Селище Дмитрівка в Тамбовській області Росії, листопад 1979 року. Тут, у родині лікарів, з’явився на світ Сергій Олександрович Стрельников – хлопчик, чиє майбутнє опиниться за тисячі кілометрів від тих сірих пейзажів. Батько-психіатр і мати, які невдовзі переїдуть до України, подарували йому не лише гени стійкості, а й перші уроки життя, сповнені раптових поворотів. Сергій ріс допитливим, з раннього віку зачаровувався образами ковбоїв на екрані, мріючи одним днем опинитися в їхніх чоботях.
Переїзд сім’ї під Білу Церкву, а згодом на Рівненщину, став для маленького Сергія справжнім стрибком у невідоме. Батько, людина з доброю душею, що малювала картини й писала вірші, раптово пішов із життя в 1993-му. Йому було лише 11, коли невідомі злочинці забили його до смерті й втопили в ставку під льодом. Розслідування так і не знайшло винних, залишивши в душі хлопця шрам, що формував характер – запальний, але глибоко емпатичний. Мати Ніною Онисимівною одна виховувала трьох дітей: Сергія, сестру Єву та брата Антона. Саме вона стала опорою, коли син заявив про мрію стати актором після шкільної вистави, де він блищав у ролі ковбоя, натхненний Клінтом Іствудом.
Освіта, що розкрила талант: від режисури до акторської майстерності
Київське училище культури зустріло Сергія в юності. Факультет “режисура масових заходів” під керівництвом Анатолія Горбова став першим кроком – диплом з відзнакою в 1996-му. Там він вкусив акторську приманку, бо режисура виявилася надто теоретичною для його бурхливої натури. Далі – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, курс Миколи Рушковського. У 2003-му Сергій випустився, готовий штурмувати сцену.
Перші ролі в театрі “Ательє 16” були скромними, але гострими, як лезо: від Гамлета до сучасних героїв. Театр навчив його слухати партнера, а не лише камеру – це правило Стрельников дотримується й досі. Паралельно з’явилися епізоди в серіалах: “День народження Буржуя-2” (2001), “Нероби” (2002), “Європейський конвой” (2003). Кожен маленький крок наближав до прориву, ніби сходинки старовинних карпатських стежок.
Російський злет і український вибір: кар’єра на роздоріжжі
2012-й рік вибухнув роллю Василя Чапаєва в серіалі “Пристрасті за Чапаєм”. Цей образ – суворий командир з вогнем в очах – зробив Стрельникова зіркою в Росії. Телетріумф-2013 у номінації “Найкращий актор” став нагородою за ризик. Далі посипалися проекти: “Чуже життя”, “Операція «Мухаббат»”, “Демони”. Кар’єра летіла стрімко, як куля з маузера.
Та 2014-й змінив усе. Анексія Криму й війна на Донбасі змусили Сергія закрити контракти й повернутися в Україну. “Я проти Росії!” – заявив він у інтерв’ю, обравши принцип понад гонорари. Перезавантаження було болісним: зірка в Москві стала новачком у Києві. Але стійкість, загартована дитячою трагедією, допомогла. Ролі в “Порох і дріб” (Віктор Ченцов), “Кріпосна” підкреслили його харизму – грубу силу з тендітною душею.
Головні ролі: від Чапаєва до Довбуша
Кожна велика роль Стрельникова – це дзеркало його душі. У “Довбуші” (2023) Олекса Довбуш оживає як карпатський опришок: дикий, справедливий, з болем у грудях за народ. Фільм став найкасовішим українським – понад 1,5 млн глядачів. Сергій тренувався місяцями: фехтування, верхове катання, рукопашка. “Довбуш – це я, тільки в домотканому”, – жартував він.
У серіалах той самий драйв: Сенсей у “Штурмі” (2023) – загадковий наставник, Олександр у “Бучі” (2024) – свідок жахів війни. Перед списком ключових ролей ось коротке нагадування: Стрельников обрав персонажів з м’ясом, а не картонних принців.
- Чапаєв (“Пристрасті за Чапаєм”, 2012): Ікона революціонера, що принесла славу й нагороду. Сергій вивчав архіви, щоб передати не міф, а людину з сумнівами.
- Довбуш (“Довбуш”, 2023): Головна роль у історичному епосі Олега Журавського. Тренування в Карпатах додали автентичності – актор лазив скелі, як опришок.
- Герман (“Тут і тепер”, 2024): Сучасний герой з психологічними глибинами, де Стрельников розкрив драму втрат.
- Михайло Столяр (“Кришталеві джерела”, 2024): Робітник з честю, що бореться за справедливість у пострадянському хаосі.
Ці ролі не просто робота – це катарсис. Після списку Сергій часто переглядає сцени частинами, бо перфекціонізм гризе: “Можна було глибше”. Та глядачі бачать магію.
Сучасні прем’єри 2024-2025: Стрельников не стоїть на місці
2024-й вибухнув проектами: “Лікарка за покликанням” (Андрій Бондар), “Поклик кохання” (Андрій), “Ключі від правди” (Олекса Нечипорука) – головні ролі, де поряд з дружиною Вікторією. У “Розтин покаже” 4 сезон (2025) – майор Лихота, неоднозначний коп з таємницями. Попереду “Кіллхаус” (2025), “Белла Віта”, “Справа НБР”.
Таблиця ключових проектів останніх років ілюструє динаміку. Дані з dzygamdb.com та uk.wikipedia.org.
| Рік | Проект | Роль | Жанр |
|---|---|---|---|
| 2023 | Довбуш | Олекса Довбуш | Історичний |
| 2024 | Ключі від правди | Олекса Нечипорука | Детектив |
| 2025 | Розтин покаже 4 | Майор Лихота | Кримінал |
| 2025 | Кіллхаус | ТБД | Екшн |
Після прем’єри “Розтин покаже” фанати чекають спойлерів, але Сергій тримає інтригу: “Дивіться – і все зрозумієте”. Ці проекти показують еволюцію: від історичних героїв до сучасних антигероїв.
Родина як фортеця: кохання, діти та акторська династія
Вікторія Литвиненко – не просто дружина, а партнерка по життю й зйомках. Познайомилися в юності, але іскра спалахнула на “Володимирській, 15”. Обидва з невдалими першими шлюбами, вони притиралися роками. Разом 10 років, виховують сина Сильвестра й доньку Варвару. “Вона моя муза й терапевт”, – зізнається Сергій, ревнуючи до букетів від шанувальників.
Сестра Єва – режисерка, брат Антон – продюсер. Разом зняли “Залишайся онлайн” – скрінлайф про війну. Родина – це династія, де кіно в крові, а підтримка міцніша за дуба.
Волонтерство під час війни: від зборів до фронту
З 2022-го Сергій волонтерить: зібрав на пікап для 3-ї окремої штурмової бригади, допомагає армії. Не в ЗСУ через проблеми з нирками – його завернули у військкоматі. “Я роблю своє: культуру й підтримку”, – каже він. Під обстрілами лишався в Києві, фаталістськи: “Що буде – то й буде”. Волонтерство – його спосіб бути на фронті без зброї.
Цікаві факти про Сергія Стрельникова
- Не п’є алкоголь 8 років – дружина допомогла кинути, вдома сухий закон, аби син не бачив сп’яніння.
- Постановник трюків у “Ключах від правди” – розраховує сили акторів точно, як годинникар.
- Мріє про голлівудський бойовик: виріс на Арнольді, готовий махати мечем у Marvel.
- Рідко жартує, але дружина обожнює його серйозність: “Будь таким завжди!”
- Не дивиться свої фільми повністю – перфекціонізм не дає спокою.
Сергій Стрельников продовжує зніматися, волонтерити, любити. Його історії – як карпатські легенди: сповнені болю, сили й надії. А що чекає попереду – новий “Довбуш” чи голлівудський прорив? Дивіться екрани, бо актор не зупиняється.
About the Author
