Перший президент України Леонід Кравчук

У київському сесійному залі Верховної Ради 5 грудня 1991 року панувала напруга, наче перед бурею, що вот-вот розвіє імперські хмари. Леонід Макарович Кравчук, ще вчорашній ідеолог компартії, склав присягу на Пересопницькому Євангелії – стародавній рукопис, що шепотів про вічні українські прагнення. Цей момент став не просто формальністю, а вибухом нової ери, коли селянський хлопець з Волині узяв на себе тягар молодої держави. Його руки, звиклі до партійних паперів, тепер тримали долю мільйонів.

Зміст

Кравчук увійшов в історію як той, хто розірвав ланцюги радянської неволі, але його шлях виявився тернистим, сповненим компромісів і болючих втрат. Від першого гімну під синьо-жовтим прапором до гучних скандалів – все це формувало Україну, якою ми її знаємо сьогодні.

Раннє життя на Волині: від хутора до мрії про знання

Село Великий Житин на Рівненщині, де 10 січня 1934 року з’явився на світ Леонід Кравчук, нагадувало тиху гавань серед бурхливих часів. Тоді це була частина Волинського воєводства Польської Республіки, де селянські родини боролися з бідністю та змінами кордонів. Батько Макар, простий хлібороб, загинув на фронті 1944-го, залишивши матір і сина в розпачі воєнних лихоліть. Леонід, ще школярем, пас корів і мріяв про кращу долю – ту, що ховалася за сторінками шкільних підручників.

Після семирічки в Городищі хлопець рвонув до Рівненського кооперативного технікуму, де опанував бухгалтерію. Там, серед лекцій і студентських жартів, зародилася любов до економіки. Закінчивши Київський державний університет у 1958-му за фахом викладача суспільних наук, Кравчук почав викладати – його голос, спокійний і переконливий, зачаровував слухачів. Аспірантура в Академії суспільних наук при ЦК КПРС у Москві завершилася кандидатською дисертацією про прибуток у колгоспах. Ці роки загартували характер: від скромного викладача до апаратчика, де кожен крок вимагав хитрості.

Родина стала його якорем. Дружина Антоніна, теж економістка, підтримувала в усьому; син Олександр згодом побудував бізнес-імперію. Але війна залишила шрами – брат діда Митрофан розстріляний за вивчення української історії, що Кравчук дізнався лише згодом з архівів.

Шлях від ідеолога КПУ до лідера нації

У 1958-му Леонід вступив до КПРС, і почався підйом: від викладача до інспектора Чернівецького обкому, завідувача сектору в ЦК КПУ. 1980-і – пік: голова ідеологічного відділу, член Політбюро. Він писав доповідні про боротьбу з “уніатським націоналізмом”, пропонував обстежувати церкви на Волині. Книга “Союз нерушимый” 1982-го стала гімном єдності, але в душі Кравчук маневрував, як досвідчений шахіст – захоплення цією грою визначило його стиль.

Перелом настав у перебудову. Як голова Верховної Ради УРСР з липня 1990-го, він стикався з Народним Рухом, якого спершу намагався заборонити. Та серпневий путч 1991-го змінив усе. Кравчук вийшов з КПУ, очолив парламент і 24 серпня підписав Акт проголошення незалежності. Цей папір, затверджений 90% українців на референдумі 1 грудня, став фундаментом держави. З комуніста в “батька нації” – трансформація, гідна драми.

Тріумфальні вибори 1991: голос за свободу

Перші прямі президентські вибори 1 грудня 1991-го стали святом демократії. Кравчук, безпартійний, зібрав 61,59% – переміг скрізь, крім Галичини, де лідирував Чорновіл (23,27%). Явка – 84%, референдум про незалежність підтримали 90,32%. Депутати визнали результати 5 грудня, інавгурація відбулася під гучні оплески.

Кампанія була скромною: Кравчук обіцяв стабільність, символи державності. Його суперники розпорошили голоси, а харизма “між крапельками” – легендарна фраза з юності, коли він ішов під дощем без парасольки – завоювала серця. Це не просто перемога, а мандат на будівництво нової України.

Правління в штормі: від символів до криз

Три з половиною роки Кравчука нагадували ходіння по канату над прірвою. Запроваджено тризуб як герб (28 вересня 1991), синьо-жовтий прапор (28 січня 1992, вручений останнім президентом УНР Миколою Плав’юком), гімн (15 січня 1992). Сформовано ЗСУ, прийнято 400 законів, визнано незалежність 171 країною. 130 держав встановили дипломатичні відносини, 40 відкрили посольства в Києві.

Економічні баталії та гіперінфляція

Економіка стала міною уповільненої дії. Розпад СРСР залишив Україну з гіперінфляцією: 1992-го – 2100%, 1993-го – аж 10 155%. ВВП впав на 14% у 1992-му, 22% у 1993-му. Шахтарські страйки 1993-го паралізували схід, вимагаючи реформ. Кравчук міняв прем’єрів – Фокін, Кучма, Звягільський – але радикальних змін не сталося. Купоно-карбованці знецінилися, черги за хлібом нагадували 1930-і.

Вихід з рубльової зони 1992-го дав суверенітет, але посилив хаос. Кравчук казав: “Маємо те, що маємо” – фраза, що стала крилатою.

Зовнішня політика: Біловезька угода, ядерка, ЧФ

8 грудня 1991-го в Біловезькій пущі Кравчук з Єльциним і Шушкевичем розпустив СРСР, створивши СНД. Ратифіковано 10 грудня. Та ядерна спадщина – 3-й арсенал світу – стала болем. Масандрівські угоди 1993-го розділили Чорноморський флот (81% РФ), Тристороння заява 14 січня 1994-го передала ракети Росії без чітких гарантій. Кравчук вірив у роззброєння заради миру, але Будапештський меморандум 1994-го не врятував від агресії.

Співпраця з МВФ, Світовим банком, Гельсінський акт – кроки до Європи. Чорноморське пароплавство реорганізовано в “Бласко”, флот зник.

Ось ключові події правління в таблиці:

Дата	Подія
24.08.1991	Акт проголошення незалежності
08.12.1991	Біловезька угода
03.09.1993	Масандрівські угоди (ЧФ)
14.01.1994	Тристороння заява (ядерка)

Дані з uk.wikipedia.org та vue.gov.ua. Ці рішення визначили кордони й безпеку на десятиліття.

Падіння 1994: чому Кравчук пішов

Шахтарські бунти й економічний колапс змусили піти на дострокові вибори. У першому турі Кравчук лідирував (38%), але в другому 10 липня програв Кучмі (45% проти 52%). Перехід влади був мирним – унікально для пострадянського простору. Кучма взяв курс на інтеграцію з РФ, але Кравчук залишив символи незалежності.

Після президентства: від депутата до миротворця ТКГ

Депутатство (1994-2006), лідерство в СДПУ(о), блок “Не так”. У 2020-му, на 86-му, очолив ТКГ з Донбасу – жорсткі заяви проти РФ, звернення до Будапештського меморандуму з Кучмою та Ющенком. Операція на серці 2021-го, смерть 10 травня 2022-го в Мюнхені. Прощання в Українському домі, поховання на Байковому. Нагороди: Герой України (2001), Орден Свободи (2014).

Спадщина першого: символ переходу

Кравчук – місток від імперії до свободи. Його помилки – економічний хаос, ядерна відмова – болять досі, особливо після 2022-го. Та внесок у незалежність, символи, перші кроки на арену вічний. У контексті війни він нагадує: маневруй, але стій за своє. Книги як “Одна Україна, єдиний народ” (2010) чи “Перший про владу” (2018) – роздуми стратега.