Петро Гулак-Артемовський: байкар, що оголив кріпацькі рани

Старий пан ганяє палицею вірного пса Рябка, що лише захищає двір від чужинців. “Чому б’єш, пане? Я ж стеріг!” – ниє песина, а той реве: “Бо ти кріпак мій!” Ця гостра байка “Пан та собака”, народжена 1818 року в перені Петра Гулака-Артемовського, стала першим ударом по кріпацтву в українській літературі. Автор, син черкаського священика, перетворив народний гумор на зброю сатири, довівши: українська мова годна не лише пісень, а й гострого слова проти несправедливості. Народжений 27 січня 1790-го в Городищі на Черкащині, Петро Петрович Гулак-Артемовський прожив бурхливе життя вченого, поета й ректора, залишивши спадщину, що пульсує й досі.

Його байки, балади та переклади оживили Харківську романтичну школу, а кар’єра в університеті стала мостиком між просвітництвом і національним відродженням. У часи, коли імперія тиснула на українське слово, Гулак-Артемовський шепотів правду через алегорії вовків, ослів та панів. Розкриємо, як цей геній з бідної родини піднявся до вершин, чому його “Рибалка” зачарувала романтиків і як сатира лишається актуальною в 2026-му.

Дитинство в Городищі: від чумацьких оберегів до семінарійських лав

Городище, тихе містечко на Київщині, де Дніпро шепоче козацькі думи, стало колискою майбутнього класика. 27 січня 1790-го (за новим стилем) у родині священика Покровської церкви Петра Патрикійовича Гулака-Артемовського та Уляни Михайлівни з’явився сьомий син – Петро. Родина походила від козацької старшини часів Дорошенка, з гербом “Лук”, що символізував вправність предків. Батько, пишаючись дворянським корінням, виховував дітей у побожності, але Петро рвався до світу за межами церковних книг.

Домашня освіта від дядька-священника запалила жагу знань. У 1801–1803 роках хлопець вступив до Київської духовної семінарії, де ковтав латину, грецьку та риторику. Семінарійські двори, наповнені спорами філософів і шепотом заборонених книг, формували характер бунтаря. Та Петро не витримав – кинув семінарію, обравши світську стезю. “Не священиком, а вченим!” – вирішив він, і це рішення перевернуло долю української літератури.

Бідність гнала вперед: латки на штанях пришпилював ялинковими голками, харчувався чумацькими оберегами на базарах. Ці роки загартували волю, вчили слухати народ – селянські жарти, пісні, казки, що згодом оживуть у байках.

Вчитель у панських маєтках: самоосвіта й перші кроки

З 1813-го Петро вчителює в бердичівських пансіонах, потім у волинських родинах польських магнатів – Потоцьких, Любомирських. Тут, серед розкоші маєтків, він опанував польську досконало, перекладав Міцкевича, вбирав європейський романтизм. Граф Потоцький, вражений ерудицією, рекомендував його Харківському університету. “Ви – перлина серед учителів”, – писав меценат.

Ці роки – школа життя. Петро бачить кріпацьке ярмо зблизька: селяни гнуть спини, пани пиячать. Звідси гострота “Пана та собаки” – алегорія, де пес Рябко уособлює кріпака, що караний за вірність. Самоосвіта не припинялася: ночами горіли свічки над Руссо, Горацієм, Красицьким. 1817-го переїзд до Харкова став поворотом – вільний слухач словесного факультету, де загорілася зірка українського відродження.

Академічна вершина: професор, ректор Харківського університету

Харківський університет, зведений Каразіним 1805-го, став домівкою для Гулака-Артемовського на тридцять років. 1817-го – лектор польської мови (безплатно!), 1820-го – історія, географія, статистика. 1821-го магістерська дисертація “Про користь історії” відкрила двері професорства: ад’юнкт (1823), екстраординарний (1825), ординарний професор (1828). З 1841-го – ректор, аж до 1849-го.

Як ректор, Петро Петрович реформував викладання: ввів слов’янські мови, підтримував українців. Викладав французьку в інститутах для дівчат Харкова й Полтави, керував навчальною частиною. Чин дійсного статського радника (1843) дав спадкове дворянство. Та 1849-го звільнений – імперія не терпіла “українофілів”. З 1855-го – почесний член університету. Його лекції, сповнені патріотизму, надихали Метлинського, Костомарова.

Дані з uk.wikipedia.org та karazin.ua. Ця хронологія ілюструє стрімкий підйом від бідного вчителя до освітнього магната.

Літературний дебют: байки як зброя проти панів

1818-го в “Українському віснику” з’явилася “Пан та собака” – перша українська віршована байка з соціальною сатирою. Натхненна Красицьким, але гостріша: пан б’є пса за службу, викриваючи кріпацький абсурд. Мораліте: “Кріпак, хоч би що робив, завжди винен!” Гулак-Артемовський збагатив жанр фольклором – приказки, гумор, алегорії тварин.

Інші перлини: “Солопій та Хівря” (лінощі чиновників), “Тюхтій та Чванько” (кар’єризм), “Дурень і Розумний” (глузування з пихи), “Батько та син” (критика дяківської школи). Байки короткі, ритмічні, з ямбом і перехресним римуванням – ідеальні для усної традиції. Вони не просто смішні – вони болісно правдиві, як ляпас панській самовпевненості.

• Переваги байок Гулака: Жива народна мова, гостра сатира, мораль у кінці для повчання.
• Вплив: Перехід від бурлеску Котляревського до реалізму, натхнення для Шевченка.
• Аналогії: Як Крилів, але з українським акцентом на соціалку.

Після списку: Ці твори друкувалися анонімно чи псевдонімами – цензура чатувала. Та слово проросло в серцях.

Романтика в крові: балади й поезія Харківської школи

Гулак-Артемовський – лідер Харківських романтиків з Метлинським, Боровиковським. Ввів жанр романтичної балади: “Рибалка” (1820-ті) – перша в українській літературі. Молодий рибалка, спокушений русалкою, пірнає в пучину кохання й гине. Мотиви: таємниця природи, фатум пристрасті, фольклорні русалки оживають психологізмом. “Кохання – спокуса й загибель”, – шепоче рядок, чіпляючи душу.

Балада “Твардовський” черпає з легенд, “Батько та син” – побутова романтика. Поезія: послання “До Пархома”, “До Любки” – грайливі, чуттєві. Засновник “Українського журналу” (1824–1825) друкував переклади Горація, Руссо, Мільтона – збагачував мову синонімами, фольклорними зворотами.

Переклади, наука й заборони: інтелектуальний фронт

Переклади – міст до Європи: “XXXIV ода Горація”, Міцкевич, Гете. Наукові праці: “Інструкція для вивчення слов’янських наречий” (1839) – маніфест лінгвістики. У часи русифікації Гулак відстоював українську в аудиторіях. Валуєвський циркуляр 1863-го (після піку творчості) став ударом, але спадщина пережила його.

Любов, родина, втрати: серце за лаштунками слави

Трагедія юності: наречена померла від чахоточки, батьки проти шлюбу. Перша дружина – француженка Луїза, народила синів Клеоника (скрипаль-віртуоз, прокурор) та Йосипа (агроном). Померла від застуди. Друга – Єлизавета Федорівна, бідна красуня; 11 дітей з екзотичними іменами: Епільдафор, Смарагд, Клеопатра, Аполлінарія, Санечка. Жили в хаті на околиці Харкова, Петро – годувальник. Діти бігали з Шевченком-двоюрідним, музикували з Лисенком.

Родина – опора після літературних пауз 1830-х. “Сім’я – мій Харківський університет”, – жартував він у листах.

Спадщина: від шкільних зошитів до сучасної сатири

Гулак-Артемовський – другий після Котляревського, зачинатель байки й балади. У школах вивчають “Пан та собака”, “Рибалка” – вчать сатири, романтизму. Вулиці в Києві, Харкові, Городищі носять ім’я. У 2026-му байки резонують: хабарі “Шершня”, пиха “Чванька” – як меми про владу. Пам’ятник у Харкові нагадує: сміх – форма спротиву. Його слово надихає поетів, освітян – пульс української душі.

Харківська школа романтиків, яку очолював Петро Петрович, розквітла фольклором і свободою. Твори в суспільному надбанні – читайте на ukrlib.com.ua, wiksource.org. Актуальність? У часи інформаційних війн сатира Гулака – щит проти брехні. Його життя вчить: з бідності до слави – силою слова й волі.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts