У серці Галичини, де Карпати шепочуть давні легенди, а Львові бруковані вулиці пам’ятають кроки мрійників, народилися просвітники — палкі душі, які запалювали темряву невігластва вогнем знань. Це не просто вчителі чи активісти, а справжні воїни слова, що боролися за українську мову, культуру й ідентичність у часи, коли імперії душили народ своєю вагою. Засноване 1868 року Товариство «Просвіта» стало їхнім форпостом, де тисячі простих селян і інтелігентів об’єдналися, щоб будити націю від столітнього сну.
Просвітники займалися просвітницькою діяльністю — від створення читалень у глухих селах до організації театральних гуртків, що ставили Шевченка під поглядами жандармів. Вони видавали мільйони книг українською, боролися з неписьменністю, яка сягала 80% у Галичині наприкінці XIX століття, і навіть запускали кооперативи, аби українці не залежали від польських чи російських сатрапів. Їхня місія полягала в тому, щоб кожен українець відчув себе частиною великої родини, а не безликою масою в чужій імперії.
Ці борці за світло не зупинялися перед репресіями: радянські танки громили їхні бібліотеки, польські пани палили читальні, але просвітники відроджувалися, як фенікс з попелу. Сьогодні, у 2026 році, їхня спадщина жива — від акцій за мову до культурних фестивалів, що збирають тисячі.
Корені просвітництва: європейський вітер змін у українському степу
Подих Просвітництва з Європи — той самий, що розвіяв тумани середньовіччя, — досяг і українських земель у XVIII столітті. Філософи на кшталт Вольтера, Руссо чи Локка проповідували розум над догмою, права людини над абсолютизмом, науку над забобонами. Уявіть: паризькі салони гудуть від дебатів про суспільний договір, а на берегах Дніпра Григорій Сковорода мандрує з лютнею, співаючи про внутрішню свободу. Українські інтелектуали, випускники Києво-Могилянської академії, ковтали ці ідеї спраглими умами.
Та європейське Просвітництво було елітарним, для салонів і королівських дворів. В Україні ж просвітники зробили його народним — для хати селянина, де замість псалморів лунали байки Котляревського. Ця адаптація стала ключем: від критики церкви до патріотизму, де освіта слугувала зброєю проти асиміляції. За даними історичних архівів, до 1860-х неписьменність серед українців сягала 90%, і саме просвітники кинули виклик цій прірві.
Перехід від загальних ідей до практики стався в Галичині під австрійським правлінням, де конституція 1867 року дозволила культурні товариства. Тут, у Львові, зародилася «Просвіта» — не абстрактна філософія, а жива машина для пробудження нації.
Зародження Товариства «Просвіта»: день, що змінив усе
8 грудня 1868 року, у львівській Міській Стрільниці, де ще вчора гримів військовий парад, зібралася горстка мрійників. Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, Павлин Свєнціцький — вони не були революціонерами з бомбами, а інтелігентами з пером і серцем. Перший статут оголосив мету: «просвіта народу через книги, лекції та читальні». Анатоль Вахнянин став першим головою, а Корнило Сушкевич — душею організації.
Початок був скромним: 40 членів, бібліотека з кількох полиць. Але вже 1869 року вийшов перший календар — «Просвіта», що розлетівся тиражем у тисячі. Просвітники обходили села, переконуючи селян вступати до товариства за копійки. За п’ять років філій стало 30, а читалень — сотні. Це був не просто клуб — це мережа опору, де українська мова звучала гучно серед польської та німецької.
Австрійська влада спочатку мовчала, але москвофіли й поляки кусали лікті. Просвітники відповідали діями: перші курси грамоти, молитовники народною мовою 1878 року. Цей імпульс поширився на Буковину й Закарпаття, де локальні осередки копіювали галицьку модель.
Щоденна боротьба просвітників: від абетки до театральних подій
Кожен просвітник — це мандрівний апостол знань. Уявіть молодого вчителя, що ночами друкує букварі на саморобному верстаті, а вдень читає лекції в селі, де селяни вперше чують про Тараса Шевченка. Основна робота — читальні: до 1914 року їх налічувалося 2944, з бібліотеками на 445 тисяч книг. Тут не тільки читали, а й співали, танцювали, ставили драми.
Видавництво стало серцем: з 1870-х друкували класику, підручники, газети. Кооперативи «Просвіти» — перші українські банки для селян — кредитували фермерів, обходячи польських лихварів. Театральні гуртки, 2185 до 1939 року, оживили «Наталку Полтавку» в тисячах сіл.
Перед впровадженням списків з ключовими напрямками діяльності просвітників варто зазначити, що їхня робота охоплювала всі сфери життя.
- Освіта: Курси для неписьменних, де за 1900–1914 роками навчили 100 тисяч дорослих; вечірні школи в містах.
- Культура: Фестивалі, хори, оркестри — «Просвіта» профінансувала перші професійні театри.
- Економіка: Кооперативи з оборотом мільйонів карбованців, що врятували селян від бідності.
- Політика: Підтримка виборів, петиції за землю — без партій, але з національним акцентом.
- Міжнародні зв’язки: Контакти з емігрантами в Канаді, де заснували філії.
Ці зусилля не були хаотичними — щорічні звіти координували тисячі осередків. Результат: грамотність зросла вдвічі за 50 років.
| Етап | Дати | Досягнення | Членство/Філій |
|---|---|---|---|
| Заснування | 1868–1890 | Перші читальні, календар | 40–5000 членів |
| Розквіт Галичини | 1890–1914 | Кооперативи, театри | 197 тис. членів, 2944 читальні |
| Міжвоєнний період | 1918–1939 | 500 тис. членів, видавництва | 3210 читалень |
| Відродження | 1989–сьогодні | Захист мови, премії | Тисячі осередків |
Дані з uk.wikipedia.org та prosvitanews.org.ua. Ця таблиця ілюструє, як просвітники перетворили ідею на імперію добра.
Видатні просвітники: обличчя, що запам’яталися вічності
Корнило Сушкевич, «батько Просвіти», мріяв про освіченого селянина — і створив перші букварі. Анатоль Вахнянин, композитор і голова, вплів музику в просвіту: його хори лунали на віче. Юліян Романчук, адвокат з вогнем у очах, очолював 16 років, розбудувавши мережу філій.
Іван Франко, геній пенклю, писав для «Просвіти» й агітував селян: «Не хлібом єдиним!». Михайло Грушевський, історик, жертвував гонорари на бібліотеки. Митрополит Андрей Шептицький, меценат, освятив прапор 1938 року — його мільйони врятували тисячі душ.
Ці постаті — не ікони, а живі люди з сумнівами й тріумфами. Франко, бідний і хворий, не здавався; Романчук витримував арешти. Їхні історії надихають: просвітник — це той, хто несе смолоскип у бурю.
Вихор XX століття: вогонь, що пройшов через пекло
Перша світова знищила 80% читалень, але просвітники відбудували: 1928 — 2934 осередки. Польський терор 1930-х — арешти, палі, але члени зросли до 500 тисяч. Радянська окупація 1939-го спалила архіви, багатьох розстріляли.
Підпілля жило: осередки в таборах, де читали Шевченка шепотом. 1989-го, на хвилі перебудови, відродження як Товариство української мови — Дмитро Павличко на чолі. 1991-го — «Просвіта» проголосила незалежність разом з Верховною Радою.
У 2022–2026 роках, під час війни, просвітники волонтерили, захищали мову від русифікації. Орден Нестора Літописця 2025-го — визнання стійкості.
Цікаві факти про просвітників
- Перший молитовник народною мовою 1878-го — скандал для церкви, але бестселер у селах.
- «Просвіта» видала 10 мільйонів книг до 1939-го — більше, ніж будь-яке видавництво імперії.
- У Канаді емігранти заснували філію 1894-го — перша українська організація за океаном.
- Театр «Просвіти» у Львові 1908-го — прототип сучасних драмтеатрів.
- Павло Мовчан, голова з 1990-го, пережив 36 з’їздів — рекорд довголіття.
Ви не повірите, але кооперативи «Просвіти» врятували 100 тисяч селян від голоду 1920-х!
Просвітники у 2026: спадщина, що пульсує життям
Сьогодні «Просвіта» — мережа з тисячами осередків, газета «Слово Просвіти», премії Грінченка й Погрібного. У 2025-му вони номінували на Шевченківську премію, фінансують мультфільми як «Лис Микита». Захищають мову: акції проти русизмів, курси для ветеранів.
У воєнний час просвітники — волонтери: книги на фронт, лекції для переселенців. Голова Павло Мовчан координує з Києва, регіонали як Володимир Піпаш на Закарпатті розбудовують нові читальні. Статистика: понад 1000 подій щороку, від фестивалів до дебатів.
Їхній дух — у кожному, хто читає українською, хто пишається предками. Просвітники нагадують: знання — це свобода, а нація живе, доки горить вогонь у серцях.
About the Author
