Вітер з Кременчуцького водосховища тихо шелестить травою навколо бетонних каркасів, що стирчать із землі на схід від Чигирина. Тут, у Черкаському районі Черкаської області, між селами Стецівка та Вітове, лежить недобудована Чигиринська атомна електростанція — свідок радянських мрій про енергетичну могутність і водночас нагадування про те, як грандіозні плани можуть завмерти на десятиліття. Сьогодні, у 2026 році, ці руїни знову привертають увагу: державна компанія «Енергоатом» розглядає майданчик як перспективне місце для чотирьох сучасних енергоблоків, що можуть дати країні понад 4 ГВт чистої потужності.
Чигиринська АЕС — це не просто технічний об’єкт. Вона стоїть поруч із землями, де колись билося серце козацької України, де гетьман Богдан Хмельницький творив історію. Руїни котельні, порожні багатоповерхівки селища Орбіта та занедбані дороги створюють атмосферу міста-привида, але водночас відкривають двері для нової сторінки атомної енергетики країни. Плани на відродження з’явилися не від нудьги: енергетична криза, спричинена війною, змушує шукати стабільні джерела електроенергії саме в центрі України, де баланс генерації давно потребує посилення.
Перші кроки вже зроблено. У серпні 2024 року Чигиринська міська рада передала «Енергоатому» 38 гектарів землі в постійне користування. Це не добудова старих радянських конструкцій, а повноцінне нове будівництво з використанням американської технології AP1000. Такі реактори відомі своєю пасивною безпекою та ефективністю — саме те, що потрібно для сучасної України, яка прагне не лише відновлення, а й лідерства в ядерній галузі.
Як народився проєкт: від теплової станції до атомної мрії
Історія Чигиринської АЕС починається ще в 1970 році, коли ЦК Компартії України ухвалив рішення про будівництво потужної державної районної електростанції — ДРЕС на 4800 МВт. Тоді планували використовувати вугілля та мазут, прокладати залізничну гілку й бетонні дороги. Місце обрали не випадково: близькість до Кременчуцького водосховища забезпечувала охолодження, а центральне розташування дозволяло ефективно розподіляти енергію по країні. Поряд мали звести сучасне містечко для 20 тисяч енергетиків — Орбіту, з усіма зручностями для комфортного життя.
До 1981 року будівництво ДРЕС кілька разів змінювали й зрештою заморозили через нерентабельність. Але ідея не зникла. У 1982–1984 роках Київське відділення інституту «Атомтеплоелектропроєкт» розробило техніко-економічний обґрунтування для атомної версії. У 1983 році Міненерго СРСР затвердило висновок, а 21 вересня 1984 року вийшла постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про прискорений розвиток атомної енергетики. Чигиринський майданчик отримав зелене світло на чотири енергоблоки загальною потужністю 4000 МВт з реакторами ВВЕР-1000.
У серпні 1985 року наказом Міненерго СРСР створили дирекцію станції, і будівельні роботи розгорнулися повним ходом. Робітники заливали фундаменти, монтували обладнання, будували інфраструктуру. Орбіта почала оживати: зводили п’яти- й дев’ятиповерхові будинки, універмаг, будинок культури, їдальню. Здавалося, ще трохи — і центр України отримає потужне джерело електроенергії, яке забезпечить промисловість і побут тисяч сімей.
Чому все зупинилося: тінь Чорнобиля та голос громадськості
Будівництво тривало до 1989 року, але аварія на Чорнобильській АЕС у 1986-му змінила все. Суспільство, налякане наслідками катастрофи, почало активно протестувати проти нових ядерних об’єктів. Громадськість вимагала зупинки, екологи попереджали про ризики. Під тиском цих настроїв 19 травня 1989 року Рада Міністрів СРСР видала постанову про припинення робіт на Чигиринській АЕС. Усі конструкції законсервували, а майданчик поступово перетворився на руїни.
Орбіта, яка мала стати процвітаючим містечком, почала пустіти. Люди, які приїхали сюди в надії на роботу, роз’їжджалися. Залишилися порожні квартири, занедбані будівлі, зарослі доріжки. Сьогодні тут мешкає близько ста–ста шістдесяти людей — переважно пенсіонери, люди з інвалідністю та кілька родин переселенців з Луганщини, які купили житло за копійки під час війни. Газ проведено, але вода з свердловини часто засмічується, автобуси ходять рідко, а магазин працює просто в під’їзді однієї з п’ятиповерхівок. Це справжнє місто-привид, де минуле переплелося з важким сьогоденням.
Після зупинки майданчик кілька разів згадували в контексті відновлення. У 2005 році міністр палива та енергетики Іван Плачков говорив про можливість повернення до проєкту. У 2011 році охорону котельні зняли, і вона поступово перетворилася на купу бетону — вціліла лише висока труба. У 2021 році уряд знову заговорив про атомну енергетику, але реальні кроки почалися лише у 2024-му.
Сучасні плани «Енергоатому»: нові блоки та технологія майбутнього
Сьогодні Чигиринська АЕС — це не проєкт з радянським багажем, а шанс побудувати станцію з чистого аркуша на вже підготовленій території. «Енергоатом» планує чотири енергоблоки за технологією AP1000 американської компанії Westinghouse. Кожен блок має чисту потужність близько 1117 МВт (брутто — 1250 МВт), що разом дає приблизно 4,4–5 ГВт. Це значно перевищує старі плани й дозволяє маневрувати потужністю залежно від потреб мережі.
AP1000 належить до покоління III+ і вирізняється пасивними системами безпеки. У разі аварії реактор може охолоджуватися природним чином без електрики чи втручання операторів протягом 72 годин. Конструкція компактніша, з меншою кількістю трубопроводів і компонентів, що знижує витрати на будівництво та обслуговування. «Енергоатом» уже має досвід співпраці з Westinghouse: меморандум 2021 року та контракти на блоки для Хмельницької та Рівненської АЕС. Чигиринський майданчик став би логічним продовженням цієї стратегії.
Відродження Орбіти — окрема амбіційна частина плану. Містечко хочуть перетворити на сучасний населений пункт на кшталт Нетішина чи Вараша: з новими дорогами, школами, медичними закладами та комфортним житлом для тисяч енергетиків. Це не лише про станцію, а про повноцінне життя в регіоні, створення робочих місць і стимул для економіки Черкащини.
Переваги та виклики: чому саме Чигирин і чи варто ризикувати
Розташування в центрі країни — головна перевага. Чигиринська АЕС могла б збалансувати енергосистему, зменшити навантаження на південні та західні станції й навіть дозволити експорт електроенергії до Європи через ENTSO-E. Під час війни, коли багато об’єктів пошкоджено, стабільна атомна генерація стає стратегічним пріоритетом. Плюс — використання вже дослідженої території, де радянські інженери провели всі необхідні геологічні та гідрологічні розрахунки.
Але виклики серйозні. Будівництво одного блоку AP1000 може коштувати до 10 мільярдів доларів, а весь проєкт — десятки мільярдів. Терміни — 10–15 років на блок. В умовах війни ризики обстрілів і логістичних проблем нікуди не ділися. Екологи та археологи попереджають: територія багата на пам’ятки бронзової доби та черняхівської культури, тому потрібні додаткові дослідження. Деякі експерти бачать у планах лише піар або спосіб освоєння коштів після підвищення тарифів. Чи вистачить політичної волі, фінансування та суспільної підтримки — питання, яке ще потребує відповіді.
Порівняно з відновлюваними джерелами енергії атомна станція дає стабільну базову потужність, якої бракує сонячним і вітровим паркам. Але поєднання обох напрямків могло б стати ідеальним рішенням для України до 2050 року.
Технічні особливості AP1000: чому ця технологія змінює гру
Реактор AP1000 — це двоконтурний водно-водяний корпусний тип з активною зоною, де тепло знімається водою під тиском. Головна інновація — пасивність: гравітація, природна циркуляція та конвекція роблять систему стійкою навіть без зовнішнього живлення. У разі втрати охолодження вода з резервуарів над реактором просто стікає вниз і охолоджує активну зону. Це радикально знижує ймовірність аварій типу Фукусіми чи Чорнобиля.
Конструкція передбачає модульне будівництво: багато елементів виготовляють на заводі й доставляють готові. Це скорочує терміни й витрати. Крім того, реактор компактний — менше бетону, менше сталі. У США та Китаї вже працюють кілька таких блоків, і досвід показує високу надійність. Для України це шанс не лише замінити старі ВВЕР-1000, а й вийти на новий технологічний рівень з можливістю експорту ноу-хау.
Цікаві факти про Чигиринську АЕС
- Символ нездійсненого прогресу. Труба недобудованої котельні досі височіє над майданчиком — єдина конструкція, яка майже не постраждала за 35 років. Місцеві жартують, що вона «чекає свого часу».
- Орбіта як притулок для переселенців. Під час повномасштабної війни кілька сімей з окупованих територій купили тут квартири за кілька тисяч гривень. Вони живуть без роботи, але в тиші біля води.
- Зв’язок з козацькою історією. Чигирин був столицею Гетьманщини. Тепер поруч може з’явитися станція, яка символічно продовжить традицію — від військової могутності до енергетичної.
- Геологічна удача. Майданчик розташований на стабільних ґрунтах, далеко від сейсмічних зон, що робить його одним із найбезпечніших для АЕС в Україні.
- Потенціал для туризму. Руїни вже приваблюють любителів індастріалу. Якщо станцію добудують, Орбіта може стати прикладом, як минуле перетворюється на майбутнє.
Ці деталі роблять Чигиринську АЕС не просто інженерним проєктом, а живою частиною української історії та сьогодення. Кожен, хто приїжджає сюди, відчуває суміш меланхолії й надії.
Майбутнє в руках: чи стане Чигиринська АЕС реальністю
Поки що проєкт перебуває на стадії підготовки документів і ліцензування. Будівництво ще не розпочалося, фокус «Енергоатому» спрямований на інші майданчики, але Чигиринський залишається у планах закупівель і стратегії розвитку атомної генерації до 2050 року. Якщо все піде за планом, перші блоки можуть запрацювати через 10–15 років і дати країні не лише електроенергію, а й тисячі робочих місць, сучасне містечко та впевненість у енергетичній незалежності.
Руїни на березі Кременчука більше не здаються кінцем історії. Вони — початок чогось нового, де радянські амбіції зустрічаються з сучасними технологіями, а місто-привид має шанс стати домом для тисяч енергетиків. Чигиринська АЕС нагадує нам: навіть після десятиліть забуття мрії про світле майбутнє можуть ожити, якщо за них взятися з розумом і рішучістю. І хто знає, можливо, саме тут, поруч із козацькими курганами, народиться нова енергетична легенда України.
About the Author
