Вузькі асфальтовані доріжки, де переплітаються старі дерев’яні хатинки з п’ятиповерхівками, гамірний базар з фермерськими овочами поряд із супермаркетом, а ввечері — тиша полів, що дихає свіжістю. Такі куточки України пульсують особливим ритмом, ніби місток над річкою між густими лісами мегаполісів і розлогими ланами сіл. Це простір селищ міського типу — тих легендарних смт, які десятиліттями тримали баланс між міським драйвом і сільською спокоєм.
До 2024 року в країні налічувалося 881 таких поселень, де компактна забудова межувала з садибною, а населення коливалося від кількох тисяч до десятків. Смт вважалися міськими за статистикою, але жили своїм, гібридним життям — робітники на заводі вдень, городники ввечері. Сьогодні цей статус зник, але дух “міжміського” простору оживає в нових селищах і передмістях.
Подорожуючи трасою Київ-Львів, ви неминуче проїдете повз них: Буча з її модними кафе, Ірпінь з лісовими стежками чи Гостомель з яблуневими садами. Ці місця формували українську ідентичність, поєднуючи ремісничу спадщину з індустрією.
Історичні містечка: перші посередники між селом і містом
Ще в XV столітті на українських землях, особливо в Галичині та на Волині, з’явилися містечка — компактні осередки торгівлі та ремесел, що вирізнялися з сіл своєю динамікою. Вони слугували форпостами проти набігів, ярмарковими хабами та центрами для селянських ринків. На відміну від повноцінних міст з магдебурзьким правом, містечка керувалися ратушами, а їхні вулиці заполонювали ремісники, купці та мандрівні ярмарки.
У Наддніпрянщині цей феномен розквітнув у XVII столітті: перед Хмельниччиною половина з тисячі міських поселень припадала саме на містечка. Середина XIX століття зафіксувала 547 таких пунктів з 1,3 мільйона жителів — це половина міського населення тодішньої України! Правобережжя домінувало з 51% містечок, де значну роль грала єврейська громада, що додавала колориту базарам і синагогам.
Кременець на Тернопільщині — класичний приклад: з VIII століття твердиня на горі, єзуїтський колегіум, костели серед мальовничих пагорбів. Бердичів, що виріс з фортеці в торгівельний вузол, вражав кармелітським монастирем і шкільними традиціями з XV століття. Ці містечка не просто існували — вони ткали мережу культурних обмінів, де селянин міг продати збіжжя, а ремісник — інструменти.
Радянська ера: як з’явилися селища міського типу
1920-ті роки принесли уніфікацію: у УСРР “містечко” замінили на “селище міського типу” для радянської статистики. Перші смт утворили 1924-го, а пік — 1938 рік з 324 пунктами, особливо на Донбасі (78 у Ворошиловградській області). Після 1940-го Західна Україна додала ще 73, як-от у Львівській (17).
Указ 1981 року чітко окреслив критерії: понад 2000 жителів, де 2/3 — робітники промисловості, транспорту чи закладів; мінімально 500 для перспективних. Смт ставали райцентрами чи супутниками заводів, як Берестечко на Волині чи Решетилівка на Полтавщині. До 1991-го їх налічувалося 921 — майже 68% міських поселень.
Ці пункти вбирали мігрантів із сіл, будуючи панельки серед хат, і статистика зараховувала їх до міського населення. Але реальність була гібридною: завод удень, город увечері.
| Характеристика | Місто | Смт (до 2024) | Село |
|---|---|---|---|
| Населення | ≥10 тис. | 2-10 тис. | <5 тис. |
| Забудова | Компактна, багатоповерхова | Змішана | Садибна |
| Статус | Міський | Міський (статистика) | Сільський |
Джерела даних: uk.wikipedia.org (Вікіпедія, розділ про смт).
Таблиця ілюструє, як смт балансували між полюсами, часто стаючи осередками для робітничих сімей.
Повсякденність смт: ритм гібридного життя
Уявіть ранок у типовому смт під Києвом: гудок заводу будить робітників, що снідають домашніми варениками, а потім мчать на маршрутках до столиці. Вечорами вулиці оживають базарами — свіже молоко від сусідів-селян, шашлик з мангалів. Такі місця, як Ворзель чи Коцюбинське, приваблювали сім’ї доступним житлом і природою: сосни, озера, тиша за 20 км від Києва.
Але не без викликів. Депопуляція гризе: з 2004-го населення смт впало на 14%, через закриття заводів і міграцію. Війна 2022-го вдарила боляче — Буча та Ірпінь стали символами опору, зруйнованими кварталами серед садів. Там, де панельки чергувалися з котеджами, народилася нова урбаністика — стійка, з громадськими ініціативами.
Культурно смт — скарб: фестивалі, як у Решетилівці з вишиванками, чи ярмарки в Берестечку, де оживає козацька минувшина. Жителі пишаються цим “серединним” статусом, де є і кінотеатр, і річка для риболовлі.
Цікаві факти про поселення між містом і селом
- Найбільше смт колись було на Донбасі — 78 у 1938-му, бо шахти потребували “проміжних” баз.
- Буча з 3 тис. жителів у 1960-х виросла до 40 тис., ставши містом у 2006-му — приклад успішної трансформації.
- Кременецьке містечко надихнуло Пушкіна на “Полтаву”, а Бердичів — Шолом-Алейхема на гумористичні описи ярмарків.
- Після 2024-го 881 смт стали селищами, але деякі, як Обухів, зберегли “міський” флер через інфраструктуру.
- У 2026-му частка міського населення сягає 75,5%, тож “міжміське” розмивається в субурбах.
Ці перлини формують унікальний ландшафт України, де історія зустрічає сучасність.
Реформа 2023-2024: прощання зі смт
Закон №8263 від 28 липня 2023-го, підписаний Зеленським 24 жовтня, радикально спростив класифікацію: лише міста (≥10 тис., компактні), селища (≥5 тис., садибні), села (<5 тис.). Смт автоматично стали селищами 26 січня 2024-го. tsn.ua.
Наслідки? Спрощення бюджетів ОТГ, але й суперечки: деякі екс-смт, як Гостомель (7 тис.), втратили “міський” статус, хоч і мають заводи. Міське населення формально зменшилося, але реально субурбітизація росте — котеджі множаться біля мегаполісів.
Переваги реформи блискучі: менше бюрократії, чіткіші субсидії. Мінуси — для малих смт ризик занепаду без статусу.
Сьогодення: що заповнює прогалину між містом і селом
На 2026 рік Україна має 29 711 населених пунктів: близько 463 міст, 883 селища (екс-смт), 27 203 села. Новинка — “поселення”: дачні кооперативи чи мобільні містечка для переселенців, без сталого статусу. Біля Києва Ірпінь та Буча еволюціонували в модні субурби з гольф-клубами та IT-хабами.
Тренди урбанізації невблаганні: 75,5% українців — міські, з ростом периурбанізації. Субурби стають нормою — тихі котеджні масиви з онлайн-доставкою з міста. Війна прискорила: тисячі родин оселилися в екс-смт, відбудовуючи з нуля.
Порада від практика: якщо шукаєте баланс, придивіться до Гостомеля чи Ворзеля — де ліс шепоче, а метро за півгодини. Ці простори еволюціонують, зберігаючи душу: базарний гомін, городні аромат і мрії про завтра.
Україна пульсує на цих межах — де місто торкається села, народжуючи щось унікальне, живе й незламне.
About the Author
