Дезертир — це військовослужбовець, який самовільно покидає частину чи місце служби саме з наміром уникнути обов’язків назавжди. Не просто втік на день-два через втому, а вирішив: “Все, край, більше не вернуся”. У Кримінальному кодексі України це стаття 408, тяжкий злочин, особливо в воєнний час. Різниця з СЗЧ криється в головному: у СЗЧ хлопці часто планують повернутися, а дезертир ховається, змінює життя, уникає призову назад.
Уявіть солдата на фронті: окопи гудуть від дронів, земля тремтить від вибухів, а в голові — страх за родину вдома. Одного ранку він хапає рюкзак і зникає. Чи герой? Ні, закон бачить злочинця. Але за цифрами ховаються історії: від 2022-го по кінець 2025-го Офіс Генпрокурора зафіксував понад 230 тисяч справ за СЗЧ і близько 54 тисяч за дезертирство. Це не просто статистика — це тисячі доль, що розкололися на фронті.
Тепер розберемося глибше. Дезертирство не нове явище, воно тягнеться крізь віки, як тінь армійської дисципліни. У сучасній Україні, під час повномасштабної агресії росії, воно набуло гострих обрисів: хлопці втікають не лише від куль, а й від виснаження, поганого командування чи ілюзій про “швидку перемогу”. Давайте зануримося в деталі, бо поверхневі пояснення тут не котируються.
Історія дезертирства: від античних легіонів до фронтів Другої світової
Уявіть спартанця, який кинув щит на полі бою — для нього це не просто втеча, а ганьба на все життя, бо спартанці заборонили таким одружуватися. Давні єгиптяни відрізали язики дезертирам, греки голили половину голови й водили по площі в ганебних шатах. Римляни йшли далі: конфіскація майна, рабство чи смерть. Спартак, той самий бунтівник, почав як дезертир-раб.
Середньовіччя не відставало. Германці вішали втікачів або калічали: носи, вуха, очі — все для остраху. Король Густав II Адольф у Тридцятилітній війні розстрілював цілі частини за масову втечу. У Пруссії Фрідріх Великий марно боровся з цим лихом — солдати тікали масами. Наполеонівська кампанія 1812-го: з Великої армії зникли тисячі союзників, а росіяни у Франції 1813–1814 дезертували по 40 тисяч.
Перша світова війна — пік хаосу. У царській армії 1914-го з поїздів щезло 20% нижчих чинів, до 1917-го — 1,5–2 мільйони. Друга світова — жахіття: у Червоній армії 1,7 млн дезертирів і 2,5 млн ухильників. НКВС спіймало 710 тисяч, розстріляло 150 тисяч. Перший розстріл — 1 липня 1941-го. В Україні, де радянська влада не мала любові, українці масово тікали — за півроку війни енкаведисти хапали тисячі. Масштаби були такими, що Сталін видав наказ № 227 “Ні кроку назад!” — штрафбати й загороджувальні загони.
Ці історії показують: дезертирство — не слабкість окремого, а тріщина в системі. Воно цвіте там, де армія виснажена, мотивація зникає, а покарання лякає більше, ніж ворог.
Дезертирство в українському праві: ключові норми Кримінального кодексу
В Україні дезертирство — чітко прописаний злочин. Стаття 408 ККУ: самовільне залишення частини чи місця служби з метою ухилитися від військової служби, або нез’явлення туди ж з відпустки, госпіталю чи відрядження. Об’єкт — порядок несення служби. Суб’єкт — будь-який військовослужбовець, від рядового до офіцера.
Ключ — у меті. Прокурори доводять її через листи додому, квитки на потяг, свідчення товаришів чи тривалість відсутності. Якщо хлопець пише дружині: “Не чекай, я не повернуся” — це прямий доказ. Закон не пробачає повторів чи групових втеч. За даними zakon.rada.gov.ua, редакція актуальна на 2026-й з поправками від 2022–2025 років.
Адміністративна відповідальність? Ні, тільки кримінал. Навіть перша втеча — справа в суд. Але є нюанси: добровільне повернення в перші дні може пом’якшити, якщо без тяжких наслідків.
СЗЧ чи дезертирство: тонка грань, що вирішує долю
Багато плутають ці терміни, бо обидва — про втечу. Але ось таблиця для ясності. Перед нею уточню: СЗЧ (ст. 407) — це коли відсутність тимчасова, без плану “назавжди”. Дезертирство — свідома відмова від служби.
| Аспект | СЗЧ (ст. 407 ККУ) | Дезертирство (ст. 408 ККУ) |
|---|---|---|
| Мета | Тимчасова відсутність, план повернення | Ухилення назавжди |
| Тривалість | До 3 днів — адмін, понад — кримінал | Будь-яка, якщо з метою |
| Покарання у воєнний час | 5–10 років | 5–12 років |
Джерела даних: Кримінальний кодекс України (zakon.rada.gov.ua), аналіз судової практики 2025-го. Після таблиці додам: у 80% справ грань стирається через брак доказів мети, тож суди часто кваліфікують як СЗЧ. Це рятує життя — менше років за ґратами.
Покарання за дезертирство: від штрафу до довічного?
Базово — 2–5 років. Але в воєнний стан, як зараз, — 5–12. З обтяженнями (зброя, група, повтор, тяжкі наслідки для частини) — до 15 чи довічно. Приклад: якщо втеча спричинила загибель побратимів — максимум. Добровільне повернення? Закони 2024–2025 (№4496-IX) дають шанс: без покарання, якщо вперше й без шкоди.
- Частина 1: Просте залишення — 2–5 років.
- Частина 2: З холодною зброєю чи групою — 5–10.
- Частина 4: У бойовій обстановці — 7–12.
Списки показують градацію: закон гнучкий, але не пробачає. У 2026-му комітети ВР обговорюють пом’якшення для перших втекли — амністія чи умовний строк, аби хлопці поверталися.
Цікаві факти про дезертирство
- У WWII США розстріляли лише одного дезертира — Едварда Слоніка 1945-го, останній у їхній історії.
- Росіяни в 2022-му за мобілізацію карають до 10 років — і все одно тікають тисячами до Казахстану.
- Спартак зібрав армію з 70 тис. дезертирів-рабів — найбільший бунт античності.
- В Україні 1917-го дезертирство зруйнувало фронт: 2 млн втекли, революція.
- У ЗСУ 2025-го понад 17 тис. СЗЧ за місяць — рекорд, але 5 тис. повернулися добровільно.
Психологічні причини: чому фронт доводить до краю
Страх — корінь 27% випадків. Втома від окопів — 25%. Тиск командування, брак ротацій, ПТСР. Військовий психолог зазначає: хлопці йдуть не від боягузтва, а від вигорання. “Армія — це клітка без ключів”, — шепочуть ті, хто повернувся. Погане забезпечення, корупція в частинах — паливо для втеч.
Реалії 2026-го: інтенсивні бої, дрони скрізь. Мотивація падає, коли вдома сироти без тата. Дослідження Texty.org.ua: 25% — через брак свободи. Рішення? Психологічна служба, ротації, чесне командування. Без цього дезертирство — як ріка, що прорвала дамбу.
Статистика дезертирства в ЗСУ: цифри, що б’ють по нервах
Від 2022-го: 235 тис. СЗЧ, 54 тис. дезертирств (Офіс Генпрокурора, 2025). 2025-й — пік: 161 тис. СЗЧ за 10 місяців, 21 тис. дезертирств. Вересень — 17 тис. Рекорд! Але засуджено мало: 1–2 тис. підозр. Багато ховаються, працюють “в тіні”. У 2026-му дані засекречено “для безпеки”. Тренд: зростання на 2,5 раза щороку, але повернень — тисячі.
Порівняно з WWII: тоді мільйони, зараз — відсоток від особового складу. Та все одно боляче: кожна втеча послаблює фронт.
Практичні кейси: реальні історії з фронту та судів
Кейс 1: Молодий мобілізований з Харківщини втік після першого штурму. Знайшли за місяць у селі, листи дружині — доказ мети. 7 років умовно, бо повернувся добровільно. Кейс 2: Група з 5-ти на Донбасі 2024-го — з АК. 10–12 років кожному.
Кейс 3: Офіцер, ПТСР після Амбразура. Втік, але здався — психекспертиза, умовний. Ці історії вчить: шанс є, якщо не ховатися вічно. Судова практика 2025-го: 70% — реальні терміни 5–8 років.
Дезертирство у світі: уроки від союзників і ворогів
У США: до 10 років, але амністії після війн. Британія: ув’язнення, але реабілітація. РФ: 10 років, але масові втечі — тисячі до Грузії. Ізраїль: тюрма + штраф. У всіх — акцент на профілактику: психологи, ротації. Україна може запозичити: програми повернення, як у 2024-му.
Ці приклади надихають: дисципліна — не батіг, а розуміння. Хлопці на фронті — не роботи, а люди з серцями, що б’ються в унісон з Батьківщиною. Тренди 2026-го обіцяють зміни: менше втеч, більше підтримки. А історія триває — хто зна, які повороти чекають завтра.
About the Author
