Головна Руська Рада: перша політорганізація українців Галичини

У гамірному Львові 1848 року, коли вуличні протести лунали як грім перед бурею революції, у стінах собору Святого Юра зібралася група греко-католицьких священиків та інтелігентів. Вони не просто говорили – вони творили історію. 2 травня народилася Головна Руська Рада, перша легальна українська політична організація в Галичині, що стала голосом поневолених русинів перед Віденським двором. Ця подія, ніби іскра в сухій траві, запалила національне пробудження на тлі “Весни народів”.

Революційні хвилі з Відня та Відня докотилися до Галичини в березні. Поляки вже мали свою Центральну Раду Народову, мріючи про відродження Речі Посполитої. Русини, пригнічені польським домінуванням у сеймі та адміністрації, шукали власного голосу. Австрійський губернатор Франц Стадіон, граючи на противагах, заохочував руські ініціативи. Саме ця геополітична гра дала поштовх до створення Ради як альтернативи польським органам.

Створення та структура Головної Руської Ради

Установчі збори відбулися в соборі Святого Юра, серці греко-католицької митрополії. Зібралося близько 66 осіб, але обрали 30 постійних членів – паритет духовенства та світських. Засідання проходили двічі на тиждень, рішення приймали простою більшістю. Рада мала відділи: політичних прав, шкільництва, селянських справ, фінансовий, кореспонденції. Під нею розгорнулася мережа з понад 50 місцевих Руських рад при парафіях – від Львова до гірських сіл Прикарпаття.

Ця структура нагадувала міцне дерево з корінням у церкві: духовенство складало третину в місцевих радах, але керуючі посади обирали “раз назавжди”. Статут обмежував членство русинами грецького обряду Галичини, підкреслюючи етнорелігійну ідентичність. Гумор часу: поляки звинувачували Раду в “клерикалізмі”, а русини жартували, що без священиків не обійтися – бо хто ж інакше приборкає хаос революції?

Ключові лідери та їхній внесок

На чолі стояв єпископ Григорій Яхимович, львівський єпископ-помічник, згодом митрополит. Народжений у Підбірцях під Львовом, він пройшов блискучу освіту в Інституті святого Августина у Відні. Яхимович благословив Раду, але скоро від’їхав, передавши кермо крилошанину Михайлу Куземському – автору першої руської петиції від 19 квітня 1848. Куземський став серцем організації, балансуючи між лояльністю імперії та національними домаганнями.

Заступники – юрист Іван Борисикевич, автор статуту та організатор Собору руських учених, і отець Михаїл Малиновський, секретар. Серед членів блищали Яків Головацький, що очолив нову кафедру руської мови у Львівському університеті, поет Микола Устиянович з патріотичними промовами, історик Денис Зубрицький. Деякі, як Кирило Віньковський чи Юліан Лаврівський, вийшли через розбіжності, приєднавшись до радикальнішого Руського Собору.

Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та lvivcenter.org. Ці постаті не просто керували – вони ризикували кар’єрами, стаючи щитом для народу перед імперською владою та польськими суперниками.

Політична програма: маніфести та домагання

Перша “Відозва до руського народу” від 10 травня 1848 шокувала: галицькі русини – частина 15-мільйонного українського народу від Перемишля до Харкова. Рада підтримувала реформи, але вимагала поділу Галичини на руську (східну, з центром у Львові) та польську провінції, об’єднання з Буковиною й Закарпаттям, української мови в школах, судах, адміністрації. Пропам’ятне письмо цісарю від 9 червня повторило ці пункти.

У січні 1849 зібрали 200 тисяч підписів за поділ. Ці документи стали першим масовим проявом українського соборництва в Галичині. Рада брала участь у виборах до Райхсрату, здобувши 25 мандатів. Лояльність до Габсбургів – ключ до легальності, але й обмеження радикалізму.

Культурно-освітня та військова діяльність

Рада видала першу україномовну газету “Зоря Галицька” з 15 травня 1848 – трибуну ідей. У жовтні скликали Собор руських учених (19–26 жовтня), понад 100 учасників, де заснували Галицько-руську матицю для підручників та просвіти. Відкрили Народний дім у Львові 1850, кафедру руської мови в університеті – Якову Головацькому.

Військово: створили національну гвардію в Бережанах, Тернополі, Стрию. На Прикарпатті – батальйон руських гірських стрільців (1400 вояків, 6 сотень) проти угорських повстанців. 25 червня 1848 над ратушею вперше майорів синьо-жовтий прапор – символ, що пережив часи.

• Перша газета: “Зоря Галицька” – голос нації.
• Собор учених: форум інтелігенції, рішення мовного питання.
• Матиця: культурний осередок для книг і шкіл.
• Гвардія та стрільці: перші українські збройні формування в Галичині.

Ці кроки перетворили Раду з політичного клубу на рушій відродження – від слів до дій, від Львова до сіл.

Мережа місцевих рад та протистояння

Понад 50 рад по Галичині координували земельну реформу 1848, захищали селян від поміщиків. Конфлікти з поляками спалахнули: Центральна Рада Народова бачила русинів “польськими православними”. Русини відповідали окремістю. Рада їздила на Слов’янський конгрес у Празі, шукаючи союзників.

1. Створення місцевих рад при деканатах.
2. Захист реформи: селяни платили відсотки Раді на просвіту.
3. Протистояння: від петицій до вуличних сутичок у Львові.

Ця мережа оживила провінцію, перетворивши пасивних селян на активних громадян.

Закінчення діяльності та спадщина

З осені 1849 абсолютизм повернувся: конституцію скасували, Раду обмежили культурними справами. 30 червня 1851 її реорганізували в комісію Народного дому. Але насіння посіяно: з Ради виріс рух старорусинів, народовців, перші партії. Синьо-жовтий прапор став українським, матиця – прототипом “Просвіти”.

Сьогодні, перегортаючи сторінки протоколів (видані 2002 за ред. О. Турія), бачиш, як скромна рада запустила ланцюг подій – від 1848 до Незалежності. Її лідери ризикували всім заради голосу нації, і цей голос лунає досі в галицьких горах та львівських вулицях.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts