Чотири томи, що побачили світ між 1907 та 1909 роками в Києві, досі дихають живою мовою українського народу. Словарь української мови, упорядкований Борисом Грінченком, став не просто книгою — справжнім скарбничим ковчегом, де зібрано близько 68 тисяч слів, фразеологізмів і діалектних перлин, які пульсували в селах, містах і літературі кінця XIX — початку XX століття.
Коли гортаєш пожовклі сторінки, відчуваєш, як оживають голоси селян, пісні, казки, розмови біля криниці. Саме тут зафіксовано мову, яку століттями придушували, але яка вперто проростала крізь заборони й цензуру.
Як народжувався словник: довгий шлях від 1861 року
Історія цього видання тягнеться майже півстоліття. Початок поклали ще в 1861–1862 роках матеріали журналу «Основа», які впорядковували Євген Тимченко та Володимир Науменко. Потім, у 1897-му, перші аркуші (літери А–В) надрукували як додаток до «Киевской старины» — щоправда, ще російським правописом.
З 1902 року всю працю взяв на себе Борис Грінченко. Він переглянув величезний масив: кореспонденції від дописувачів журналу, твори художньої літератури, фольклорні записи, попередні словники. Додав власні етнографічні знахідки, діалектні слова з різних куточків України. Дружина Марія Грінченко (дівоче — Гладиліна) взяла на себе технічну частину — виписки, впорядкування. За два роки неймовірної праці словник набув форми.
Російська Академія наук присудила йому другу премію імені Миколи Костомарова. Академік Олексій Шахматов назвав його найкращим малоруським словником з усіх, що існували на той час. Ця оцінка звучить особливо гостро, коли згадуєш, що українську мову тоді офіційно називали «малоруським наріччям».
Грінченківка — правопис, що став фундаментом
Українська частина словника надрукована за спеціально розробленим правописом, який невдовзі охрестили грінченківкою або грінчевичівкою. Борис Дмитрович акумулював усе найкраще з попередньої практики: традиції Куліша, наддніпрянську фонетику, елементи галицького письма. Цей правопис став компромісом між різними регіональними традиціями.
Грінченківка лягла в основу сучасного українського правопису. Вона закріпила апостроф (він є скрізь, де треба), фонетичні написання типу «молоді» (замість штучного «молоди»), зберегла літеру «ґ» у словах на кшталт «ґазда», «ґедзь».
Ось деякі характерні риси, які роблять грінченківку впізнаваною:
- початкове «и» у багатьох словах: инший, иноді, икати, иржа, искра;
- закінчення «-и» в родовому відмінку іменників жіночого роду: безневинність, -ности, відомість, -мости;
- пом’якшення кінцевого «р»: вівтарь, вівчарь;
- написання «і» замість «и» у префіксальних утвореннях: вимірати, відмірати, підбірати.
Ці особливості відображають живу вимову наддніпрянських говірок, які домінували в літературі того часу. Саме грінченківка стала тим містком, по якому українська літературна мова перейшла в XX століття.
Особливості словника: багатство і «слабкі місця»
Словник — це не сухий перелік. Кожне слово оживає завдяки ілюстраціям: приказкам, пісням, уривкам з творів. Фразеологія подана щедро, часто з поясненням походження. Ботанічна та ткацька термінологія особливо детальна — Грінченко сам записував назви рослин і ткацьких знарядь у селах.
Але є й нюанси. Словник не чітко розмежовує літературні та діалектні слова. Поруч з літературними формами стоять вузьколокальні діалектизми. Грінченко свідомо уникав науково-технічної термінології та іншомовних запозичень — тому бракує слів на кшталт «пролетаріат», «революція», «соціалізм».
Багато значень слів за понад сто років змінилися або набули нових відтінків. Тому сучасні мовознавці радять використовувати Грінченка як історичну пам’ятку, а не як актуальний правописний довідник.
Типові особливості грінченківського правопису, які відрізняють його від сучасного
Ось порівняння ключових рис грінченківки та сучасного українського правопису (станом на 2025 рік):
| Аспект | Грінченківка (1907–1909) | Сучасний правопис |
|---|---|---|
| Початкова літера в словах | инший, иноді, иржа, искра | інший, іноді, іржа, іскра |
| Літера «ґ» | ґазда, ґедзь, ґрунт | ґазда, ґедзь, ґрунт (зберігається) |
| Родовий відмінок на -ости/-ности | відомість, -мости; безневинність, -ности | відомості, безневинності |
| Пом’якшення кінцевого «р» | вівтарь, вівчарь | вівтар, вівчар |
| Апостроф | завжди на місці (п’ять, з’їсти) | завжди на місці (п’ять, з’їсти) |
Джерела даних: видання Словника української мови за ред. Б. Грінченка (hrinchenko.com), Український правопис 2019.
Ці відмінності показують еволюцію мови: від живого фонетичного письма початку XX століття до більш уніфікованих норм сьогодення.
Чому Грінченків словник досі заворожує
Коли відкриваєш том на випадковій сторінці, перед очима постає цілий світ. Ось слово «журба» — і слідом десяток прикладів: від сумних пісень до розмов біля тину. Ось фразеологізм «як кіт наплакав» — з поясненням, звідки він узявся. Це не просто лексика — це душа мови, закарбована в папері.
Грінченків словник — це голос тих, кого століттями змушували мовчати. Він нагадує, що українська мова не вигадана в кабінетах, а виросла з землі, з пісень, з розмов простих людей. І саме тому вона така жива, така тепла, така незламна.
Цікаві факти про Грінченків словник
🌟 Словник створювали 46 років — від перших матеріалів у 1861-му до виходу останнього тому в 1909-му.
📚 У ньому зафіксовано близько 68 000 слів — це один із найповніших українських словників початку XX століття.
✨ Грінченківка стала основою сучасного українського правопису — апостроф, фонетичні написання, «ґ» — усе це прийшло саме звідти.
🗣️ Дружина Бориса, Марія Грінченко, виписувала тисячі карток безкоштовно — це був справжній подвиг подружньої любові до мови.
🏆 Російська Академія наук присудила словнику премію імені Костомарова — висока оцінка навіть від тих, хто називав українську «наріччям».
Цей словник — не музейний експонат. Він продовжує жити в кожному, хто цікавиться корінням мови, хто хоче почути, як звучала Україна понад сто років тому.
About the Author
