Коли закінчилась Друга світова війна: точні дати та драматичні фінали

Друга світова війна, цей гігантський вир руйнувань і героїзму, офіційно завершилася 2 вересня 1945 року, коли японські представники поставили підписи під актом беззастережної капітуляції на борту американського лінкора “Міссурі” в Токійській затоці. Ця дата стала крапкою в шестирічному кошмарі, що забрав десятки мільйонів життів і перевернув карту світу догори дном. Але для Європи фінал настав раніше – 8 травня 1945-го, коли нацистська Німеччина визнала поразку, підписавши акт здачі спочатку в Реймсі, а потім у Берліні.

Ці дати не просто цифри в календарі – вони пульсують спогадами про останні кулеметні черги, сльози полегшених матерів і перші кроки до відбудови з попелу. У Радянському Союзі, через часову різницю, 9 травня стало Днем Перемоги, символом тріумфу над фашизмом. Та повна перемога антигітлерівської коаліції вимагала ще одного акту – над Японією, чия імперська армія чіплялася за острови, як затиснутий кулак.

Розібратися в цих нюансах важливо, бо війна не закінчилася одним махом: Європа видихнула в травні, а Азія борсалася в крові до осені. Тепер зануримося в деталі тих днів, коли грім гармат стихав, а світ починав заліковувати рани.

Капітуляція Німеччини: від Реймса до Берліна, кров і чорнила

Навесні 1945-го Європа лежала в руїнах, ніби після біблійного потопу. Союзники стискали кільце навколо Третього Рейху: американці та британці просувалися з заходу, Червона армія – зі сходу. 30 квітня Адольф Гітлер, ховаючись у бункері під Рейхстагом, наклав на себе руки – отрута і постріл стали його жалюгідним фіналом. Без фюрера нацистське командування кинуло рушницю в пісок.

Перший акт капітуляції розгорнувся 7 травня о 2:41 за центральноєвропейським часом у маленькій школі в Реймсі, Франція. Генерал Альфред Йодль, від імені Карла Деніца – останнього глави Рейху, – підписав попередній протокол перед представниками союзників: американським генералом Дуайтом Ейзенхауером, британцем Артуром Теддером, французом Жаком Леклерком і радянським генералом Іваном Суслапарєвим. Бойові дії мали припинитися о 23:01 8 травня. Радянське керівництво, обурене “однобічністю” – без радянських генералів у головній ролі, – вимагало повтору.

Берлінський реванш: формальна здача 8 травня

8 травня о 23:01 у Карлсхорсті, передмісті Берліна, фельдмаршал Вільгельм Кейтель, адмірал Ганс Георг фон Фрідебург і генерал Йодль поставили підписи під остаточним актом. Від союзників – радянський маршал Георгій Жуков, американець Карл Спаатс, британець Теддер і француз Сімуар Латра де Тассіньї. Червона армія, що штурмувала Берлін за участю мільйонів солдатів, включаючи українців, диктувала умови. Це був VE Day – День перемоги в Європі.

Але окремі сутички тривали: Празька операція 5–11 травня, бої в Словенії 14–15 травня. Навіть після підпису, німецькі підрозділи чинили опір, поки не склали зброю повністю. Цей подвійний акт став символом єдності союзників, хоч тріщини вже наростали.

Тихоокеанський фронт: вогонь, що не гасне до вересня

Поки Європа святкувала, на Тихому океані вирувала лють. Японія, союзник Гітлера, контролювала величезні простори від Маньчжурії до Філіппін. Після поразки Німеччини США та Британія зосередилися на островах, де кожна атака коштувала тисяч життів – Іводзіма, Окінава стали кривавими м’ясорубками.

26 липня 1945-го Потсдамська декларація – ультиматум від США, Британії та Китаю – вимагала беззастережної капітуляції. Токіо відкинув її з презирством: “мокусацу” – не варта коментаря. Союзники готували операцію “Даунфол” – вторгнення на Кюсю та Хонсю, що могло коштувати мільйони життів.

Атомний блиск і радянський молот: серпень 1945

6 серпня над Хіросімою спалахнула “Маленька хлопчиця” – перша бойова атомна бомба, 70 тисяч миттєвих жертв, ще стільки ж від ран. 9 серпня – “Товстун” на Нагасакі, 40 тисяч загиблих. Того ж дня СРСР, виконуючи Ялтинські угоди, оголосив війну Японії: 1,5 мільйона солдатів Квантунської армії в Маньчжурії розгромили за тиждень. Манчжурська операція – блискавичний наступ, що зруйнував японські ілюзії.

15 серпня імператор Хірохіто звернувся до нації: “Ми капітулюємо”. Формальний акт – 2 вересня о 9:02 за токійським часом на “Міссурі”. Міністр Мамору Сіґеміцу та генерал Йосіхіде Умедзу підписали від Японії, генерал Дуглас Макартур – головний. Цей момент зафіксували на плівку: прапори союзників майоріли над палубою, світ видихнув.

Таблиця ключових дат капітуляцій

Щоб усе стало на місця, ось хронологія фіналів у табличному вигляді. Ці дати, верифіковані з множинних джерел, показують, як війна згасала поетапно.

Джерела даних: Britannica та uk.wikipedia.org. Ця таблиця ілюструє, як часові зони та дипломатія розтягнули “кінець” на місяці, але 2 вересня стало універсальною точкою.

Україна на передовій фіналу: героїзм серед руїн

Україна, роздерта між фронтами, стала серцем німецько-радянської війни. З 7 мільйонів українців у Червоній армії – чверть особового складу – тисячі штурмували Берлін у 1-му Українському фронті під Ватутіним. Бої під Гурбами 23–25 квітня 1945-го – епічний зіткнення УПА з НКВС, де 10 тисяч повстанців тримали оборону проти переважних сил.

Втрати жахливі: 8–10 мільйонів українців, з них 2,8 млн військових і 5,2 млн цивільних. Окупація коштувала 1,5 млн євреїв у Бабиному Яру та таборах, мільйони від голоду й примусової праці. Українці воювали скрізь – від Сталінграда до “Міссурі”, де радянський генерал Кузьма Дерев’янко поставив підпис. За даними Українського інституту національної пам’яті (uinp.gov.ua), внесок України перевищив втрати багатьох союзників разом.

У 1945-му Східно-Карпатська операція звільнила Закарпаття, приєднане до УРСР. Але перемога не принесла свободи – УПА боролася до 1950-х проти нового гніту.

Таблиця втрат: ціна глобального катаклізму

Щоб осягнути масштаб, подивіться на цифри. Війна забрала 50–80 мільйонів, переважно цивільних.

Джерела: Britannica. Україна втратила 20–25% населення – більше, ніж будь-яка інша радянська республіка.

Світ після апокаліпсису: від руїн до нової ери

Перемога народила новий лад. 24 жовтня 1945-го стартувала ООН – бар’єр проти повтору кошмару, з п’ятьма постійними членами Радбезу: США, СРСР, Британія, Франція, Китай. Потсдамська конференція Сталіна, Трумена й Черчилля (Червень-липень 1945) розділила Німеччину на зони, поклала початок денацифікації.

Та радість затьмарилася: СРСР встановив “народні демократії” в Східній Європі, США – план Маршалла для Заходу. Поділ Берліна 1948-го, Корейська війна 1950-го – перші спалахи Холодної війни. Деколонізація розірвала імперії: Індія 1947-го, Індонезія 1949-го.

Для Японії – окупація МакАртура, конституція 1947-го без армії, економічне диво. Німеччина розділилася на ФРН і НДР до 1949-го. Матеріальні втрати – трильйони, 90 мільйонів інвалідів, Нюрнберзький і Токійський трибунали покарали злочинців.

Україна відчула “перемогу” гірко: Закарпаття приєднано, але сталінські репресії тривали. УПА тримала партизанщину, мріючи про незалежність. Цей спадок пульсує й досі – у сучасних баталіях за свободу, де ехо 1945-го лунає в кожному крику “Слава Україні!”.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts