На скелястому березі Чорного моря, де хвилі б’ються об білий камінь, височіє кам’яна темниця. Всередині її – сімсот козаків, бідних невольників, які тридцять літ не бачили сонця праведного. Раптом з’являється дівка-бранка, Маруся, попівна з Богуслава. Вона не просто приходить – вона несе ключі від свободи, визволяючи всіх на Великдень, але сама обирає лишитися в розкоші турецькій. Ця подія, виспівана в народній думі, робить Марусю Богуславку вічним символом української душі: сильної, відданої, але й трагічної.
Легенда народилася в перших чвертях XVII століття, коли Богуслав, маленьке козацьке містечко на Росі, потерпав від турецько-татарських набігів. Дочка місцевого священника потрапляє в полон, піднімається в гаремі паши чи султана, отримує довіру з ключами від замку. Замість втечі – акт милосердя: вона відмикає темницю, відпускає козаків додому, благаючи не викупати її з неволі. “Бо я вже потурчилась, побусурманилась для розкоші турецької”, – каже вона. Ця дилема – серце образу, що хвилює досі.
Маруся Богуславка оживає не в літописах, а в народній пам’яті, де реальні полони тисяч українців переплітаються з поетичним вимислом. Її історія – не просто байка, а відображення епохи, коли жінки ставали рятівницями на рівні з козаками. А тепер зануримося глибше в цю оповідь, розкриваючи шари фольклору, історії та культури.
Народна дума: поетична хроніка подвигу Марусі Богуславки
Українська народна дума про Марусю Богуславку – це перлина кобзарського епосу, записана вперше в 1850-х від кобзаря Миколи Ригоренка з Краснокутська. Надрукована в “Записках о Южной Руси”, вона має понад 25 варіантів, де деталі коливаються: тридцять чи тридцять три роки неволі, паша чи султан як господар. Але суть незмінна – драматичний діалог і кульмінація на Великдень.
Дума розпочинається описом темниці на Чорному морі, де козаки, як примари, жаліються на долю. Маруся приходить, питає: “Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?” Козаки, не вірячи, проклинають її за згадку про свято. Та вона обіцяє: коли пан поїде до мечеті, отримає ключі й відчинить двері. Наступного дня – визволення. Вона благословляє втікачів: “В городи християнські утікайте, тільки Богуслава не минайте, батькам передайте – мене не викупають”. Кінець – молитва невольників за порятунок.
Цей текст, насичений повтореннями “ой, козаки, ви біднії невольники”, створює ритм, ніби кобза ридає. Варіанти відрізняються нюансами: в одному Маруся згадує сестер, в іншому – більше акценту на її турецькій розкоші. Перед друком Тарас Шевченко включив її до букваря, підносячи до канону.
- Ключові елементи думи: Темниця як символ неволі, Великдень – воскресіння, ключі – довіра ворога.
- Діалоги: Прокльони козаків підкреслюють недовіру, слова Марусі – співчуття.
- Фінал: Відмова від дому – трагічний вибір асиміляції заради подвигу.
Після списку стає ясно: дума не просто розповідає, а спонукає до роздумів про жертву. Вона звучить у виконанні сучасних бандуристів, оживаючи на фестивалях фольклору.
Історичний фон: Богуслав у вихорі турків і татарських набігів
Богуслав, заснований ще за Ярослава Мудрого в 1032 році, став козацькою фортецею на річці Рось. У XVII столітті, під час Речі Посполитої, місто входило до Корсунського полку, де бували Богдан Хмельницький. Турецько-татарські походи 1670–1680-х спустошували Київщину: у 1678-му на Богуславщину налетіли яничари, палили хати, гнали в неволю тисячі. Реальні полони – основа легенд про Марусю.
Жінки з Правобережжя часто опинялися в Стамбулі: від простих невільниць до гаремних фавориток, як Роксолана. Документи свідчать про тисячі українців у турецьких рабствах – козаки гинули в галерах чи каменоломнях. Маруся, дочка попа, уособлює тих, хто адаптувався, аби вижити й допомогти.
| Аспект | Реальний історичний контекст | Легенда Марусі Богуславки |
|---|---|---|
| Час | 1678 р., набіг на Богуславщину | Перша чверть XVII ст. |
| Полон | Тисячі українців у Стамбулі, 30+ років рабства | 700 козаків, 30/33 роки |
| Роль жінок | Гареми, іноді впливові (Роксолана) | Дружина паши з ключами |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, boguslavska-gromada.gov.ua. Таблиця ілюструє, як фольклор романтизує історію, роблячи її близькою серцю.
Образ Марусі: між патріотизмом і турецькою розкішшю
Маруся Богуславка – не просто героїня, а дзеркало української жінки: сильна духом, готова на жертву заради земляків. Вона пам’ятає Богуслав, батьків, віру, але зізнається: “Для лакомства нещасного” лишається. Це трагедія асиміляції – звикла до чужого, не може повернутися.
У фольклорі вона чиста душею, благородна, на противагу “бусурманам”. Порівняно з Роксоланою, яка стала валіде-султанкою й правила імперією, Маруся скромніша – її сила в таємному акті милосердя. Дослідники бачать у ній прототип невільницьких плачів, як “Самійло Кішка”.
Емоційний заряд думи вражає: сльози невольників, прокльони, молитва. Маруся – міст між світами, де любов до свого перемагає все.
- Пам’ятник у Богуславі на вул. Івана Франка встановлено 1981 року скульптором В. Богдановським – бронзова фігура на кургані над Россю, де нібито стояла хата попа.
- У пласти УПЮ є курінь №46 імені Марусі – символ для юних патріотів.
- Дума лунала в доробку кобзарів: від Ригоренка до Миколи Будника (аудіо 1955–2001 рр.).
- Балет Анатолія Свєчнікова 1951 р. перетворив легенду на сцену з лібрето Наталії Скорульської.
- Картини М. Дерегуса та Ю. Скирди зображують її як amazonку з ключем у руці.
Ці деталі додають шарів: від фольклору до сучасних символів.
Літературні адаптації: як Маруся ожила в творах класиків
Легенда надихнула митців. У 1875-му Іван Нечуй-Левицький пише драму, де Маруся – дочка сотничихи Насті Богуславихи. Михайло Старицький у п’єсі акцентує театральний конфлікт полону й порятунку.
Пантелеймон Куліш у поемі 1899-го (“Староруська поема 1620–1621”) додає релігійний вимір – ідеї єдності. Роман Івана Багряного “Маруся Богуславка” (1957, спершу “Буйний вітер”) переносить образ у 1941-й: театральна постановка Старицького на тлі окупації, символ опору. Тут Маруся – метафора незламності українців у XX ст.
- Драма Старицького: фокус на родині, козак Панас – брат.
- Поема Куліша: історизм, 1620-і рр.
- Роман Багряного: 432 сторінки, WWII-контекст, незавершена трилогія.
- Повість Марії Пригари, роман у віршах Миколи Тютюнника (2007).
Мультфільм 1966-го від Київнаукфільму (Ніна Василенко) – для дітей, з яскравими образами. Ці твори розширюють легенду, роблячи її вічною.
Пам’ятник і сучасне відлуння: Маруся в серці Богуслава
Скульптура на Росі: туристичний магніт
У Богуславі, на пагорбі над річкою, де Рось шепоче стародавні таємниці, стоїть пам’ятник 1981 року. Бронзова Маруся з ключем у руці дивиться на горизонт – символ визволення. Відкритий до 950-річчя міста, він приваблює тисячі: від школярів до туристів. Поруч – Свято-Троїцька церква, ніби нагадуючи про попівське коріння.
Легенда в наш час: фестивалі, освіта, символіка
Сьогодні Маруся – в шкільних програмах, на фольклорних святах Богуславщини. У 2025-му до 1000-річчя Богуслава планували реставрацію пам’ятника. Її образ надихає на роздуми про еміграцію: як зберегти душу, лишивши дім? Пластовий курінь, аудіозаписи – все тримає вогонь.
Богуслав запрошує: прогуляйтеся до пам’ятника, послухайте думу – відчуйте пульс історії. Легенда Марусі нагадує: навіть у найтемнішій неволі українська воля пробивається на волю, як весна над Россю.
About the Author
