Скільки авіаносців у США: потужний флот 2026 року

Гігантські сталеві фортеці, що ковзають по хвилях океанів, наче невразливі кити серед риб, несуть на своїх палубах десятки винищувачів, здатних перевернути хід битви за лічені години. Станом на лютий 2026 року Військово-морські сили США розпоряджаються рівно 11 ядерними авіаносцями повного океанського класу – це більше, ніж у всіх інших країн світу разом узятих. Ці кораблі не просто плавучі аеродроми, а справжні мобільні столиці сили, де тисячі моряків і льотчиків творять симфонію сталевої міці.

Кожен з цих велетнів важить понад 100 тисяч тонн, вміщує до 90 літаків і гелікоптерів, а їхні ядерні реактори дозволяють мчати без дозаправки роками. Федеральне законодавство США вимагає підтримувати щонайменше 11 таких машин у строю, забезпечуючи глобальну присутність від Тихого океану до Перської затоки. Але за цими цифрами ховається не просто статистика – це історія технологічних проривів, героїчних місій і стратегічного домінування.

Тепер розберемося глибше: чому саме 11, які вони різні, як працюють і що чекає флот попереду. Ці деталі розкривають, чому американські авіаносці лишаються вершиною морської могутності, змушуючи суперників нервово поглядати на горизонт.

Історія завоювання морів: від перших CV до ядерної ери

Перші авіаносці США з’явилися на початку XX століття, але справжній розквіт припав на Другу світову, коли палубні літаки Enterprise і Yorktown стали легендами Тихоокеанського театру. Після війни флот еволюціонував: від конвенційних Forrestal класу 1950-х до ядерних Enterprise 1960-х. Кульмінацією став клас Nimitz – 10 кораблів, закладених у 1968–1998 роках, які досі формують хребет флоту.

Ці монстри увібрали уроки В’єтнаму, холодної війни та сучасних конфліктів. Наприклад, USS Nimitz (CVN-68), головний корабель класу, введений у стрій 1975 року, пережив три повні модернізації, включаючи заміну реакторів, і досі стоїть на варті. Його побратими брали участь у “Бурі в пустелі”, афганській кампанії та операціях проти ІДІЛ, завдаючи ударів з відстані тисяч миль.

Перехід до класу Gerald R. Ford у 2010-х став революцією: електромагнітні катапульти замінили парові, автоматизація скоротила екіпаж на 25%, а радари AESA роблять корабель невидимішим для ворожих ракет. Цей еволюційний стрибок не зупинився – флот адаптується до дронів, гіпозвукових загроз і кібервійни, перетворюючи авіаносці на гібридні платформи майбутнього.

Класи авіаносців: Nimitz проти Ford – битва титанів

Американські авіаносці діляться на два основні класи, кожен з унікальними родзинками. Клас Nimitz – це перевірені часом роботи коней, 333 метри довжини, дві палуби для 75–90 літаків: F/A-18 Super Hornet, EA-18G Growler, E-2 Hawkeye, MH-60 Seahawk. Ядерні реактори A4W дають швидкість 30+ вузлів і автономність 20 років без дозаправки.

Клас Ford – це футуристичні хижаки з EMALS (електромагнітні катапульти), що запускають літаки без шуму й вібрації, та AAG (розумні арештуючі троси). Перший, USS Gerald R. Ford (CVN-78), введений 2017-го, уже довів себе в Атлантиці та Середземномор’ї, несучи F-35C – стелс-винищувачі п’ятого покоління. Різниця в вартості вражає: Nimitz коштував $4,5 млрд, Ford – $13 млрд, але ефективність удвічі вища.

Щоб наочно порівняти, ось таблиця ключових характеристик. Вона базується на офіційних даних ВМС США та показує, чому флот лишається неперевершеним.

Джерела даних: navy.mil та wikipedia.org. Таблиця підкреслює, як технології зменшують екіпаж, підвищуючи боєздатність – менше людей, більше потужності.

Активний флот: хто стоїть на варті океанів

Ось вони, 11 героїв, розкидані від Сан-Дієго до Йокосуки. Почнемо з ветеранів Nimitz: USS Dwight D. Eisenhower (CVN-69) нещодавно патрулював Червоне море, USS Carl Vinson (CVN-70) базується в Каліфорнії, готовий до індо-тихоокеанських викликів. USS Theodore Roosevelt (CVN-71) і Abraham Lincoln (CVN-72) часто разом формують ударні групи в Тихому океані.

USS George Washington (CVN-73) – єдиний впередрозміщений у Японії, символ стримування Китаю. USS John C. Stennis (CVN-74) проходить модернізацію в Норфолку, Harry S. Truman (CVN-75) блищить у Середземномор’ї, Ronald Reagan (CVN-76) охороняє Аляску, а George H.W. Bush (CVN-77) – останній Nimitz, що завершив розгортання в Перській затоці.

Головний Ford, USS Gerald R. Ford, у 2026-му активно маневрує Атлантикою, тестуючи нові дрони MQ-25 Stingray для дозаправки в повітрі. Цей корабель – ключ до домінування в еру стелс-технологій, де F-35C і unmanned systems змінюють правила гри.

• USS Nimitz (CVN-68): Найстарший, 1975 рік, Bremerton. Планується перехід до Норфолка навесні 2026 для деактивації, але досі в строю.
• USS Dwight D. Eisenhower (CVN-69): 1977, Норфолк. Учасник недавніх операцій проти хуситів.
• Inші Nimitz: Кожен має унікальну історію – від полювання на бін Ладена (Carl Vinson) до рекордних розгортань.

Цей список не вичерпний, але ілюструє розподіл: 4 у Тихому флоті, 6 в Атлантичному, 1 вперед. Переходи між флотами тривають тижні, забезпечуючи гнучкість.

Авіаносні ударні групи: сила в єдності

Один авіаносець – це потужність, але в групі (CSG) – непереможність. Кожна включає 1 CVN, 2–4 есмінці Arleigh Burke з ракетами Tomahawk, крейсер Ticonderoga, підводну лодку Virginia, логістику. Разом – 7500 моряків, 5000 тонн боєприпасів, авіакрила Carrier Air Wing (CVW) з 70+ машин.

У 2026-му 3–5 CSG розгорнуті: наприклад, Abraham Lincoln у Аравійському морі, Gerald R. Ford у Середземномор’ї. Ви не повірите, але один CVW може скинути стільки бомб за день, скільки вся Луфтваффе за тиждень Другої світової! Групи тренуються в композитних угрупованнях з десантними кораблями America класу, які несуть F-35B вертикального зльоту.

1. Формування CSG: 6–12 місяців підготовки в портах як Норфолк чи Сан-Дієго.
2. Розгортання: 6–9 місяців, з ротацією для відпочинку екіпажу.
3. Завдання: удари, ППО, розвідка, гуманітарка – як у відповідь на ураган “Катріна”.

Така структура гарантує, що океани лишаються американськими – від Тайванської протоки до Арктики.

Ці перлини роблять флот не просто зброєю, а живою легендою, де технологія переплітається з людським духом.

Майбутнє флоту: від 11 до 12 і більше

Незабаром зміни: USS Nimitz піде на пенсію в травні 2026, флот тимчасово скоротиться до 10, доки CVN-79 John F. Kennedy не вступить у стрій у 2027-му. Далі – Enterprise (CVN-80) у 2030, Doris Miller (CVN-81) у 2032. План – 11 Ford-класних до 2050-х, з інтеграцією дронів, лазерів і hypersonic ракет.

Витрати величезні: $15 млрд на Ford, але ROI – глобальний контроль. Виклики: дефіцит верстатів, затримки через інфляцію, конкуренція з Китаєм (3 авіаносці, але менші). США відповідають інноваціями – MQ-25 автономні танкерники звільняють пілотів для бою.

Десантні кораблі класу America та Wasp (9–11 одиниць) доповнюють флот як легкі авіаносці з F-35B, вміщуючи 20+ літаків. Разом вони створюють мережу, де слабких місць немає.

Порівняння з світом: чому США попереду

Китай має 3 (Liaoning, Shandong, Fujian – конвенційні, 40–60 літаків), Великобританія – 2 Queen Elizabeth (60 F-35B), Франція – 1 Charles de Gaulle (ядерний, але малий). Росія – жодного повноцінного, Індія – 2 легких. 11 CVN США – це 50% світового ядерного тоннажу, домінування в авіаносцях.

Переваги: ядерна автономність, розмір палуби, досвід екіпажу. Недоліки суперників – короткий хід, менша авіагрупа. У 2026-му американський флот тренується на симуляторах китайських A2/AD зон, готуючись до найгіршого.

Ці кораблі – не просто залізо, а символ свободи морів, де кожен політ з палуби нагадує: океани належать тим, хто сміливіший. Американські авіаносці продовжують писати історію, маневруючи між хвилями геополітики.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts