Село Хрипівка на Чернігівщині, 24 серпня 1928 року. У скромній селянській хаті народився хлопчик, якому судилося стати автором Акта проголошення незалежності України саме в день свого народження через шістдесят три роки. Левко Григорович Лук’яненко прожив життя, сповнене випробувань: двадцять сім років радянських таборів, катувань і голодувань не зламали його дух. Він став символом незламності, дисидентом, який кинув виклик імперії зла, і політиком, чиї слова оживили мрію про вільну Україну.
Його шлях – це не просто хронологія дат, а епічна сага про людську волю, що протистоїть тоталітарній машині. Від камери смертників у Львові до трибуни Верховної Ради, де він зачитав історичний Акт 24 серпня 1991-го. Левко Лук’яненко не просто вижив – він переміг, залишивши по собі десятки книг, партію та нагороди, включно зі званням Героя України. Ця постать надихає покоління, нагадуючи, що свобода завоюється ціною крові та сліз.
Дитинство Левка Лук’яненка нагадує чорно-білу стрічку про трагедії XX століття. Голодомор 1932–1933 років накрив село Хрипівка хвилями смерті. Батько Грицько, ризикуючи життям, закопав мішок картоплі під стежкою, врятувавши родину від голодної загибелі. Мати Наталка, з козацького роду Скойбидів, виростила чотирьох синів у бідності, але з непохитною вірою в Бога та Україну. “Поэтом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан”, – ці слова Кондратия Рилєєва, прочитані пізніше, стали девізом юного Левка.
Армійські роки та пробудження національної свідомості
У шістнадцять, у 1944-му, Левка мобілізували до Червоної армії – паспортні органи “помолодили” його на рік. Дев’ять років служби: від Австрії, де він опанував автомеханіку в Мьодлінгу, до Закавказзя. Там, у казармах Орджонікідзе та Нахічевані, юнак скучив за рідною землею так сильно, що пішов на обман командування, аби повернутися. Ці роки загартували характер, а література – Тарас Шевченко, Леся Українка – запалила іскру бунту проти радянської системи.
1951–1953: вступ до комсомолу й КПРС здавався шляхом до кар’єри. Та після закінчення юридичного факультету Московського університету в 1958-му Левко розчарувався в партії. Робота пропагандистом у Радехові та Глинянах на Львівщині відкрила очі на колективізацію та русифікацію. Зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим він заснував Українську робітничо-селянську спілку (УРС) – підпільну організацію за референдум про вихід України з СРСР на основі конституцій.
Ця смілива ідея коштувала свободи. 21 січня 1961-го арешт у Глинянах. Слідство тривало місяці, Левко став адвокатом для побратимів. Страшний вирок Львівського суду в травні: розстріл за “зраду Батьківщини”. Сімдесят дві доби в камері смертників – як вічність у пеклі, де кожен день міг стати останнім.
Камера смертників і перші мордовські табори
Верховний Суд УРСР замінив розстріл на п’ятнадцять років таборів суворого режиму. Мордовія, Владимирський централ – пекло для політв’язнів. Левко брав участь у страйках 1966–1974 років, писав листи до ООН про отруєння хімікатами. Адміністрація карала карцерами, але дух не ламався. Звільнений у січні 1976-го, він одразу приєднався до Української Гельсінської групи (УГГ) – першої правозахисної організації в СРСР.
- Вересень 1976: підписав звернення до Белградської наради про дискримінацію українців у еміграції.
- Написав статті “Зупиніть кривосуддя!” та “Проблеми інакодумства в СРСР”, які озвучувала “Радіо Свобода”.
- Захищав художника Петра Рубана, ставши голосом пригноблених.
Та КДБ не пробачив. 12 грудня 1977-го – другий арешт у Чернігові. Голодування, відмова від радянського громадянства. Чернігівський суд у червні 1978-го: десять років колонії + п’ять заслання як “особливо небезпечний рецидивіст”.
Пермські табори та шлях до свободи
Сосновка-7 у Мордовії, потім спецв’язниця Кучино в Пермській області – місця, де Левко став свідком останніх днів Василя Стуса. Етапи на 23 тисячі кілометрів, сорок п’ять голодовок. Звільнений 30 листопада 1988-го за помилуванням Горбачова. Заочно обраний головою УГС (з липня – Українська Гельсінська спілка). Повернення до України в 1989-му – тріумф.
Квітень 1990: на з’їзді УГС заснував Українську республіканську партию (УРП), став її головою. Народний депутат першого скликання від Нововолинська. Співавтор Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990-го.
Автор Акта: Народження Незалежності
Путч у Москві 19–21 серпня 1991-го – шанс століття. 23 серпня Левко Лук’яненко у своєму зошиті пише проект Акта проголошення незалежності. 24 серпня, в сесійній залі Верховної Ради, документ ухвалено 346 голосами “за”. Левко зачитав його перед Софійською площею. Того дня, в день народження, він подарував Україні волю – акт, підтверджений референдумом 1 грудня (90,32% “за”).
Кандидат у президенти 1991-го: третє місце з 4,49% (1,43 млн голосів), агітував за незалежність. Травень 1992 – посол у Канаді, де доніс правду про Голодомор. Відставка 1993-го через розбіжності з Кравчуком.
Політична кар’єра та громадська діяльність
Народний депутат I–II, IV–V скликань. У IV–V – від БЮТ, склав повноваження 2007-го через вік. Голова Асоціації дослідників Голодоморів (1994–1998). Лідер “Україна без Кучми” (2000–2001), активіст Помаранчевої революції. 2006: заснував УРП Лук’яненка. Підтримував санкції проти Росії, розпад РФ.
До кінця життя – на передовій: відвідував зону АТО, підтримував Саакашвілі. Володів п’ятьма мовами, дружина Надія – майстер швейного виробництва, вівчарка Ґрім – вірний товариш.
| Нагорода | Дата | За що |
|---|---|---|
| Герой України (з орденом Держави) | 19.04.2005 | Незламна воля в боротьбі за демократію |
| Орден князя Ярослава Мудрого V ст. | 21.11.2007 | Дослідження Голодоморів |
| Національна премія ім. Т. Шевченка | 2016 | 13-томник “Шлях до відродження” |
| Орден Свободи | 01.12.2016 | Внесок у незалежність |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, uinp.gov.ua.
Літературна спадщина: Книги з табірних зошитів
Левко Лук’яненко – автор понад 20 книг, від “Сповідь у камері смертників” (1991) до 13-томника “З часів неволі”. “Вірую в Бога і в Україну”, “Не дам загинуть Україні!”, “Від хохла до українця” – твори, народжені болем неволі. Вони не просто мемуари, а манифести національної ідеї.
Цікаві факти
- Народився 24 серпня – і в цей день Україна стала незалежною.
- 72 доби в камері смертників: писав листи другові, аби той передав сину.
- Мав вівчарку Ґріма, яка чекала його після кожного етапу.
- У 90+ їздив на фронт АТО, кажучи: “Вояки воюють не за владу, а за Україну”.
- Цитата: “Той, хто каже, що Незалежність впала з неба, не знає, що ми діставали по 10 років тюрми”.
Ці перлини з життя роблять Лук’яненка не іконою, а живим героєм.
Спадщина Левка Лук’яненка пульсує в серці сучасної України. Його Акт – основа державності, книги надихають на опір агресору. У часи повномасштабної війни його слова про розпад імперії Росії звучать пророче. Байкове кладовище зберігає тіло, але дух Левка марширує з воїнами на фронті, шепочучи: воля варта всього.
About the Author
