Руслан Коцаба вибухнув у свідомості українців одним відео у січні 2015-го. Стоячи перед камерою, цей івано-франківський журналіст оголосив: “Я відмовляюсь від мобілізації!” і закликав бойкотувати четверту хвилю призову. Тисячі переглядів, гарячі дискусії, а за місяць — арешт за державну зраду. Ця подія перетворила його на символ: для одних — в’язень совісті, для інших — проросійський пропагандист. Сьогодні, у 2026-му, він у Нью-Йорку, веде Telegram-канал і продовжує пацифістські баталії з-за океану.
Його історія — як бурхлива ріка Карпат: то спокійна, то зривається гребенем. Народжений у серці Галичини, Коцаба пройшов шлях від еколога й музейника до телеведучого, що кидає виклик владі. Арешт, суди, напади активістів і втеча до США — все це не зламало його впевненості в “поганому мирі краще доброю війною”.
Але хто ж цей чоловік насправді? Чому його слова досі розділяють суспільство? Розберемося крок за кроком, занурюючись у деталі його життя, справ і сучасних поглядів.
Раннє життя: від студентських протестів до державних посад
18 серпня 1966 року в Івано-Франківську з’явився на світ Руслан Петрович Коцаба. Місто, просякнуте духом опору — від УПА до дисидентів, — сформувало його характер. У 1980-х він вступив до Українського державного лісотехнічного університету у Львові, де здобув фах еколога. Пізніше — магістр державного управління в Національній академії. Ця освіта не просто папірці: Коцаба очолював обласну рибінспекцію та міграційну службу, де вчився маневрувати бюрократичними джунглями.
Ранні 1990-ті — час студентських бур. Коцаба приєднався до Студентського Братства Львівщини, а в жовтні 1990-го стояв на Майдані Незалежності під час Революції на граніті. Тисячі голів вимагали незалежності від СРСР — юний активіст відчув смак боротьби. Помаранчева революція 2004-го піднесла його ще вище: як голова обласної організації партії “Пора”, він керував наметовим містечком в Івано-Франківську. Тоді Коцаба асоціювався з націонал-лібералами, поважав Бандеру й називав себе “типовим українськомовним правимиком”.
У 2009-му призначений директором Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери. Тут, серед експонатів про УПА, він зберігав пам’ять про репресованих. Але життя не стояло на місці — журналістика кликала сильніше.
Журналістський шлях: від ZIK до Donbasу
Коцаба не просто писав — він знімав репортажі з гарячих точок. Спочатку — власний кореспондент ZIK в Івано-Франківській області, потім позаштатний для “112 Україна”. Літо 2014-го: війна на Донбасі. Він їздить на схід, інтерв’ює Надію Савченко в таборі “Айдару”, контактує з лідерами “ЛНР”. Критикує ЗСУ, стверджує: регулярних російських військ майже немає, це “збройний громадянський конфлікт”. Такі репортажі дратували патріотів, але привертали увагу.
До Євромайдану 2013–2014 підтримував Революцію Гідності, знімав відео з Києва. Але з початком АТО його риторика змінилася: федералізація України, “поганий мир кращий за добру війну”. У 2016-му — на Channel 17, з 2017-го веде “Я так думаю” на NewsOne, каналі, близькому до Медведчука. Репортажі гострі, як карпатський бальзам: пацифізм змішується з критикою влади.
Цей період показав еволюцію: від музейника Бандери до ведучого, що говорить про мир за будь-яку ціну. Аудиторія росла, ворожість — теж.
Вибух 2015-го: відео, що змінило все
17 січня 2015-го Коцаба записує 15-хвилинне звернення “Інтернет-акція: я відмовляюсь від мобілізації!”. Стоїть у формі, говорить емоційно: “Не хочу вбивати побратимів на Донбасі. Мало росіян там, це громадянська війна. Краще в тюрму, ніж стріляти в українців”. Відео набирає понад 400 тисяч переглядів, 6 тисяч лайків. РосЗМІ підхоплюють, Коцаба їде до Москви на Russia-1.
Реакція миттєва. СБУ розпочинає справу за заявою Тараса Дем’янюка. 7 лютого — арешт у Івано-Франківську. Звинувачення: держзрада (ст. 111 ККУ) та перешкоджання ЗСУ (ст. 114-1). Загрожує 15 років. Amnesty International 9 лютого оголошує його в’язнем совісті — першим за 5 років. 34 євродепутати пишуть листа, Європарламент реагує.
Але в Україні — лють. “112 Україна” відрікається, НСЖУ каже: прес-картка видана помилково. Коцаба в СІЗО 524 дні.
Судова епопея: від вироку до втечі
Хронологія судів — як лабіринт Мінотавра. 12 травня 2016-го Івано-Франківський міський суд: виправданий за зраду, 3,5 роки за перешкоджання. Прокуратура хотіла 13 років з конфіскацією.
14 липня 2016-го Апеляційний суд Івано-Франківська повністю виправдовує, випускає в залі. Радість! Та 1 червня 2017-го Вищий спеціалізований суд скасовує — справа йде по колу: Богородчани, Долина, назад до Коломиї.
Напади додають драми. Грудень 2017-го: “Правий сектор” б’є в Києві. Січень 2021-го: у Коломиї — вогнегасник і погрози від “Тризуба”. Червень 2021-го: зелінка на вокзалі Івано-Франківська, опіки очей.
| Дата | Подія | Вирок/Рішення |
|---|---|---|
| 12.05.2016 | Івано-Франківський міськсуд | 3,5 роки за ст. 114-1, виправданий за ст. 111 |
| 14.07.2016 | Апеляційний суд Івано-Фр. | Повне виправдання |
| 01.06.2017 | Вищий спецсуд | Скасовано виправдання |
| 2025 | Коломийський райсуд | У розшуку до 15.04.2026 |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, LB.ua. Ця таблиця ілюструє хаос: справа тягнеться роками, Коцаба не з’являється — адвокатка Світлана Новицька під вартою за зраду.
Еміграція в США: нова глава з Нью-Йорка
Жовтень 2022-го: після повномасштабного вторгнення Коцаба пише — “Путін і Зеленський вбивці, якщо не сядуть за стіл переговорів”. Втікає до США за програмою “Єднання заради України”, супроводжуючи матір з інвалідністю. Нью-Йорк стає домом: Telegram “МИРОЛЮБЕЦЬ Руслан Коцаба” (@ukrpacificus) — 15 тис. підписників, FB, IG (@kotsabaruslan). Інтерв’ю ukranian.ru (2025): “Україна — концлагерь”. У 2023-му приєднується до “Другая Украина” Медведчука.
У 2026-му активний: критикує ТЦК, Зеленського, говорить про корупцію. Живе як “сиделка” для матері, кандидат біологічних наук (еколог). Розшук з жовтня 2025-го — Коломийський суд вимагає екстрадиції, але США дають притулок.
Його голос лунає: “Мене судили за правду, а справжні зрадники — ті, хто веде народ до загибелі”. (Інтерв’ю govorit.eu, 2026).
Цікаві факти про Руслана Коцабу
- Номінований на Аахенську премію миру 2019-го, але відмовився через скандал з антисемітськими заявами 2011-го — “євреї винні у фашизмі та комунізмі”. Змінив погляди через війну.
- Включений до бази “Миротворець” 2016-го як “ворог України”, попри нагородження НСЖУ “За особливі заслуги”.
- У 2021-му співзасновник “Перший Незалежний” — проросійського ТБ, де ведуть Монтян і Шарій.
- Експульсований з ГО “Український рух пацифістів” 2023-го за відмову від ненасильницького спротиву агресії РФ.
- 524 дні в СІЗО — рекорд для журналістів в Україні того часу, за даними OHCHR.
Ці перлини показують багатогранність: герой для правозахисників, антагоніст для патріотів.
Суперечлива спадщина: пацифізм чи пропаганда?
Коцаба розділяє Україну навпіл. Amnesty і Європарламент бачать порушення свободи слова. Українська Гельсінська спілка — дезінформацію: фейки про нацизм, ксенофобію. Його антимобілізаційний заклик надихнув ухилянтів, але послабив фронт, кажуть критики.
У 2026-му, з Нью-Йорка, він аналізує: напади на ТЦК — симптоми, корупція — причина. Критикує Лісового: “Добровольцям не місце серед науковців?” Захоплення Лаври — “грабунок”. Його стиль — гострий, як бритва: метафори, факти, пристрасть.
Вплив триває: дебати про conscientious objection, межі критики в воєнний час. Коцаба доводить — один голос може потрясти систему. Чи повернеться? Чи продовжить з-за океану? Його історія нагадує: правда завжди суперечлива, як карпатський вітер — рве й очищає.
About the Author
