Дід Ярослава Мудрого: Святослав Ігорович Хоробрий

Святослав Ігорович, відомий як Хоробрий, стояв на чолі Київської Русі з 945 по 972 рік, і саме він став батьком Володимира Великого, а отже, дідом легендарного Ярослава Мудрого. Цей князь-воїн, чиє життя було сповнене блискавичних походів і безстрашних битв, заклав підвалини для розквіту держави, яку згодом прославив його онук. Уявіть бурхливі води Дунаю, де руські човни розтинають хвилі, а на носі одного з них стоїть постать з голеною головою і золотою сережкою – ось він, Святослав, що кличе воїнів уперед.

Його правління перетворило Русь на могутню силу Східної Європи, розгромивши древніх ворогів від хозарських степів до візантійських фортець. Але за тріумфами ховалася трагедія: князь загинув від рук печенігів на порогах Дніпра, залишивши синам заповіт сили й амбіцій. Ця історія не просто хроніка битв – це сага про предка, чия кров пульсує в жилах європейських монархів через Ярослава.

Раннє дитинство в тіні великої матері

Святослав народився десь між 934 і 942 роками – точна дата губиться в тумані часів, але літописи малюють його юнацьким воїном уже в 946-му. Син князя Ігоря Рюриковича та мудрої Ольги, він успадкував трон у семирічному віці після жахливої загибелі батька від рук древлян. Ольга, з холодною рішучістю, помстилася ворогам, спаливши їхнє городище Іскоростень, і правила як регент аж до 964 року.

Маленький Святослав уже тоді вирізнявся: літописці пишуть, як восьмирічний хлопець кинув спис у бій з древлянами, гарчачи як звір. Цей епізод з “Повісті временних літ” малює його не дитиною, а природженим лідером, готовим до крові й слави. Під опікою матері він вчився воєнного мистецтва, знайомився з варязькими дружинами та слов’янськими племенами, що чекали сильної руки.

Коли Ольга померла 969-го, Святослав, якому за 30, узяв повну владу. Він не сидів у київських палатах – князь-кочевик волів шкуру бика під головою замість пуховика, їв сир і хліб з воїнами. Такий аскетизм робив його улюбленцем армії, але дратував купців, які мріяли про спокійний торгівлю.

Портрет воїна: як бачили його сучасники

Візантійський історик Лев Діакон залишив яскравий опис Святослава під час переговорів 971 року в Доростолі: середнього зросту, з кошлатими бровами, ясно-синіми очима, коротким носом, бородою рідкою, але з густим вусом. Голова голена, з одним пасмом волосся – знаком княжої честі, – і золотою сережкою з рубіном та двома перлинами. Широкі плечі, похмурий погляд, білий одяг серед брудних воїнів – він вражав як дикий, але шляхетний барс.

Русичі звали його Хоробрим не дарма: князь не носив важких бронь, полював на звіра голими руками, спав на землі. Його поява в таборі була як грім – воїни знали, що з ним перемога близька. Цей образ, реконструйований у пам’ятниках Києва чи Запоріжжя, оживає в уяві: стрункий, лютий, з мечем, що не знає пощади.

• Зовнішні риси: атлетична статура, шрам від ран, сережка як талісман.
• Особливості побуту: відмова від розкоші, рівність з дружиною в усьому.
• Психологічний портрет: безстрашний, прямолінійний, але далекоглядний стратег.

Після такого опису зрозуміло, чому його онук Ярослав успадкував не лише трон, а й харизму лідера, яка будувала собори й союзи.

Східні походи: розгром хозар і в’ятичів

964 рік став поворотним: Святослав рушив на в’ятичів, слов’ян між Окою та Волгою, що платили данину хозарам. “Іду на ви!” – проголосив він, посилаючи страх попереду. Племена скорилися, перенаправивши податки до Києва. Це був перший удар по Хозарському каганату – давньому ворогу Русі, що контролював торгівлю шовком і рабами.

965–968 роки: блискавичний похід на Хозарію. Руське військо – 10–13 тисяч воїнів на човнах і конях – зруйнувало Саркел (Білу Вежу), спалило столицю Ітіль. Хозари, що тероризували степи століттями, розсипалися. Святослав дійшов до Каспію, підкоривши касогів і аланів. Мусульманські хроніки підтверджують руйнування, хоч датують пізніше.

1. Підкорення в’ятичів: зміна васальної орієнтації на Київ.
2. Штурм Саркел: інженерні облоги, перекопування рову.
3. Захоплення Ітілю: пожежа, що освітлила шлях перемоги.

Ці перемоги розширили Русь на схід, послабивши торгівельних конкурентів. Але Святослав не зупинився – його очі вже палахкотіли Балканами.

Балканська епопея: від Переяславця до Доростолу

967 рік: за запрошенням візантійського імператора Никифора Фоки Святослав пішов на Дунай проти болгар. Руські човни прорвалися, захопивши 80 фортець, Преслав і Перник. Князь заснував столицю в Переяславці – “середині землі моїй”, де Дунай зливається з торгівельними шляхами. Це був амбітний план: перенести центр Русі на Балкани для контролю Чорного моря.

Але Візантія зрадила. Іоанн Цимісхій нацькував печенігів на Київ 968-го. Святослав мчав назад, розбив кочовиків під Києвом. Посадив синів: Ярополка в Києві, Олега у древлян, Володимира в Новгороді. 969-го – другий похід: смерть болгарського царя Петра, облога Преслави. Та 971-го в Доростолі візантійці оточили русичів. Два місяці голоду й боїв, гроза врятувала Цимісхія, але Святослав уклав мир: не чинити набігів, вивести війська.

Балкани стали вершиною його слави, але й початком кінця. Втрати – тисячі воїнів, але слава “Іду на ви!” лунає досі.

Таблиця родоводу за uk.wikipedia.org і resource.history.org.ua ілюструє пряму лінію: від Святослава до Ярослава, де воїнська міць перейшла в мудре правління.

Сини-намісники: передчуття розколу

Перед Балканами Святослав розділив Русь: Ярополк – Київ, Олег – древляни, Володимир – Новгород. Цей крок, натхненний Ольжиними реформами, створив намісницьку систему, яку розвинув Ярослав. Але сини виявилися неоднаковими: Ярополк – дипломат, Олег – войовник, Володимир – хитрий хреститель.

Після поразки князь планував об’єднати сили, але доля втрутилася. Його заповіт – жити мечем, любити Русь – став дороговказом для онука, який збудував Софію Київську на цих фундаментах.

Трагедія на порогах: смерть легенди

972 рік, весна. Святослав веде флотилію Дніпром додому. Зима загнала на острови: голод, квашена риба без солі. Печеніги хана Курі влаштували засідку біля порогів. Князь бився люто, але загинув з дружиною. Літопис каже: з черепа зробили чашу. Візантійці підкупили кочовиків, чи то Ярополк змовився – таємниця лишається.

Смерть розпалила міжусобицю синів, але Володимир переміг, хрестив Русь, породив Ярослава. Святославова кров оживила “золотий вік” онука.

Спадщина Хороброго: від степів до соборів

Святослав розширив кордони вдвічі, зруйнував хозар, послабив печенігів для наступників. Його язичництво не завадило: поховав Ольгу християнськи. Онук Ярослав узяв естафету – від походів до дипломатії, від мечів до “Русской правди”. Сьогодні пам’ятники в Києві, Запоріжжі, вулиці по Україні – живий слід.

Його історія вчить: сила без мудрості – як блискавка без грому. Ярослав доповнив діда, зробивши Русь Європою.

Святославів дух мандрує порогами Дніпра, шепочучи Ярославу: “Іди на перемогу!” А ми, читаючи, відчуваємо той пульс історії в наших венах.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts