У львівській греко-католицькій семінарії наприкінці 1820-х три молодих душі, сповнені вогню патріотизму, запалили смолоскип національного пробудження. Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький, відомі як Руська трійця, кинули виклик асиміляційним вітрам Австрійської імперії. Їхня діяльність – це не просто збір пісень чи рукописні зошити, а справжній маніфест живою українською мовою, кульмінацією якого стала “Русалка Дністровая” 1837 року. Цей альманах, надрукований у Буді тиражем 1000 примірників, прорвав завісу церковнослов’янської монополії, повернувши Галичині голос народу.
Трійчани не сиділи в бібліотеках – вони мандрували селами, записуючи думи селян, колядки пастухів, оповіді бабусь біля печей. Їхні етнографічні походи оживили фольклор, а оригінальні поезії та переклади сербських пісень вплели слов’янську єдність у українську тканину. Діяльність Руської трійці тривала лише чотири роки, з 1833-го по 1837-й, але розвіялася тиражем “Русалки”, більшість з якої австрійська цензура конфіскувала, залишивши читачам усього 200 екземплярів. Ця поразка стала перемогою: Галичина прокинулася.
Руська трійця об’єднала близько двадцяти однодумців, але серце гуртка билося в ритмі трьох лідерів. Під псевдонімами Руслан, Далібор і Ярослав вони творили “Син Русі” у 1833-му, намагалися видати “Зорю” у 1834-му, аби нарешті прорватися “Русалкою”. Їхній внесок – перше масове видання народною мовою в Галичині, що запустило ланцюгову реакцію культурного відродження, від 1848-го революції до сучасних музеїв.
Витоки Руської трійці: від семінарських бесід до національного вогню
Львівська духовна семінарія у 1820-х роках кипіла ідеями романтизму, що долинали з Наддніпрянщини через “Енеїду” Котляревського та збірки Максимовича. Тут, серед церковнослов’янських мурів, де польська шляхта тиснула полонізацією, а австрійська влада нав’язувала латиницю, троє студентів – Шашкевич, Вагилевич і Головацький – знайшли одне одного. Їхні перші зустрічі нагадували таємні ради козаків: обговорення народних пісень, шепіт про єдність русинів від Карпат до Дніпра.
Кінець 1820-х – час формування. Маркіян Шашкевич, син протоієрея з Підгірців, першим заговорив українською в проповідях трьох львівських церков, ламаючи традицію польських чи німецьких слів. Іван Вагилевич, ровесник Шашкевича, мріяв про селянські права, а Яків Головацький, наймолодший, уже збирав фольклор у Буковині. Гурток розрісся до двадцяти душ, включно з Мирославом Ількевичем та Маркелом Кульчицьким, які тримали зв’язок з польським підпіллям, але трієчани обрали культурний шлях, уникаючи революційних бомб.
Цей етап – чиста алхімія: з семінарських дебатів народився план “ходити в народ”. Записники в руках, ноги в пилюці карпатських стежок – так почалася діяльність Руської трійці, що перетворила абстрактні мрії на конкретні тексти.
Маркіян Шашкевич: лідер з полум’ям у серці
Маркіян Семенович Шашкевич, народжений 1811-го в Підгірцях, виріс серед народних легенд, які його батько, священник, розповідав синам. У семінарії він став Русланом – войовничим лицарем відродження. Його перші поезії, як “Згадка” чи “Розпука”, дихали тугою за свободою, а казка “Олена” з “Русалки” оживила карпатські міфи сучасними барвами.
Шашкевич не просто писав – він агітував. У 1836-му видав “Читанку” живою мовою для школярів, ризикуючи кар’єрою. Вступ до “Русалки Дністрової” – його маніфест: “Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія”, запозичене в Яна Коллара, але пропущене через українську душу. Цензура переслідувала його, семінарія відсторонила, але він помер 1843-го героєм, розпустивши гурток лише смертю.
Його спадок – вогонь, що запалив покоління. Без Шашкевича Руська трійця залишилася б шепотом у семінарії.
Іван Вагилевич і Яків Головацький: стовпи гуртка з драматичними долями
Іван Миколайович Вагилевич (1811–1866), Далібор гуртка, кинувся в Карпати з агітацією за селянські права. Його поеми “Мадей” і “Жулин і Калина” в “Русалці” сплели героїку з фольклором, а передмова до народних пісень науково обґрунтувала їхню велич. Арешт у Закарпатті за “небезпечні” промови не зламав його – він став професором, але згодом схилявся до пропольських ідей у 1848-му.
Яків Федорович Головацький (1814–1888), Ярослав, мандрував Галичиною та Буковиною, збираючи тисячі зразків фольклору. Його “Два віночки” – ніжне наслідування народним пісням. Пізніше кар’єра сяяла: професор Львівського університету, голова кафедри. Та драма в тому, що під впливом Погодіна він став москвофілом, емігрувавши 1867-го до Москви. У трійці ж він патріот, і його внесок незаперечний, хоч суперечки тривають.
Ці двоє доповнювали Шашкевича: Вагилевич – діяч, Головацький – енциклопедист. Їхні долі, як ріки, що розійшлися, підкреслюють крихкість єдності.
Етнографічні походи: душа діяльності Руської трійці
Діяльність Руської трійці ожила в пилюці сіл. З 1833-го вони мандрували Галичиною, Буковиною, Закарпаттям, записуючи думи в Калуші, колядки в Золочеві, гагілки в Коломиї. Головацький фіксував приказки, Вагилевич – ладкання, Шашкевич узагальнював. Це не туризм – це порятунок культури від забуття.
Ось вступне речення до списку ключових походів:
- Головацький у Буковині: зібрав сотні пісень, оповідей, виявив зв’язки з молдавським фольклором, збагачуючи слов’янську перспективу.
- Вагилевич у Закарпатті: агітував селян, записував думи про опришків, поплатившись арештом – цензура бачила в ньому бунтівника.
- Спільні виїзди в Галичину: Перемишль, Стрий, Бережани – джерело 80% фольклору “Русалки”.
Ці мандри не лише наповнили збірки, а й пробудили селянську свідомість, перетворивши інтелігенцію на місток до народу.
Рукописні збірки: перші кроки проти цензури
1833-й: рукопис “Син Русі” – поезії з закликами до єднання, перша крапля в океані відродження. 1834-й: “Зоря” мала стати друкованою – народні пісні, твори проти гноблення, гімни Хмельницькому й Наливайку. Львівська цензура заборонила за “захист церковнослов’янської”, Відень – за “проросійськість”. Упорядників взяли під нагляд.
Ці поразки загартували. Шашкевич видав “Читанку”, гурток шифрувався псевдонімами. Діяльність еволюціонувала від рукописів до ризикованого друку за кордоном.
“Русалка Дністровая”: вершина та трагедія
1837-й, Буда: 136 сторінок дива. Передмова Шашкевича – гімн народній мові. Розділи засяяли:
- Пісні народні: 50+ дум, колядок, гагілок з регіонів.
- Складання: поезії Шашкевича (“Веснівка”, “Туга”), поеми Вагилевича, “Два віночки” Головацького.
- Переводи: сербські пісні, чеський “Краледвірський рукопис”.
- Старина: грамота 1424-го, рецензія Шашкевича.
Фонетичний правопис “пиши як чуєш” революціонізував мову. Тираж 1000 – 800 конфісковано, але 200 розійшлися, запалюючи серця. За Іваном Франком, це “явище наскрізь революційне”. Згідно з uk.wikipedia.org, альманах став маніфестом слов’янської єдності.
Таблиця порівняння внесків у “Русалку”:
| Член трійці | Ключові твори | Обсяг внеску |
|---|---|---|
| Маркіян Шашкевич | Поезії (“Згадка”, “Олена”), передмова, рецензія | Близько 40% |
| Іван Вагилевич | Поеми (“Мадей”), передмова до пісень, фольклор | 30% |
| Яків Головацький | “Два віночки”, переклади, фольклор | 20% |
Джерела даних: Енциклопедія історії України, репринтне видання 2007-го. Цей альманах – кістяк діяльності Руської трійці.
Значення діяльності: від Галичини до сучасної України
Руська трійця перейшла від фольклору до політики: ідеї єдності вплинули на 1848-й, Головну Руську Раду. Вони започаткували демократичну культуру, орієнтували інтелігенцію на народ. Сьогодні заповідник Шашкевича в Новосілках, ювілеї “Русалки” (190 років 2023-го) нагадують про них. Їхній вплив пульсує в кожній сучасній українській пісні.
Навіть суперечки – Головацький як москвофіл пізніше – не затьмарюють юнацького запалу. Діяльність Руської трійці показує: троє з записниками можуть розбудити націю.
Цікаві факти про Руську трійцю
Трійчани ховалися під слов’янськими псевдонімами: Руслан, Далібор, Ярослав – як лицарі в романі. “Русалку” друкували в Угорщині, бо Львів цензурував, а Єрней Копітар у Відні хвалив, та заборонив за “окремішність українців”. Шашкевич вирізьбив девіз “Світи, зоре…” в альбомі гуртка. У 1845-му знайшли сховану пачку “Русалки” в скрині – знищили, лишивши один екземпляр для бібліотеки. Головацький зібрав 10 тисяч фольклорних зразків, частина з яких досі в архівах Москви. Вагилевич агітував русинів Закарпаття проти угорців – за це вигнали з регіону. Ці перлини роблять трійцю живою легендою.
Їхня естафета триває: у школах, музеях, серцях. Галичина дякує трійці за голос, що лунає й досі.
About the Author
