У серці Галичини, де Дністер шепотів давні таємниці, троє молодих семінаристів запалили іскру, що розвіяла морок культурного занепаду. Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький – саме вони становили ядро Руської трійці, гуртка, який кинув виклик полонізації та церковній інерції. До складу Руської трійці не входив Іван Могильницький, хоч і був близьким соратником, чи Микола Костомаров, діяч наддніпрянського відродження. Ця трійця, як три мечі в руках лицарів, прорубала шлях для української літератури на народній мові.
Їхня діяльність у 1830-х роках у Львові перетворилася на вибухову суміш романтизму, фольклористики та патріотизму. Вони не просто писали вірші – вони йшли в село, записували пісні від бабусь біля колодязів, агітували селян за свої права. А от плутанина з іншими іменами виникає через ширше коло однодумців: Григорій Ількевич чи Маркел Кульчицький долучалися до справ, але трійця лишилася непорушною основою.
Чому це важливо саме зараз? Бо Руська трійця – не суха сторінка підручника, а жива сила, що формувала нашу ідентичність. Подорожуємо хронологією подій, занурюючись у долі цих велетнів.
Історичний контекст: Галичина в полоні імперій
На початку XIX століття Галичина, приєднана до Австрійської імперії після розборів Польщі, тонула в церковнослов’янській сплячці. Греко-католицька церква, хоч і зберігала східний обряд, воліла польську чи латину для проповідей. Молодь у Львівській духовній семінарії кипіла: вплив “Енеїди” Котляревського з Наддніпрянщини, чеських будителів Яна Коллара та Вацлава Ганки розпалював серця. Тут, у 1828–1830 роках, і зародився гурток – спочатку таємні зустрічі, де читали народні думи, а згодом повноцінна Руська трійця.
Австрійська цензура, очолювана словенцем Єрнеєм Копитаром, бачила в українській мові загрозу єдності імперії. Полонізація панувала: школи польською, преса – церковнослов’янською. Трійчани, як буря в степу, вирішили змінити це. Вони мандрували селами, збирали фольклор, перекладали Біблію на живу мову. Їхній девіз – “Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде” з збірки Максимовича – символізував пробудження.
До 1833 року вони видали рукописну збірку “Син Русі” – 15 поезій, що не дійшли до нас, але розійшлися списками. Наступний крок – “Зоря” 1834-го, заборонена цензурою за “антигнобительський” дух. І нарешті, тріумф – “Русалка Дністрова”.
Маркіян Шашкевич: вогняний будитель Галичини
Народжений 6 листопада 1811-го в Підлісся біля Золочева в родині священника, Маркіян виріс серед карпатських легенд. Навчався в Домініканській гімназії, семінарії, де познайомився з Вагилевичем і Головацьким. Вигнаний тимчасово за прогули – бо бігав по селах з блокнотом! – він став лідером трійці під псевдонімом Руслан.
Його поезія – вибух емоцій: “Жадка” палка за свободою, “Розпука” крик душі, “Псалми Русланові” – новаторська прозаїчна поезія. У “Русалці” його передмова – маніфест: “Пиши як чуєш, читай як видаш”. Перекладав сербські пісні, “Слово о полку Ігоревім”. Помер 7 червня 1843-го в Новосілках від туберкульозу, осліпши в бідності. Та його дух надихав Франка, називавши Шашкевича “пророком Галичини”.
Сьогодні в Підліссі музей, на Личаківському цвинтарі перепохований 1893-го. Його правопис – фонетичний, без “ять” – проклав шлях сучасній абетці.
Іван Вагилевич: мандрівник з Закарпаття в серці
2 вересня 1811-го в Ясені на Прикарпатті з’явився Іван, син дяка. Гімназія у Станіславові, семінарія у Львові – там Далібор (псевдо) долучився до трійці. Агітатор душі: мандрував Гуцульщиною, записував “Гуцули” (1837), “Бойки” (1839), “Лемки” (1841). За проповіді селянам про права його заарештували, вигнали з Закарпаття.
У “Русалці” – передмова до пісень, поеми “Мадей”, “Жулин і Калина”. Граматика “малоруської мови в Галичині” (1844–1845) – перша наукова праця. Перекладав “Слово…”, писав про упирів і манастир Манявський. Помер 10 червня 1866-го у Львові. Його етнографія оживила Карпати на папері, ставши основою для студій Франка чи Грушевського.
Вулиці, пам’ятники – спадщина мандрівника, що ніс слово в гори.
Яків Головацький: енциклопедист з трагедією
17 жовтня 1814-го в Чепелях народився Ярослав (псевдо). Гімназія, університет у Львові, Кошіцах, Пешті. Священник у Микитинцях, Хмелівці. Збирав фольклор у подорожах Галичиною, Буковиною. У “Русалці” – “Два віночки”, переклади.
Перший професор руської словесності у Львові (1848–1867), ректор університету (1864–1866). Зібрав “Народні пісні галицької та угорської Русі” (3 томи, 1863–1878), етнографічну карту. Та драма: під впливом Погодіна перейшов на московськофільські позиції, емігрував 1867-го до Росії, перейшов в православ’я. Критики звинувачують у “зраді”, бо відкидав українську окремішність. Помер 13 травня 1888-го у Вільно.
Його збірки – скарб, попри суперечки: Уваровська премія, ордени. Складна постать – від романтика до консерватора.
“Русалка Дністрова”: альманах, що змінив усе
1837 рік, Буда (Будапешт): 1000 примірників “Русалки” – перша книга народною українською в Галичині. Структура блискуча: вступ Шашкевича, народні пісні (думи, обрядові), оригінали (“Олена” Шашкевича), переклади, “старина” з грамотами 1424-го.
Фонетичний правопис: “газданська” шрифт, “пиши як чуєш”. Цензура конфіскувала 800 екземплярів – дійшло 200. Перевидання: 1910 Тернопіль, 1950 Київ, 2007 Львів. Іван Франко назвав “революційним”. Це маніфест єдності українців по обидва боки Дністра.
Без “Русалки” не було б “Руслана і Людмили” Франка чи сучасної літератури. Натхненна Колларом, вона об’єднала фольклор і романтизм.
| Член трійці | Роки життя | Ключовий внесок | Псевдонім |
|---|---|---|---|
| Маркіян Шашкевич | 1811–1843 | Лідер, поезія, передмова до “Русалки” | Руслан |
| Іван Вагилевич | 1811–1866 | Фольклор Карпат, етнографія | Далібор |
| Яків Головацький | 1814–1888 | Збірки пісень, карта етносів | Ярослав |
Дані з uk.wikipedia.org. Таблиця ілюструє унікальність кожної постаті – як три пазли, що склалися в революцію.
Чому виникає плутанина: хто ще асоціюється з трійцею?
У тестах ЗНО часто спокушають Іваном Могильницьким – соратником, автором трактату про руську мову 1820-го, другом Шашкевича. Чи Миколою Костомаровим – з Кирило-Мефодіївського братства, наддніпрянцем. Плутають з ширшим гуртком: Ількевич (Мирослав) тримав польські зв’язки, Кульчицький теж. Але трійця – чітко троє лідерів.
- Іван Могильницький: Старший просвітитель, вплинув на трійчан, але не входив формально – його час минув.
- Микола Костомаров: “Книги бытия украинского народа” – геніально, але в Харкові, не Львові.
- Григорій Ількевич: Допомагав з фольклором, але революційні зв’язки з поляками.
Після списку розумію: плутанина від романтичного ореолу. Тестери люблять пастки, та правда в джерелах – вікіпедія та архіви чіткі.
Цікаві факти про Руську трійцю
Ви не повірите, але з 1000 “Русалок” дійшло лише 200 – решту спалили, та один екземпляр врятував ректор Левинський для бібліотеки. Шашкевич осліп перед смертю, диктуючи вірші. Головацький намалював першу етнокарту Русі. Вагилевич агітував гуцулів проти панів – його заарештували! Пам’ятник у Івано-Франківську 2012-го – перший світу трійці. Їхні псевдоніми – слов’янські: Руслан, Далібор, Ярослав – як виклик імперії.
Спадщина трійці пульсує: від Франка до сучасних фестивалів “Русалки”. Уявіть, як їхні пісні лунають на Карпатських вершинах сьогодні – вічна мелодія відродження, що кличе нас уперед.
About the Author
