Плахута Ігор Вікторович: генерал, що пройшов Чорнобиль і Майдан

Серед степів Кіровоградщини, де горизонт зливається з полями, 1 вересня 1967 року з’явився на світ хлопець, чиє життя перетворилося на епос військової служби. Ігор Вікторович Плахута виріс у селі Коробчине, де прості будні формували характер стійкого чоловіка. Шкільні роки минули без зайвого шуму, але мрія про форму вже жила в ньому, як вогник у темряві.

Закінчивши школу, юний Ігор подав документи до Алматинського вищого загальновійськового командного училища в Казахській РСР. Чотири роки інтенсивних занять, марш-кидки та перші накази загартували його. У 1989-му, з дипломом лейтенанта, він повернувся в Україну, до Київського військового округу. Там, у ритмі казарм, почалася справжня перевірка на міцність.

Ранній етап: від лейтенанта до Чорнобиля

Щойно ступивши на службу, Плахута зіткнувся з трагедією, що сколихнула світ. У 1988 році, ще молодим лейтенантом, його відправили на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Шість місяців у зоні відчуження — радіація, руїни реактора, безсонні ночі. Цей досвід накрив його хвилею відповідальності, де кожен день міг стати останнім. Він не просто виконував накази: організовував роботу підрозділів, стежив за безпекою бійців, бачив, як невидима загроза краде здоров’я.

Після Чорнобиля служба набрала обертів. З 1991 року — Національна гвардія України, потім бригада морської піхоти. У 1998-му, уже майором, заступник командира бригади в Криму. Там, серед солоних вітрів, він відточував тактику, піклуючись про кожного солдата. Освіта йшла в ногу: з 1998 по 2000 рік — магістерська програма в Національній академії оборони України. А в 2009-му — оперативно-стратегічний факультет Національного університету оборони, де здобув звання генерал-майора 1 грудня того ж року.

Командир елітних підрозділів: президентська бригада і “Десна”

2004–2008 роки стали вершиною ранньої кар’єри. Плахута очолив Окрему президентську бригаду — елітний підрозділ, що охороняв найвище керівництво. Помаранчева революція вирувала на вулицях, але його бійці тримали стрій, не порушуючи присяги. Жорсткий, але справедливий командир, він вимагав дисципліни, натомість давав усе для підготовки.

Далі — 169-й навчальний центр “Десна” у 2008–2012 роках. Тут тисячі солдатів проходили через його руки: вогнева підготовка, тактика, виживання. Центр став кузнею кадрів, де Плахута впроваджував сучасні методи. Нагороди не забарилися: 31 липня 1998-го — медаль “За військову службу Україні” за високі показники в бойовій підготовці (uk.wikipedia.org). А 4 грудня 2006-го — Орден Данила Галицького за внесок в обороноздатність, з нагоди 15-річчя ЗСУ.

• Президентська бригада: охорона влади під час політичних криз.
• “Десна”: підготовка тисяч бійців, фокус на практиці.
• Результати: високі оцінки від Генштабу, зростання ефективності підрозділів.

Ці посади виявили його талант організатора — той, хто не просто командує, а надихає. Перехід до 2012-го, коли він став начальником управління Південного територіального командування Внутрішніх військ МВС в Одесі, приніс нові виклики.

Революція Гідності: роль на Майдані

Грудень 2013-го. Київ кипить. Плахута, як начальник південного управління ВВ, координує сили біля Адміністрації президента. 10 грудня — розгін барикад на Банковій, 400 бійців відтісняють протестувальників до Хрещатика. Без затримань, без крові — його підрозділи діяли стримано. Він вирізнявся: спілкувався з журналістами, обіцяв не чіпати медиків чи мирних (babel.ua).

15 грудня на брифінгу: “Не застосовуватимемо силу проти мітингувальників, журналістів, медиків. Провокатори — головна загроза”. 18 лютого на Інститутській запевняв: ніяких силових дій, хіба що провокації. 21 лютого зняв охорону з АП, евакуював бійців українською мовою, голос хрипкий від напруги. Розслідування ГПУ та ДБР не знайшли прямих злочинів — відповідальність на “Беркуті”. Під люстрацію не потрапив, сам пішов з ВВ.

Цей період розділив думки: хтось бачить виконавця наказів, інші — професіонала, що уникнув крові. Але колеги хвалять: “Не пішов проти народу”, — згадує викладач Анатолій Грищук.

Пауза і повернення: від УДО до фронту

Після Майдану — “пенсія”, але не спокій. З 2015-го — заступник ректора Інституту Управління державної охорони при КНУ ім. Шевченка. Навчав кадрів вогневій, тактиці. Фізично міцний аскет, майстер зброї, турботливий наставник.

24 лютого 2022-го — повномасштабне вторгнення. Плахута в ЗСУ: спочатку замком ССО, потім “Хортиця”. Формував резерви, готував рубежі оборони. “Кризовий менеджер”, — каже Сергій Череватий. Допомагав з боєприпасами, евакуацією родин, їздив на передову.

Командувач Сил ТрО: нові горизонти оборони

11 лютого 2024-го указ президента: Плахута — командувач Сил територіальної оборони ЗСУ (tro.mil.gov.ua). Замінив Баргилевича. Під його керівництвом ТрО еволюціонували: від волонтерських загонів до професійної сили.

У 2025-му — реформи. Система рекрутингу з підрозділами в бригадах. Сучасна техніка: покращена логістика, живучість. Зустрічі з командирами, фокус на підготовці. “Досвід ТрО стане основою нової армії”, — його слова. Бригади утримують позиції, знищують ворога.

Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та tro.mil.gov.ua. Вона ілюструє еволюцію від рядового до стратега.

Колеги називають його “людиною діла”: жорсткий зовні, турботливий всередині. На передовій слухає бійців, вирішує проблеми з патронами. У 2025-му його ТрО отримують нову техніку, бригади тримають фронт. Плахута доводить: досвід Майдану та Чорнобиля робить його незамінним у війні за Україну.

Його історія — як ріка, що тече крізь бурі: від степів Коробчина до штабу ТрО. Бійці на фронті знають: з таким командиром перемога ближче. А реформи тривають — рекрутинг набирає обертів, підготовка жорсткішає.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts