Ранок 24 лютого 2022 року вибухнув ракетними ударами по Києву, Харкову, Одесі – Росія вдерлася на українську землю з повномасштабним вторгненням, яке триває вже чотири роки. Кремль виправдовував це “демілітаризацією” та “денацифікацією”, але правда криється глибше: у тисячолітніх імперських амбіціях, страху перед незалежною Україною та жадобі ресурсів. Ця війна не раптова – вона визрівала роками, як буря над Чорним морем, набираючи сили від анексії Криму в 2014-го.
Путінське есе 2021 року “Про історичну єдність росіян та українців” стало манифестом агресії, де Україна зображена не державою, а “штучним утворенням”, частиною “російського світу”. Насправді ж напад – це спроба повернути контроль над сусідом, який обрав шлях до Європи, руйнуючи міф про “братні народи”. За чотири роки Росія втратила понад 1,2 мільйона солдатів пораненими та загиблими, Україна – близько 55 тисяч загиблих воїнів, але стоїть непереможною (дані CSIS та заяви Зеленського станом на 2026 рік).
Історичні корені: крадіжка спадщини Київської Русі
Київська Русь пульсувала життям у IX–XIII століттях – центр слов’янського світу з князями, як Володимир Великий чи Ярослав Мудрий, чиї мозаїки досі сяють у Софії Київській. Москва ж виникла пізніше, як данина Золотій Орді, і лише в XVI столітті Іван Грозний проголосив себе “царем всієї Русі”, привласнивши київську спадщину. Це не просто історичний факт – це психологічна травма, що живе в російській свідомості, де Україна сприймається як “молодший брат”, якого треба повернути в імперію.
З імперських часів Росія колонізовувала українські землі: Гетьманщина розчавлена, Запоріжжя зруйноване, мова заборонена. Радянський період продовжив це – Голодомор 1932–1933 років забрав мільйони українців, а пакт Молотова-Ріббентропа 1939-го розділив нас з поляками. Навіть після 1991-го Москва не визнала незалежність: газові війни 2006 та 2009, конфлікт на острові Тузла 2003-го – все це тести на міцність українського суверенітету.
Ви не повірите, але російська еліта досі цитує царські маніфести, ніби час зупинився. У 2021-му Путін у своєму есе ігнорував козацьку державність, УНР чи ЗУНР, малюючи українців маріонетками Заходу. Ця історична амнезія – ключ до агресії, бо без неї Росія не імперія.
Геополітичні мотиви: страх перед НАТО і Європою
Після Революції Гідності 2014-го Україна повернулася обличчям до Заходу – асоціація з ЄС, візовий режим, прагнення в НАТО. Кремль побачив загрозу: успішна демократія поруч розмиває авторитарний режим. На наращенні військ у 2021-му Росія зібрала 190 тисяч солдатів біля кордонів, вимагаючи “гарантій” – не приймати Україну в Альянс. Але НАТО не розширювалось на схід примусово, а країни самі обирали шлях.
Контроль над Чорним та Азовським морями – ще один фактор. Анексія Криму дала бази флоту в Севастополі, а війна на Донбасі – плацдарм для блокади Маріуполя. У 2018-му інцидент у Керченській протоці став прелюдією: російські кораблі атакували українські судна. Зараз, у 2026-му, Україна контролює частину Курської області РФ, перевертаючи гру.
- НАТО як привід: Путін ігнорує Будапештський меморандум 1994-го, де Росія гарантувала безпеку України за ядерне роззброєння.
- Білоруський плацдарм: Лукашенко дозволив вторгнення з півночі, мріючи про “союзну державу”.
- Гібридна війна: Дезінформація, кібератаки, підтримка сепаратистів з 2014-го – все для дестабілізації.
Ці геополітичні ігри коштували Росії ізоляції: санкції, вихід з зернової угоди. Але Москва не здається, бо для неї Україна – буфер проти Заходу, як щит у руках самурая.
Економічні апетити: земля, зерно, порти
Україна – житниця Європи з 40% світового експорту соняшнику, родючими чорноземами на 70% території. Росія завидить: її сибірські пустки не зрівняються. Окупація Херсонщини та Запоріжжя дала доступ до портів Одеси, зерносховищ. Навіть під час війни РФ вивозить українське зерно, продаючи як своє.
Енергетика – окрема драма. Кримські електростанції, газопроводи через Україну – Москва хотіла монополію. Газові війни минулого – урок: Київ обрав диверсифікацію, з LNG-терміналами в Польщі. У 2026-му Україна експортує енергію, попри атаки на електростанції.
| Ресурс | Україна (до 2022) | Російські претензії |
|---|---|---|
| Зерно | 70 млн т/рік | Контроль портів для експорту |
| Металургія | 21 млн т сталі | Марганець Запоріжжя |
| Порти | Одеса, Чорноморськ | Блокада Азову |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, bbc.com/ukrainian. Ця таблиця показує, чому Кремль не відпустить – економіка РФ стагнує без українських активів.
Ідеологічний двигун: путінський культ і “російський світ”
Путін – продукт КДБ, де Україна завжди “ворог”. Його есе 2021-го – не наука, а пропаганда: “один народ”, де українці – “антиросіяни”. Російська православна церква благословила війну, відлучаючи Філарета. Пропаганда малює нас нацистами, ховаючи власні звірства – Буча, Маріуполь.
Внутрішньо Росія потребує ворога для консолідації: економіка в кризі, демографія падає. Війна – відволікання, як опіум для народу. Але український опір ламав міфи: “три дні” стали чотирма роками.
Хронологія ескалації: від Криму до 2026-го
- 2014: Анексія Криму, “ДНР/ЛНР” – 14 тис. загиблих до 2022.
- 2015: Мінськ-2, але обстріли тривають.
- 2021: 190 тис. військ, есе Путіна.
- 2022: Вторгнення, битви за Київ, Харків.
- 2023–2025: Контрнаступи ЗСУ, Курська операція.
- 2026: Втрати РФ – 1,2 млн, Україна тримає 80% території.
Ця хронологія – не сухі дати, а кров’ю написана сага стійкості.
Цікаві факти про історичні претензії Росії
Москва в 1547-му вперше назвала себе “Руською”, вкравши назву в Києва. Путін цитує Петра I, але той воював проти козаків. У 2026-му РФ визнала “ЛНР/ДНР”, але вони – маріонетки з бюджетом від Москви. Радянська енциклопедія 1950-х визнавала Україну окремою нацією – Путін ігнорує.
Війна змінює світ: НАТО посилилось, Фінляндія приєдналась, глобальний Південь бачить агресора. Росія виснажується, Україна росте – від стартапів до дронів. Ця боротьба триває, бо правда сильніша за танки, а дух – за ракети. Далі – нові битви, нові перемоги.
About the Author
