микола в 1937-му під репресіями, – але Олена трималася, як скеля в бурю.

Творчий шлях: від етнографії до дитячої літератури

Творчість Олени Пчілки розквітла, ніби вишиття на полотні волинської сорочки. Ще в 1876-му вона видала “Український народний орнамент” – першу наукову працю про українські візерунки з 23 кольоровими малюнками писанок. Це був не просто альбом: книга оживила забуті традиції, надихаючи покоління вишивальниць. Згодом пішли переклади – Пушкін, Лермонтов, Гоголь для дітей у збірці “Українським дітям” (1881), “Співомовки” Степана Руданського (1880).

Перша поетична збірка “Думки-мережанки” (1886) зазвучала лірикою національного болю й краси. Оповідання “Товаришки” (1887), “Світло добра і любові” (1888), “Соловйовий спів” (1889) ввели образ сильної української жінки – патріотки, що бореться з гнітом. П’єси “Сужена не огужена” (1881), “Світова річ” (1908) ставили на аматорських сценах. А дитячі твори – казки “Казка Зеленого гаю”, “Зелений гай”, п’єси “Весняний ранок Тарасовий” (1914) – оживили фольклор для малечі, роблячи його мостом поколінь.

Етнографічні праці “Українські узори” (1912, перевид. 1927) задокументували селянське малювання стін, легенди, пісні. Олена перекладала Овідія, Міцкевича, Андерсена, Ґете. У 2025-му Волинський національний університет видав 12-томник її творів, розкриваючи раніше невідомі тексти. Її перо не втомлювалось: понад 20 збірок оповідань, публіцистика про Старицького, Кропивницького, Лисенка.

Перед таблицею варто сказати: хронологія життя Олени Пчілки показує, як жінка епохи перемагала часові бар’єри. Ось ключові віхи:

Джерела даних: uk.wikipedia.org (сторінка Олени Пчілки), uinp.gov.ua. Ця таблиця ілюструє не хаос подій, а струнку лінію служіння культурі, де кожна дата – крок до незалежності.

Громадська діячка: феміністка і націоналка

Олена Пчілка не сиділа склавши руки – вона кидала виклик імперії. У 1887-му з Наталією Кобринською видала “Перший вінок” – перший феміністичний альманах в Україні, де її вірш “Перший вінок” і поема “Дебора” кликали жінок до пробудження. У 1903-му на відкритті пам’ятника Котляревському в Полтаві єдина з-підросійської України заговорила українською, ігноруючи заборону. 1905-го входила до делегації до Вітте в Петербурзі за скасування емського указу.

Редакторка журналу “Рідний край” (1906–1914) з додатком “Молода Україна”, “Газети Гадяцького земства”. У 1920-му в Гадяцькій гімназії (її імені) накинула синьо-жовтий стяг на погруддя Шевченка, вигукуючи “Ганьба!” більшовицькому комісарові. Член-кореспондент Академії наук з 1925-го, попри переслідування. Її публіцистика била по русифікаторів, а етнографія зберігала душу народу.

Ці перлини з життя роблять Олену живою, близькою – не іконою, а жінкою з вогнем у очах.

Вплив на Лесю Українку: від колиски до могили

Мати й донька – дует, що перевершив дуети оперні. Олена не просто народила Лесю – вона сформувала її. Домашня освіта: мови, історія, фортепіано від дружини Лисенка. Коли в 1881-му Леся застудилася на Водохреще, мати організувала лікування, яке врятувало від ранньої смерті. Туберкульоз кісток мучив доньку, але Олена супроводжувала в Єгипет, Крим, Грузію.

Підтримка під час хвороби та творчості

Листування Лесі до матері – сторінки ніжності й сили. Олена редагувала перші вірші доньки, надсилала до друку. Була проти шлюбу з Квіткою, але в 1913-му примчала до Сурамі доглядати вмираючу Лесю, диктувала їй драму “На берегах Александрії”. Принцип “paideia” – виховання сильною – пройшов крізь твори Лесі: від “Contra spem spero!” до “Лісової пісні”. Фольклор Волині, пісні Жабориці – спадщина матері.

Родинні спогади сестри Ольги Косач-Кривинюк малюють Олену як берегиню: після пологів Лесі мати хворіла анемією, але Петро взяв відпустку, а згодом вся сім’я боролася за здоров’я дитини. Ця єдність виткала тканину геніїв.

Олена Пчілка в радянську епоху: незламність до кінця

Революція 1917-го принесла хаос, але Олена видала “Газету Гадяцького земства”, перейменовану в “Рідний край”. Радянська влада арештувала її в Гадячі за антибільшовицькі промови, але відпустила. Переїзд до Києва 1924-го, робота в Академії наук. Попри обшуки чекістів, вона завершила автобіографію. Похована на Байковому з Лесею, Петром і Михайлом – символ вічної родини.

Спадщина Олени Пчілки пульсує в сучасній Україні: вишиванки на фестивалях, феміністичні дискусії, дитячі казки в школах. Її життя – гімн незламності, де материнська любов переростає в любов до нації. А скільки ще таємниць ховають листи й архіви, чекаючи дослідників…

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts