Хто автор зображеної скульптури: розгадка стилів і шедеврів

Гладкі пропорції, ідеальні античні форми, постать у динамічній позі з піднятою рукою чи мечем – якщо перед вами така скульптура на фото з тесту чи загадки, автором найчастіше є Іван Мартос. Цей майстер класицизму, народжений на Чернігівщині, вдихав життя в мармур і бронзу, створюючи пам’ятники, що досі прикрашають українські міста. Або ж уявіть гострі кути, отвори в тілі фігури, геометричні форми, ніби розібрані на кубики, – це підпис Олександра Архипенка, піонера кубізму в скульптурі, який з Києва підкорив Париж і Нью-Йорк.

Ці два імені спалахують першими в пошуках відповіді на класичне запитання шкільних тестів чи культурних вікторин. Мартос уособлює стрункість епохи Просвітництва, де кожна лінія – як математичний закон гармонії. Архипенко ж розриває канони, роблячи порожнечу частиною форми, ніби запрошуючи вітер пройти крізь бронзу. Розберемося глибше, щоб ви не плуталися в стилях і знали, як відрізнити одного від іншого за першим поглядом.

Українська скульптура багата на таких геніїв, чиї твори часто стають героями ілюстрацій у підручниках. Від барокової пишноти Йоганна Пінзеля до реалістичних портретів Михайла Микешина – кожен лишає унікальний відбиток. Але почнемо з тих, хто найчастіше зображений на фото запитань.

Іван Мартос: геній класицизму з ічнянських коренів

Народжений 1754 року в маленькому містечку Ічня на Чернігівщині, Іван Петрович Мартос виріс у родині козацького сотника, де батько сам майстрував дерев’яні скульптури для місцевої церкви. Цей ранній контакт з матеріалом заклав основу для кар’єри, що сягнула піків Імператорської Академії мистецтв у Петербурзі. Там Мартос не просто вчився – він став ректором, виховуючи покоління скульпторів, і створив десятки монументів, що втілюють ідеали класицизму: стриману велич, пропорційність, натхненність античністю.

Його стиль впізнається миттєво. Фігури стрункі, м’язисті, з ідеальними анатомічними лініями, ніби виліпленими за ескізами грецьких богів. Динаміка поз – ключова риса: герої рухаються вперед, тримають меча чи книгу, символізуючи просвітництво й перемогу. У тестах часто показують його пам’ятник герцогу Арману де Рішельє в Одесі (1823–1828 роки), де адмірал стоїть на носі корабля, простягаючи руку, ніби керуючи флотом. Бронза блищить, гранітний постамент додає масивності – класичний рецепт монументалізму.

Інший шедевр – надгробок гетьмана Кирила Розумовського в Батурині чи пам’ятник Потьомкіну в Херсоні. Мартос любив поліхромію: мармур для шкіри, бронза для деталей, іноді дерево чи полірований граніт. Його роботи не кричать емоціями, але шепочуть про вічність, ніби тихий грім героїчного минулого. За даними uk.wikipedia.org, понад 50 монументів Мартоса досі стоять у Росії та Україні, демонструючи його вплив на імперське мистецтво.

• Ключові ознаки стилю Мартоса: Античні пропорції (голова – 1/8 тіла), динамічні жести, героїчні теми, гладка поверхня без надмірних деталей.
• Матеріали: Переважно бронза на гранітному постаменті, мармур для інтер’єрних робіт.
• Типові теми: Полководці, правителі, міфічні герої – символи влади й мудрості.

Після списку стає зрозуміло: якщо скульптура виглядає як статуя з підручника історії, з ідеальною анатомією та героїчною позою, це Мартос. Його спадщина – місток між бароко й романтизмом, де емоції стримані, але потужні, як Дніпро в спокої.

Олександр Архипенко: революціонер, що прорізав порожнечу в камені

З Києва 1887 року вилетів птах-новатор Олександр Порфирович Архипенко, син професора університету, який перетворив скульптуру на гру світла й тіні. Виключений з училища за страйк 1905-го, він рвонув до Москви, а 1908-го – до Парижа, де в “Вуличку” серед кубістів і футуристів винайшов свій стиль. Архипенко першим ввів у скульптуру отвори й увігнутості – негативний простір, де відсутність матеріалу стає формою. Його “Жінка, що вкладає волосся” (1915) з порожнечею між рукою й головою продана на Christie’s за мільйони – це не просто бронза, а виклик гравітації.

Стиль вибуховий: геометричні кути, спрощені форми, поліхромія з яскравими емалями. Фігури рухаються, ніби в танці, з елементами конструктивізму – дерево, скло, метал склеєні в єдине ціле. У тестах часто фігурує “Боксери” (1914) чи “Купальниця” (1915), де кубічні торси пронизані отворами, створюючи ілюзію руху. Емігрувавши до США 1923-го, він відкрив школи в Нью-Йорку й Чикаго, викладав “архипентуру” – рухомі скульптури з механізмами.

Внесок колосальний: вплинув на Джакометті, Мура, Колдера. Твори в Метрополітен, Тейт, Музеї сучасного мистецтва. За artsandculture.google.com, Архипенко зберіг українські мотиви – орнаменти, вишиванкові ритми в абстракціях. Портрети Шевченка (1923), Франка (1925) – його данина корінню. Помер 1964-го в Нью-Йорку, лишивши 130 виставок і монету НБУ 2017-го на честь.

1. Ранні роботи (1905–1910): реалістичні портрети, перехід до модерну.
2. Кубістський період (1910–1920): “Медрано”, “Солдат іде” – синтез форми й порожнечі.
3. Американський етап (1923+): кольорові рельєфи, “Заратустра” (1948), динамічні установки.

Цей список показує еволюцію: від класики до авангарду. Архипенко не копіював – він розбивав і складав заново, роблячи скульптуру живою, як київські вишиванки в ритмі джазу.

Йоганн Пінзель та Михайло Микешин: бароко й реалізм у повному розквіті

Динамічні драпировки, екстатичні пози, ніби фігури оживають у вихорі – це Йоганн Георг Пінзель, “українське Мікеланджело” бароко XVIII століття. Працював у Галичині, створюючи вівтарі для церков: Святотроїцька дзвіниця у Львові, фігури святих у Соборі Св. Юра. Його мармур і дерево пульсують енергією, з глибокими зморшками й летючими шатами. У тестах – його “Самсон” чи ангели, де емоції б’ють через край.

Михайло Микешин, реаліст XIX століття, майстер портретів і монументів. “Богдан Хмельницький” у Києві (1888), де гетьман на коні мчить уперед, – його візитівка. Стиль детальний: реалістичні лиця, історичні деталі, бронза з гранітом. Часто плутають з Позеном, але Микешин емоційніший, з патріотичним запалом.

Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та музеїв України. Порівняння полегшує розпізнавання: класицизм – спокій, кубізм – розпад.

Знаючи ці нюанси, ви легко розберете будь-яке фото. Бароко Пінзеля вирує пристрастю, реалізм Микешина фіксує історію, класицизм Мартоса втілює гармонію, а авангард Архипенка кличе в майбутнє. Українська скульптура – це жива мозаїка талантів, де кожен штрих розповідає про дух народу. Подорожуйте музеями, торкайтеся бронзи – і таємниці авторства розкриються самі.

Сучасні реставрації, як пам’ятник Рішельє 2023-го чи виставки Архипенка в Києві 2025-го, доводять: ці майстри актуальні. Їхні форми надихають стріт-арт і 3D-принтинг, перетворюючи минуле на пульсуючий сьогодення.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts