У серпні 2023 року Харків втратив яскраву постать — Радіславу Олегівну Капніст, жінку, яка народилася в холодних бараках заслання, пережила розлуку з матір’ю-актрисою Марією Капніст і перетворила біль родової історії на джерело натхнення для поколінь. Дочка легендарної “графини ГУЛАГу”, вона сама стала мостом між минулим і сьогоденням, збираючи крихти забутих архівів про графів Капністів, гетьмана Полуботка та кошового Сірка. Її життя — це не просто біографія, а епічна сага про стійкість, де інженерні креслення поступилися місцем генеалогічним деревам, а заводські цехи — лекціям про предків.
Радіслава Капніст залишила по собі Фонд пам’яті Капністів, книги спогадів і численні виступи, що оживили тіні забутих героїв. Народжена 16 квітня 1949 року в Красноярському краї, де мати Марія Ростиславівна Капніст, репресована за дворянське походження, боролася за виживання в таборах, вона рано відчула тягар спадщини. Мати, всесвітньо відома актриса з ролями відьом і знатниць у фільмах “Руслан і Людмила” чи “Бронзовий птах”, передала доньці не лише генетику, а й заповіт берегти рід. Радіслава виконала його з шаленою пристрастю, перетворивши особисту драму на культурний феномен.
Її шлях від дитбудинку до голови громадських організацій вражає глибиною трансформації. У Харкові, де оселилася після дитинства в інтернатах, вона спочатку будувала літаки, а потім — пам’ятники минулому. Сьогодні, станом на 2026 рік, її спадщина продовжує жити в лекціях, меморіалах і родинних архівах, надихаючи українців шукати корені в вихорі сучасності.
Раннє дитинство: тіні ГУЛАГу та розлука з матір’ю
Холодні вітри Сибіру стали колискою для Радіслави — 16 квітня 1949 року, у Красноярському краї, де Марія Капніст, засуджена на 10 років за “антирадянську агітацію” та дворянське походження, народила доньку в табірній лікарні. Батько, польський шляхтич Ян Волконський, врятував Марію від пожежі в степу, але їхній союз залишився неповним: коли Радіславі виповнилося три роки, його розстріляли. Мати, відчайдушно борючись, падала з вікон, аби не втратити зв’язок із дитиною, але система розлучила їх — новонароджену відправили до дитбудинку в Єсаулівку під Красноярськом, а згодом до Харкова.
У дитинстві Радіслава відчувала порожнечу: мати вважалася “ворогом народу”, а бабуся Валентина Базавлук стала для неї справжньою опікункою. Лише в підлітковому віці, коли Марію звільнили в 1956-му, відносини почали теплішати. “Вона взяла з мене слово гідно нести рід Капністів”, — згадувала Радіслава останні слова матері перед смертю 25 жовтня 1993 року в київській лікарні. Ця розлука, сповнена сліз і непорозумінь, закаліла характер, перетворивши біль на рушійну силу досліджень.
Дитинство в інтернатах навчило Радіславу самотності, але й подарувало стійкість. Вона часто розповідала, як уявляла предків — поета Василя Капніста, який сатирою бичував несправедливість, чи кошового Івана Сірка, чий дух блукав степами. Ці історії стали першими нитками її генеалогічної павутини.
Освіта та інженерна кар’єра: від креслення до крил
Харківський політехнічний інститут (ХПІ) у 1970-х став для Радіслави оплотом стабільності — диплом інженера-хіміка, згодом технолога, відкрив двері на Харківський авіаційний завод. Тут, серед гулких цехів і металевих запахів, вона проектувала деталі для літаків, отримуючи подяки “за високі показники в виробничій діяльності”. Робота вимагала точності, як і майбутні архівні пошуки, але серце тягнуло до іншого.
Двічі виходила заміж, не змінюючи прізвища Капніст — символ вірності роду. Сини Ростислав (народжений близько 1972-го) і Георгій (близько 1985-го) стали її опорою: Георгій захопився родоводом, а Ростислав подарував онуків — Ярослава, Ростислава (народженого 22 березня 1996-го, у день народження прабабусі Марії) та ще трьох, загалом п’ятеро на 2021 рік. Родина жила скромно, але з теплом, де вечори наповнювалися розмовами про предків.
Інженерні роки — це пауза перед бурею. Подяки за трудові успіхи контрастували з внутрішнім неспокоєм: Радіслава відчувала поклик крові Капністів, тих, хто колекціонував старожитності та боровся за Україну.
Пробудження до спадщини: від заводу до краєзнавства
У 2000-х, залишивши заводські креслення, Радіслава поринула в архіви. Останні два десятиліття життя — це шалений вир досліджень: поїздки до Криму, де розстріляли діда Ростислава Ростиславовича в 1921-му, зустрічі з нащадками Полуботків. Вона розкопала зв’язки роду з грецьким островом Закінф, звідки прийшли Капністи в XVII столітті, і довела родинні нитки до Тараса Шевченка через Олексія Капніста.
Її ентузіазм заражав: на Слобожанських і Кримських читаннях Радіслава читала доповіді, що друкувалися збірками. У 2014-му перемогла в творчому конкурсі імені Масельського, де розповідала про трагедію роду. Ці перемоги підживлювали вогонь — вона вірила, що пам’ять сильніша за репресії.
Перехід від хімії до історії здавався неймовірним, але для Капністів це логічно: прадід Василь Капніст писав п’єси про кримських татар, а бабуся Анастасія Байдак, з роду Сірка, володіла вісьмома мовами. Радіслава продовжила їхню місію в новому тисячолітті.
Фонд пам’яті Капністів: серце спадщини
У 2007 році Радіслава заснувала ГО “Фонд пам’яті Капністів” у Харкові — платформу для увічнення роду. Фонд став магнітом для ентузіастів: відкриття пам’ятників Василю Капністу та Леонарду Гіршману, меморіальні таблички, лекції. З 2008-го вона в Наглядовій раді “Ліги Культури”, де координувала проекти з дворянськими зібраннями.
Фонд не просто зберігав — оживав історію. Радіслава організовувала поїздки на родові маєтки, як у Великій Обухівці, де похована мати. Навіть під час хвороби в 2023-му писала “записки для жайворонків” — традицію від Марії на свято 40 святих.
Ця організація заповнила прогалину: де держава мовчала про репресованих дворян, Фонд говорив голосно, збираючи свідчення та фото.
| Ключова постать роду | Зв’язок з Радіславою | Внесок |
|---|---|---|
| Василь Капніст (1758–1823) | Прадід | Поет-сатирик, драматург, захисник кримських пам’яток |
| Ростислав Р. Капніст (1875–1921) | Дід | Колекціонер старожитностей, жертва Червоного терору |
| Марія Капніст (1914–1993) | Мати | Актриса, Заслужена артистка УРСР, в’язень ГУЛАГу |
| Іван Сірко (древній предок по бабусі) | Предок | Кошовий отаман Запорізької Січі |
Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та culture.org.ua. Вона ілюструє, як Радіслава зв’язувала ланки ланцюга від XVII століття до сучасності.
Публікації та лекції: слово як зброя
Книги Радіслави — це мости через час. У 2021-му харківське видавництво “Права людини” випустило її спогади про матір — детальний портрет Марії Капніст, де репресії переплітаються з театральними успіхами. Вона також опублікувала статті про родовід Капністів, друковані в збірках читань. Лекції в музеях, як Харківський художній, збирали повні зали: слухачі заворожено слухали про Полуботка, чиї скарби шукають досі.
- Дослідження зв’язків Капністів з Шевченком через Олексія Капніста — унікальний матеріал, де поет листувався з родиною.
- Архівні знахідки про розстріли в Криму 1921-го — свідчення, що оживили імена братів Марії.
- Сучасні паралелі: як репресії 1930-х відлунюють у подіях 2022-го на Харківщині.
Ці твори не сухі факти — емоційні оповіді, де слеза змішується з гордістю. Радіслава писала: “Пам’ять — це наша зброя проти забуття”. Її стиль зачіпав серце, роблячи історію живою.
Громадська активність і визнання
Радіслава активно долучалася до “Харківського губернського дворянського зібрання”, виступала на конференціях Слобожанщини. Подяки “за активну громадську діяльність” — скромні, але заслужені. У 2024-му, після її відходу 15 серпня 2023-го, Харківський художній музей влаштував вечір пам’яті, де згадували її внесок у традиції “жайворонків”.
Вона мріяла про маршрут “Місця Капністів” — від Обухівки до Криму. Сьогодні син Георгій продовжує пошуки.
Цікаві факти з життя Радислави Капніст
- Народилася в таборі, але зберегла дворянську гордість — ніколи не змінювала прізвища.
- Її онук Ростислав з’явився в день народження прабабусі Марії — містичний збіг, що Радіслава тлумачила знаком роду.
- У Харкові Фонд відкрив пам’ятник Леонарду Гіршману — другу родини, врятованому Марією від репресій.
- Навіть хвора писала пасхальні записки — традиція від матері, що пережила ГУЛАГ.
- Предки володіли маєтками в Обухівці, де досі шукають скарби Полуботка.
Ці перлини роблять Радіславу не просто дослідницею, а казкаркою роду. Її ентузіазм запалював інших, ніби вогонь у степу.
Спадщина, що живе в Харкові та Україні
15 серпня 2023-го Радіслава відійшла, залишивши Харків безперевершену спадщину. Фонд процвітає, лекції звучать, книги перевидаються. У 2026-му, коли Україна відбудовується, її приклад нагадує: корені дають силу. Син Георгій веде нові пошуки, онуки гордяться — рід Капністів не згас. Радіслава вчила: “Йдіть до кінця, як мій прадід”. І ми йдемо, тримаючи її смолоскип.
About the Author
