У серпні 1944-го, коли пил від танкових гусениць ще не осів на полях біля Бродів, світ дізнався про одну з найкривавіших поразок Вермахту на Східному фронті. Бродівський котел, як його назвали радянські історики, став пасткою для цілого німецького корпусу, де зіткнулися сталевий кулак Червоної армії та відчайдушний опір груп солдатів з різних націй. Тисячі загинули за кілька днів у хаосі вогню, багнюки та безперервних атак, а виживші несли шрами на все життя.
Ця битва не просто епізод Другої світової – вона розкриває драму вибору, де українські добровольці з дивізії “Галичина” опинилися в центрі виру, борючись проти переважних сил. Радянські війська, з потужною артилерією та авіацією, стиснули кільце оточення 18 липня, перетворивши 30 кілометрів фронту на пекло. Лише вузький прорив дозволив тисячам вирватися, але ціна виявилася жахливою.
Бродівський котел став поворотним моментом Львівсько-Сандомирської операції, прискоривши звільнення Галичини від німецької окупації. Але за сухими цифрами ховаються історії звичайних людей – фермерів, що ховалися в окопах, і солдатів, які бачили смерть побратимів. Розберемося, як усе почалося і чому ця битва досі хвилює уми.
Передумови: напруга перед бурею
Літо 1944-го на фронті кипіло. Після Сталінградської поразки Вермахт відступав, але тримався ключових позицій в Україні. 1-й Український фронт під командуванням маршала Івана Конєва готував масований наступ, аби прорвати лінію на львівському та рава-руському напрямках. Німецька 4-та танкова армія, ослаблена втратами, розтягнула оборону на 160 кілометрів, покладаючись на резерви та свіжі підрозділи.
У складі 13-го армійського корпусу опинилася 14-та гренадерська дивізія СС “Галичина” – унікальне формування з понад 11 тисяч українських добровольців, сформоване роком раніше для боротьби з партизанами та радянським наступом. Ці хлопці з Галичини, Волині та Поділля мріяли про незалежну Україну, але реальність війни змусила їх служити під німецьким командуванням. Генерал Артур Хауффе, очільник корпусу, розставив їх на другому ешелоні, сподіваючись використати як “гальмо” для радянських танків.
Радянське командування, маючи розвіддані про слабкості ворога, зосередило удар на ключових ділянках. Артилерійська підготовка тривала години, а за нею пішли хвилі Т-34 та Іл-2. Німецька сторона відповідала контратаками, але брак пального й авіації робив опір крихким. Ця напруга вибухнула 13 липня – днем, коли котел почав закипати.
Сили сторін: чисельна перевага та озброєння
Щоб зрозуміти масштаб трагедії, погляньмо на цифри. Радянські сили переважали в усьому – від піхоти до неба. Німецький корпус, хоч і оснащений панцерами типу Panther, не міг протистояти масованому натиску. Ось порівняльна таблиця, складена на основі архівних даних.
| Сторона | Персонал | Танки/САУ | Літаки | Артилерія |
|---|---|---|---|---|
| Радянська (1-й УФ, ключові армії) | ~300 000 | 1500+ | ~2000 | Масивна, тисячі знарядь |
| Німецька (13-й AK) | ~45 000 | ~400 | Обмежена | ~500 |
Джерела даних: uk.wikipedia.org (розділ “Битва під Бродами”). Ця диспропорція пояснює блискавичність оточення – радянські танки проривали фланги, а авіація нищила колони. Для дивізії “Галичина” це означало бій не за перемогу, а за виживання.
Хронологія боїв: день за днем у вогняному кільці
Битва розгорталася як симфонія руйнування, де кожен день додавав жаху. Радянський наступ почався з артилерійського шквалу, що розтрощив передові позиції. Німецькі контратаки сповільнювали ворога, але фланги слабшали. Ось ключові етапи в хронологічному порядку:
- 13 липня: Початок наступу. 3-тя гвардійська танкова армія прориває оборону біля Олесько, радянська авіація домінує. “Галичина” вступає в бій на південному фланзі.
- 15-16 липня: Масовані атаки 60-ї армії. Німецькі резерви вичерпуються, утворюється клиновид прориву.
- 18 липня: Оточення завершене. Котел стискається до 30×20 км, зв’язок з тилом обірваний. Тут почався справжній ад – без води, їжі та боєприпасів.
- 19-20 липня: Радянські штурми з танками. Дивізія “Галичина” тримає Сасів і Пеняки, відбиваючи хвилі піхоти.
- 21-22 липня: Прорив. Під прикриттям ночі колонни йдуть на захід через Княже-Ясенівці, прорвавши коридор шириною 7 км.
- 23 липня: Останні бої. Корпус розпадається, виживші відступають до Ужгорода.
Ця послідовність показує майстерність радянської тактики – флангові удари та авіаційна підтримка. Німецькі командири, як Хауффе, намагалися контратакувати, але без підкріплень це було марно. Бійці “Галичини” згадували в мемуарах, як земля тремтіла від вибухів, а небо чорніло від диму.
Дивізія “Галичина”: від добровольців до фронтовиків
Українська 14-та дивізія СС “Галичина” увійшла в історію як символ суперечливих виборів. Сформована в 1943-му з галичан, які бачили в німцях союзників проти Сталіна, вона пройшла горнило під Бродами. Майже 11 тисяч бійців, озброєних MP-40 і легкими протитанковими засобами, тримали 36-кілометрову лінію.
Вони відбивали атаки біля Крутів і Сасова, де 29-й і 31-й полки понесли найважчі втрати. Командир Фрітц Фрейтаг координував оборону, але брак досвіду грав проти. У мемуарах Павла Шандрука, генерала УНА, описано, як хлопці з сіл Галичини вперше відчули вогонь великої війни – страх змішувався з люттю.
- Переваги: Висока мотивація, знайомство з тереном, міцна піхотна тактика.
- Недоліки: Мало танків (лише 20-30), слабка артилерія, залежність від німців.
- Роль у котлі: Стримували південний фланг, дозволивши прорив.
Після боїв частина дивізійників приєдналася до УПА, несучи досвід у партизанську війну. Це робить “Галичину” не просто підрозділом, а ланкою в боротьбі за незалежність.
Цікаві факти про Бродівський котел
Знаєте, що в котлі знайшли уламки радянських Іл-2, збитих німецькими зенітниками “Галичини”? Або як селяни з Ясенівців годували голодних солдатів, ризикуючи життям? У 1944-му прорив супроводжувався легендами про “золотого лева” – символ дивізії, що начебто з’явився вночі. Сучасні пошуковики з “Долі” (vnv.asv.gov.ua) виявили тисячі останків, підтверджуючи втрати понад 30 тисяч. Один з артефактів – годинник з вигравіюваним “Галичина 1944”, що належав українському стрільцю.
Прорив з оточення: ночі відчаю та надії
21 липня, коли сонце сіло, почався драматичний прорив. Колони корпусу, з “Галичиною” попереду, штурмували залізничний насип біля села Княже. Кулеметний вогонь косив ряди, але 3000 дивізійників прорвалися, йдучи болотами. Майор Вольф-Дітріх Гайке в мемуарах писав про хаос: “Темрява ховала нас, але гранати рвалися скрізь”.
Коридор тримався годину, радянські Т-34 контратакували. Вирвалися 15-18 тисяч з 45-и, решта полягли чи потрапили в полон. Для українців це був не кінець – виживші реформувалися в Нойгаммері, продовжуючи бій до капітуляції.
Втрати, наслідки та культурна спадщина
Ціна котла шокує: німецька сторона втратила 30-40 тисяч (загинуло, полонено), радянська – 12-15 тисяч. “Галичина” з 11 тисяч зберегла лише 3 тисячі. Ці цифри, верифіковані архівами, підкреслюють жорстокість.
Наслідки: Радянські війська окупували Львівщину, але затримка дозволила евакуацію цивільних. Культурно битва живе в спогадах – від книг Гайке до дискусій про колабораціонізм. Сьогодні “Галичина” бачиться як частина антирадянського опору, хоч суперечки тривають.
Сьогоднішня пам’ять: від реконструкцій до меморіалів
Щороку в липні біля Червоного та Ясенівців оживають події – реконструкції 2021-2025 років збирають сотні ентузіастів. Меморіал на горі Жбир символізує героїзм, де перепоховують знайдені останки. Пошуковики з “Пам’яті” витягають реліквії, нагадуючи: історія не вмирає.
Ці поля шепочуть про вибори в пеклі війни, де звичайні люди ставали героями чи жертвами. Бродівський котел вчить: правда в деталях, а пам’ять – у живому слові.
About the Author
