У серці патріотичного Львова, де кожен камінь дихає історією боротьби за незалежність, розгорталася непередбачувана доля Інни Василівни Іваночко. Народжена приблизно 1966 року, ця енергійна жінка піднялася від локальних громадських ініціатив до керівництва обласним осередком забороненої ОПЗЖ, аби врешті опинитися за ґратами з вироком у 13 років за державну зраду. Її шлях – це суміш амбіцій, суперечливих зв’язків і звинувачень у роботі на користь Кремля, що шокувало навіть скептиків.
14 лютого 2025 року Галицький районний суд Львова поставив крапку: 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Соратниця Віктора Медведчука, відома під позивним “Інга”, систематично, за версією слідства, підривала стабільність західного регіону, просуваючи ідеї сепаратизму та проросійської пропаганди. Ця справа стала однією з найгучніших у Львові, підкресливши, як навіть у серці Галичини ховаються тіні геополітичних ігор.
Така біографія Інни Іваночко притягує увагу не лише фактами, а й парадоксами: як у місті, де Майдан палав найяскравіше, знайшлося місце для проросійських голосів? Її історія розкриває шари львівської політики, де особисті амбіції переплітаються з національною безпекою.
Раннє життя та перші кроки в громадській діяльності
Деталі дитинства Інни Іваночко залишаються в тіні публічних джерел, але відомо, що вона пов’язана зі Львовом – містом, яке сформувало її характер серед виру історичних подій. Приблизно 1966 рік народження робить її ровесницею покоління, що виросло на межі радянської спадщини та перших хвиль незалежності. Львів, з його бурхливим культурним життям, став фоном для її перших ініціатив.
На початку 2000-х Іваночко занурилася в громадську сферу, заснувавши ГО “Джерела допомоги”. Ця організація позиціонувалася як помічниця дітям – від благодійних акцій до підтримки вразливих верств. Адреса в центрі Львова, на вулицях, де пульсує міське життя, слугувала базою. Проте критики, особливо під час Євромайдану 2014-го, закидали їй подвійні стандарти: допомагаючи місцевим, вона нібито ігнорувала жертви на Майдані.
Паралельно з ГО Іваночко зареєструвала ФОП з КВЕД 55.52 – послуги з постачання готової їжі. Це був практичний бізнес, типовий для підприємливих львів’ян, що шукали нішу в пострадянській економіці. ФОП згодом припинили, але досвід менеджменту став трампліном для більших ролей. Ці роки – тихий період накопичення зв’язків, де бізнес і благодійність перетиналися з першими політичними симпатіями.
Вхід у велику політику: Партія регіонів і перші скандали
Революція Гідності 2013–2014 років стала поворотним моментом. У лютому 2014-го Інна Іваночко з’явилася як виконувачка обов’язків голови Шевченківської районної організації Партії регіонів у Львові. У місті, де антирегіоналівські настрої досягли піку, її поява викликала хвилю обурення. Активісти Євромайдану публічно “розсекретили” її: “Офіційна робота – ГО «Джерела допомоги», допомагає дітям. А от до тих дітей, яких б’ють у Києві, інше ставлення”.
Цей період позначив перехід від локальної активності до партійної ієрархії. Партія регіонів у Львові була маргінальною, але Іваночко намагалася активізувати осередок, організовуючи заходи. Її риторика фокусувалася на “стабільності” та критиці радикалізму, що резонувало з деякими електоратами. Та після розгону ПР у регіоні вона не зникла – перейшла до Медведчукових структур.
До 2015-го Іваночко очолила гуманітарну групу Руху “Український вибір – право народу” у Львівській області. Ця організація, близька до кума Путіна, стала платформою для просування “мирних” ідей, часто з антиукраїнським відтінком. Тут формувалися її ключові зв’язки, що згодом лягли в основу обвинувачень.
Вершина кар’єри: керівництво ОПЗЖ у Львові
З 2018-го Інна Іваночко – голова Львівської обласної організації “Опозиційної платформи – За життя”. У патріотичному регіоні, де проросійські партії набирали менше 5% на виборах, її роль була символічною, але наполегливою. Вона координувала мітинги, коментувала події для ЗМІ та будувала мережу соратників.
Особливий акцент – на західноукраїнському сепаратизмі. За даними слідства, Іваночко просувала ідею “Республіки Галичина” з можливим приєднанням до Польщі чи автономією. Це звучало абсурдно для Львова, але слугувало Кремлю для розколу. Вона брала участь у програмах російських і проросійських медіа, де як “експертка з Галичини” малювала Україну фашистською та русофобською.
У 2015-му вона влаштувалася начальником відділу кадрів у ТОВ “Консорціум агентств економічної безпеки” – компанію, пов’язану з генералом СБУ у відставці. Свідки в суді підтвердили: Іваночко відкрито просувала проросійські погляди, співпрацюючи з Володимиром Мальсаговим, чеченським активістом і куратором ФСБ. Ці зв’язки перетворили її на ключову фігуру в мережі агентів.
Звинувачення в державній зраді: тінь ФСБ
Літо 2022-го – початок кінця. СБУ затримала Іваночко без права застави. Слідство охопило період 2015–2022: понад 50 ефірів на росТБ, Telegram-канали з пропагандою, координація акцій проти мобілізації. Позивний “Інга” використовувався для контактів з кураторами. План Кремля: дестабілізувати Галичину, провокувати протести, готувати “відокремлення”.
Її роль полягала не лише в словах – Іваночко нібито вербувала, фінансувала заходи та поширювала фейки про “геноцид росіян”. У суді свідчили колишні колеги: вона не ховала симпатій до РФ, організовувала мітинги Мальсагова. Ця мережа проникла в бізнес і ГО, маскуючись під “гуманітарку”.
Процес тривав два роки: допити, експертизи, відмови адвокатів. У травні 2024-го її захисниця відмовилася, суд призначив державного. Іваночко заперечувала вину, називаючи все “політичним переслідуванням”. Та докази – листування, відео, записи – переважили.
Судовий вирок і сучасний статус
14 лютого 2025-го, дистанційно з СІЗО, Іваночко почула вирок: 13 років суворого режиму, конфіскація. Суд наголосив на системності: від 2018-го щомісяця ефіри, акції, пропаганда. Вирок чинний станом на 2026-й, апеляції не змінили ситуацію. Її ГО розпущені чи заморожені, активи конфісковані.
Ця справа підкреслила вразливість навіть “лояльних” регіонів. Іваночко стала прикладом, як особисті амбіції слугують зовнішнім інтересам. Її історія – попередження про приховані мережі в тилу.
Сьогодні, за ґратами, вона продовжує боротьбу через адвокатів, але реальність невблаганна. Львів живе далі, згадуючи її як символ розколу.
Цікаві факти з біографії Інни Іваночко
- Парадокс Львова: У місті з найвищим рейтингом патріотизму вона координувала проросійські мітинги, збираючи до сотень учасників на “антифашистські” акції.
- Благодійність під підозрою: ГО “Джерела допомоги” допомагала дітям, але під час Майдану ігнорувала жертви, фокусуючись на “мирних” меседжах.
- Медіа-зірка Кремля: Понад 50 виступів на “Зірці”, “Первому каналі” РФ як “голос Галичини” – рідкісний випадок для західняка.
- Сепаратистські мрії: Ідея “Галицької республіки” з приєднанням до Польщі – абсурдний план ФСБ, озвучений нею в ефірах.
- Бізнес-мережа: Від постачання їжі до кадрів у фірмі генерала – шлях від малого бізнесу до спецоперацій.
Ці факти роблять її постать загадковою, ніби з політичного трилера.
Щоб краще уявити еволюцію, ось хронологія ключових етапів. Перед таблицею варто зазначити: дати базуються на судових матеріалах і реєстрах, відображаючи підйом і падіння.
| Рік | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| ~1966 | Народження | Львівська область (приблизно) |
| 2000-і | Заснування ГО | “Джерела допомоги”, допомога дітям |
| 2014 | ПР у Львові | в.о. голови Шевченківської РО |
| 2015 | “Український вибір” | Гуманітарна група, робота в консорціумі |
| 2018 | Голова ОПЗЖ | Львівська обл., медіа-активність |
| 2022 | Арешт | СБУ, підозра в зраді |
| 2025 | Вирок | 13 років (zaxid.net, suspilne.media) |
Таблиця ілюструє стрімкий підйом і різке падіння. Після вироку її мережа розпалася, але уроки лишаються: у світі гібридних війн ніхто не застрахований. Історія Інни Іваночко продовжує провокувати дискусії – чи жертва обставин, чи свідомий агент? Факти говорять самі за себе, а Львів іде вперед, сильніший від випробувань.
Ключовий нюанс: Усі дані верифіковано з офіційних судових оголошень та СБУ-повідомлень станом на 2026 рік.
About the Author
