Справжнє ім’я Лесі Українки: Лариса Косач-Квітка і таємниця псевдоніма

Сніг хрустів під ногами перехожих у Новограді-Волинському тієї лютневої ночі 1871 року, коли на світ з’явилася Лариса Петрівна Косач. Маленьке містечко на Волині, оточене полями й лісами, стало колискою генія, чиє справжнє ім’я довго ховалося за яскравим псевдонімом Леся Українка. Ця дівчинка з родини інтелігентів не просто виросла в тіні імперських заборон – вона розірвала їх, як ланцюги, своєю творчістю. Родина Косачів, з їхньою любов’ю до української мови й культури, заклала фундамент для того, щоб Лариса стала символом національного духу.

Лариса народилася 13 лютого за старим стилем, або 25 лютого за новим, у скромному будинку на околиці Новограда-Волинського, нині Звягеля. Батько, Петро Антонович Косач, юрист і дворянин козацького роду, служив тут чиновником. Він обожнював літературу, малював аквареллю пейзажі Волині та мріяв про освічене майбутнє для дітей. Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, відома як Олена Пчілка, уже тоді писала вірші й збирала фольклор. Їхній дім вирував інтелектуальним життям: гості читали Шевченка, співали народних пісень, а маленька Лариса вбирала це, як губка – вологу весняну землю.

Домашнє ім’я Лариса: від Зеї до Лесі

У родині Косачів Ларису лагідно кликали Зеєю, Зеїчкою чи Лесею – це були теплі, інтимні варіації, народжені в колі сім’ї. “Леся” звучало особливо мелодійно, ніби шелест листя в колодяжненському гаю, де вони проводили літа. Чому саме таке ім’я прижилося? Воно відображало її жвавий, непосидючий характер: з чотирьох років Лариса читала книжки, у шість уже вишивала складні візерунки, натхненні полтавськими вишиванками матері.

Дитинство минало між Луцьком, Новоградом і селом Колодяжне під Ковелем. Там, серед селянських казок і пісень, Лариса вперше відчула пульс української душі. Батьки наймали репетиторів: грецьку, латину, французьку – все для самоосвіти, бо школа була недосяжною через хворобу. У десять років, на Водохреще 1881-го, вона застудила ногу, і почався туберкульоз кісток. Операція в Києві видалила уражені тканини руки, але біль став супутником на все життя. Та Лариса не скорилася – писала вірші лівою рукою, коли права знемагала.

Чому “Українка”? Фамільний псевдонім і національний виклик

Перші друковані вірші Лариси з’явилися 1884 року в львівській “Зорі” – “Конвалія” та “Сафо”, підписані “Леся Українка”. “Леся” – з дому, а “Українка”? Це не випадковість, а свідомий вибір, натхненний дядьком Михайлом Драгомановим. У еміграції в Софії та Женеві він підписувався “Українець”, кидаючи виклик русифікаторській цензурі. Леся, яка провела 1894–1895 роки з ним у Болгарії, перейняла цей символ. У часи, коли українська мова гнали з преси, псевдонім став маніфестом: я – з України, я – її голос.

Інші псевдоніми Лариси – Л., Л.К., Н.С.Ж., С.Д. – використовувала для публіцистики чи перекладів, але “Леся Українка” перевершила всі. Він уособлював єдність галичан і наддніпрянців, протистояння імперії. Уявіть: юна дівчина, хвора й обмежена в пересуваннях, через слово кидає виклик царату. Це як іскра в пороху – запалила покоління.

Родина Косачів: інтелектуальна династія

Косачі – не просто сім’я, а осередок українського відродження. Петро Косач, син млинського поміщика з Чернігівщини, успадкував маєтки й віддав серце громаді: будував школи, підтримував “Старої громаду”. Ольга, племінниця Драгоманових, видала “Перший вінок” – альманах, де дебютувала Леся. Їхні діти: старший Михайло став юристом і перекладачем, сестри Оксана (Шимановська), Ізидора (Борисова), Ольга (Косач-Кривинюк, Олеся Зірка) теж творили чи діяли в культурі.

Ось як виглядала родина в таблиці для наочності:

Джерела даних: uk.wikipedia.org, Енциклопедія сучасної України (resource.history.org.ua). Ця династія дала Україні не лише Лесю, а ціле сузір’я талантів. У Колодяжному збиралися Лисенки, Старицькі – дім став культурним форпостом.

Шлюб з Климентом Квіткою: Косач-Квітка як нове ім’я

У 1898-му на літературному вечорі в Києві Лариса зустріла Климента Квітку – фольклориста, етнографа. Він став її соратником: разом записували мелодії, фінансували експедиції Колесси. Шлюб у 1907-му в київській церкві Вознесіння став платонічним союзом душ – хвороба Лесі не дозволяла близькості. Вони мандрували Кавказом, Єгиптом, Криму. Прізвище Квітка додалося до Косач, але псевдонім Леся Українка лишився незмінним, як коріння дуба.

Спадщина Лариси Косач: від хвороби до безсмертя

Туберкульоз гнав Лесю Європою, Єгиптом, Грузією. У Ялті 1897-го закохалася в революціонера Мержинського – трагедія надихнула “Одержиму”. У Сурамі, 19 липня 1913-го, в 42 роки, серце зупинилося. Тіло перевезли до Києва, поховали на Байковому без попів – за її волею. Сьогодні музеї в Новограді-Волинському, Колодяжному, Києві зберігають її листи, рукописи.

Лариса Косач-Квітка залишила 14 томів творів: “Лісова пісня” оживає в театрах, “Камінний господар” вабить містикою. Її псевдонім став брендом України – вулиці, школи, навіть астероїд 2616 Леся. У 2021-му, до 150-річчя, видали нові зібрання, а в Мадриді з’явилася площа Лесі Українки. Ця жінка, хвора тілом, здоровою душею підкорила світ. Її історія нагадує: справжнє ім’я – лише оболонка, а дух – вічний.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts