П’ятнадцятого березня 44 року до нашої ери, у тіні статуї Помпея Великого, римський диктатор Гай Юлій Цезар упав під градом кинджалів. Двадцять три удари, нанесені руками тих, кого він вважав соратниками, обірвали життя чоловіка, що перетворив Римську республіку на свою особисту імперію. Головними винуватцями стали сенатори Марк Юній Брут і Гай Касій Лонгін, очоливши групу з близько шістдесяти змовників, які прагнули врятувати “стару свободу” від “тирана”. Але ця зрада не відновила республіку — навпаки, розпалила громадянську війну, що поховала старі традиції назавжди.
Цезар, геній війни й реформатор, щойно повернувся з тріумфів, повний планів завоювань Парфії та реформ календаря. Сенат, сповнений заздрості й страху перед його довічною диктатурою, наклав петлю. Брут, якого Цезар помилував і підняв на посади, завдав одного з останніх ударів. Касій, хитрий інтриган, запалив іскру. Їхні кинджали пронизали не лише тіло диктатора, а й тканину римського суспільства, розколовши його на прихильників і ворогів.
Така була гола правда тієї кривавої весни. А тепер розберемося, як усе почалося, хто ці люди ховалися за масками патріотів і чому їхній “героїчний” акт обернувся катастрофою.
Від завоювань Галлії до тіні диктатури: шлях Цезаря до вершини
Гай Юлій Цезар не народився тираном — він викував себе в полум’ї амбіцій і битв. Син патриція з древнього роду, він пережив проскрипції Сулли, де ледь уникнув страти. Уже в юності Цезар демонстрував залізну волю: коли пірати захопили його в полон і зажадали 50 талантів викупу, він розсміявся й назвав себе вартим удвічі більше. Звільнившись, він повернувся й розіп’яв їх усіх, як обіцяв. Такий був характер — сміливий, безкомпромісний, з гострим язиком.
Його злет почався з Галльської війни 58–50 років до н.е. Цезар перетворив провінцію на свою фортецю, розширивши римські кордони до Атлантики. “Записки про галльську війну” — його власний твір — не просто хроніка, а шедевр пропаганди, де кожна перемога малювалася епічно. Після вбивства Помпея при Фарсалі 48 року до н.е. Цезар став єдиним господарем Риму. Він реформував календар, запровадив юліанський — той самий, що лежить в основі нашого Григоріанського. Скоротив борги, роздав землю ветеранам, призначив 300 сенаторів замість аристократів.
Але влада п’янила. У 44 році до н.е. сенат проголосив його диктатором довічно — безстроково, з правом призначати магістратів. Він сидів у золотому кріслі, приймав дари як цар, ігноруючи традиції. Сенатори шепотілися: “Рекс!” — король, слово, яке римляни ненавиділи з часів вигнання останніх монархів. Цезар жартував, але його амбіції лякали. Плани походу на Парфію обіцяли нові славу — і нову кров.
Обличчя змови: хто ховався за масками рятівників республіки
Змова визріла не за ніч. Невдоволення кипіло з Луперкалій лютого 44-го, коли Марк Антоній тричі пропонував Цезарю корону — той відкидав, але з усмішкою, що дратувала. Касій Лонгін, прагматичний офіцер, що врятувався від парфян у битві при Каррах 53 року до н.е., першим заговорив з Брутом. “Чому ти дозволяєш, щоб один чоловік панував над нами?” — питав він, апелюючи до честі.
Головні змовники — суміш колишніх помпеянців, цезаріанців і оптиматів. Ось ключові постаті:
- Марк Юній Брут: Символ зради. Онук Сервілії, коханої Цезаря, можливо, його позашлюбний син — бюсти вражаюче схожі за рисами обличчя. Цезар помилував його після Фарсали, зробив претором, намітив консулом. Брут, фанатик республіканства, дякував листи “батьку”, але обрав “Рим понад усе”. Плутарх малює його філософом, вагаючим совість.
- Гай Касій Лонгін: Ініціатор, брат дружини Брута. Хитрий, амбітний, ненавидів Цезаря за приниження після Карр. Очолив “військову” частину змови, переконав Децима Брута.
- Децим Юній Брут Альбін: “Тіньова фігура”. Близький друг Цезаря, один з убивць його суперника Помпея. Цезар довіряв йому провінцію, назвав у заповіті спадкоємцем. Децим переконав Цезаря йти до сенату того фатального дня.
- Гай Сервілій Каска: Перший удар — нижче шиї. Брат Публія Каски, претора.
- Лукій Туллій Кімвр: Почав атаку, хапаючи за тогу, благаючи за брата.
Повний список сягає 60 імен, але не всі брали участь у різанині — деякі охороняли виходи. Серед них Требоній, що відволік Антонія, і Гальба. За даними uk.wikipedia.org, сім були цезаріанцями, вісім — помпеянцями. Їх єднала не любов до республіки, а страх втратити привілеї. Сенатори, звиклі до інтриг, бачили в Цезарі загрозу своїм родинам.
| Змовник | Роль | Доля |
|---|---|---|
| Марк Юній Брут | Один з останніх ударів | Самогубство після Філіпп 42 до н.е. |
| Гай Касій Лонгін | Організатор | Самогубство під Філіппами |
| Децим Брут | Переконав Цезаря йти | Вбитий 43 до н.е. |
| Каска | Перший удар | Вбитий 42 до н.е. |
Джерела даних: uk.wikipedia.org та Britannica.com. Ця таблиця показує, як змовники, попри плани, розпалися: дехто поранив товаришів у хаосі.
Ознаки бурі: попередження, які Цезар проігнорував
Рим кипів чутками. Віщун Спурінна прорік: “Остерігайся ід березня!” Цезар посміявся, проходячи повз. Консул Бібул лякав знаменнями — комета, що палала дев’ять днів після його тріумфу, вважалася душею Помпея. Калигула, кінь одного сенатора, раптом захворів. Навіть дружина Калпурнія бачила сон: Цезар стікав кров’ю на лаврі Капітолію.
Артемідорій Ефеський передав записку з іменами змовників — диктатор не прочитав. Децим Брут жартома умовив іти до сенату, попри хворобу дружини. Цезар, гордий своєю вдачею, залишився без охорони — лише з одним ескортом. Змовники чекали в Курії Помпея, де театр додавав іронії: Помпей, жертва Цезаря, дивився на його кінець.
Кров на мармуровій підлозі: хвилина за хвилиною
Ранок 15 березня. Цезар входить до сенату, вітається. Туллій Кімвр підходить: “Диктаторе, почуй мого брата!” Хапає за тогу. Каска б’є першим — кинджал ковзає по шиї. Цезар кричить грецькою: “Яка ж це насильство, Каска?” Витягає стилус, ранить нападника.
Хаос. Сенатори кидаються з усіх боків. Цезар б’ється люто — поранить Кімвра, Калідія. Побачивши Брута з оголеним кинджалом, завмирає: накидає тогу на обличчя й падає до підніжжя статуї Помпея. Двадцять три рани, лише п’ята смертельна — в серце. Змовники кричать: “Свобода!” — але сенат в шоці мовчить.
Кров заливає мармур, диктатор лежить нерухомо. Антоній, відволікений Требонієм, вбігає згодом. Змовники марширують Капітолієм, чекаючи овацій. Народ мовчить — доки не почує заповіт: кожному римлянину по 75 драхмам. Тоді вибухає гнів.
Від помсти Антонія до загибелі “визволителів”
Змова провалилася миттєво. Змовники не вбили Антонія чи Октавіана — фатальна помилка. Поховання Цезаря 20 березня стало апофеозом: Антоній показує рани, читає заповіт. Натовп палить вогнище, штурмує будинки змовників. Брут і Касій тікають на Схід, збирають армії.
Другий тріумвірат — Антоній, Октавіан, Лепід — проскрибує ворогів. Цицерон, що плекав Брута, втрачає голову. Битва при Філіппах 42 року до н.е.: Касій вбиває себе, думаючи про поразку; Брут — наступного дня. Децим гине втечею, Каска — у бою. Усі 60 — мертві за два роки. Рим переходить до Октавіана Августа, першого імператора.
Наслідки грандіозні: кінець республіки, початок принципату. Цезар обожествлений, його храм на Форумі — центр культу. Юліанський календар служить тисячоліттями. Зрада Брута стала синонімом подлого удару в спину.
Цікаві факти про вбивство Цезаря
- Змовники поранили один одного в поспіху — хаос панував повсюдно.
- Цезар носив лавровий вінок не лише за перемоги, а й ховаючи лисину — Светоній свідчить.
- Монета Брута з “EID MAR” — пропаганда, викарбувана 42 року до н.е., продана за мільйони.
- Комета 44 року до н.е. вважалася душею Цезаря — Октавіан використав для культу.
- Лише один удар смертельний — інші були “невдалими”, за аутопсією античних авторів.
Ці перлини історії додають колориту трагедії, перетворюючи сухі факти на живу драму. Брут, Касій та їхні поплічники мріяли про республіку, але народ обрав спадщину Цезаря — стабільність, славу, імперію. Їхні кинджали пронизали не лише диктатора, а й ілюзію свободи, що танула в римському тумані. Історія шепоче: зрада рідко буває героїчною.
About the Author
