Сторінки Біблії шелестять як старовинні сувої, наповнені мудрістю тисячоліть, і кожна культура додала до неї свої ласкові, шанобливі імена. Це не просто збірка текстів, а жива мозаїка історій, законів, пророцтв, що пульсує в серці віруючих від давніх єгиптянських берегів до сучасних українських хат. Розкриємо, як еволюціонувала назва цієї книги, перетворюючись на символ єдності й розмаїття.
Коріння слова “Біблія”: від папірусу до вічних “книг”
Уявіть фінікійське місто Біблос, де кораблі везли з Єгипту рулони папірусу — основу давніх текстів. Греки назвали цей матеріал “biblos”, а множина “ta biblia” означала просто “книги”. Саме звідси, з III-IV століття н.е., слово перейшло до християнських отців Церкви, як от Іоанн Златоуст, який першим застосував його до всієї збірки священних писань. Сьогодні “Біблія” звучить як єдине слово, але спочатку це була скромна множина для сувоїв Старого Заповіту.
Ця еволюція не випадкова: папірус ставав книгою, а окремі сувої — каноном. У латинській Вульгаті Єроніма IV століття з’являється “Biblia Sacra” — священні книги. В Україні слово прижилося з Острозькою Біблією 1581 року, де воно вже звучало повноцінно поряд із “Святим Письмом”. Без цього коріння не було б тієї магії, що робить Біблію мостом між епохами.
Синоніми в українській традиції: від “Святого Письма” до “Книги книг”
В українській мові Біблія оживає в теплих, близьких словах, ніби стара книга на полиці бабусі. Найчастіше її кличуть “Святе Письмо” — нагадування про божественне натхнення, зафіксоване пером пророків. “Священне Писання” підкреслює непорушність тексту, а “Писання” — лаконічно, для тих, хто знає: це основа віри.
Але є й поетичніші варіанти. “Книга книг” відображає грандіозність: 66–76 томів в одній, залежно від конфесії. “Слово Боже” пульсує енергією, ніби живе послання, що говорить з кожним читачем. У народних переказах чули “Живу книгу” — бо вона змінює долі, як ріка, що тече крізь пустелю. Ці назви не просто слова; вони несуть дух соборів і хатніх вечорів.
- Святе Письмо: офіційна назва в православних текстах, акцент на натхненність.
- Книга книг: метафора для унікальної антології, популярна в літературі.
- Слово Боже: наголос на божественне авторство, часто в проповідях.
- Писання: скорочено, для цитат у Біблії самій про себе.
Після таких списків розумієш: кожне ім’я — ключ до глибшого розуміння. В Україні, де переклади Огієнка чи Турконяка оживили текст, ці синоніми стали частиною мови, пронизуючи пісні, молитви й казки.
Танах: серце юдейської традиції
Для юдеїв Біблія — це Танах, акронім, що ховає поезію: Тора (Закон), Невіім (Пророки), Ктувим (Писання). Ні “Старого Заповіту”, бо немає “нового” — лише вічний союз Бога з народом. Тора, П’ятикнижжя Мойсеєве, — основа, що читається в синагогах під мелодію кантора.
Невіім оживають голосами Ісаї чи Єремії, пророків, чиї слова як грміли в пустелі. Ктувим — псалми Давида, книга Йова, що ставить питання про страждання. Загалом 24 книги (або 39, як у християн), але суть одна: Мікра, “те, що читається”. Танах — не просто текст, а живий діалог поколінь, без якого юдаїзм не уявити. Відмінність від християнської версії в порядку й каноні: немає апокрифів, фокус на івриті й арамейській.
Християнські варіації: від “Вульгати” до сучасних видань
Християни розділили книгу на Старий і Новий Заповіти — угоду Бога з Авраамом і нову через Христа. Католики шанують Вульгату, 73 книги з девтероканонічними. Православні — 76, за Септуагінтою, грецьким перекладом III ст. до н.е. Протестанти — 66, “чистий” канон Лютера.
У слов’янських традиціях — “Священне Писание”, в англійській — Holy Bible чи Good Book. Ці назви відображають богослов’я: Заповіт як договір, що скріплює кров’ю Агнця. В Україні православні кажуть “Біблія”, греко-католики — “Святе Письмо”, але суть єдина.
| Конфесія | Кількість книг | Основна назва Старого Завіту |
|---|---|---|
| Протестантська | 66 | Старий Завіт (39 книг) |
| Католицька | 73 | Старий Завіт (46 книг) |
| Православна | 76 | Старий Заповіт (49 книг) |
| Юдейська | 24 | Танах |
Таблиця показує розмаїття (дані з uk.wikipedia.org). Після неї бачиш: назви еволюціонували з канонами, але серце — одне.
Біблія у світі: назви, що звучать екзотикою
Подорожуйте мовами: у фіджі — “Вулава Даме”, в ескімоській — “Укуттамі”. Фіни шепочуть “Raamattu” — “папір”, китайці — “Shèngjīng”, священне класичне. Арабською — “al-Kitāb al-Muqaddas”, священна книга. Ці імена як мости: Біблія перекладена повно на 776 мовах, частково — на 4000+, станом на 2025 (Всесвітнє Біблійне Товариство).
В Індії — “Байбел”, в Японії — “Seisho”. Кожне слово несе локальний колорит, роблячи книгу глобальною. У культурі це надихає: від африканських барабанів до азіатських ієрогліфів.
Цікаві факти про назви Біблії
- Перша друкована книга — Гутенбергова Біблія 1455 року, названа просто “Biblia”.
- У деяких африканських мовах Біблію кличуть “Книга Небесного Батька”.
- Стародавні євреї казали “Сіфарім” — просто “книги”.
- Біблія — найперекладеніша книга: понад 5 млрд копій (Britannica).
- В Україні 12 повних перекладів на 2025 рік, від Острозької до Турконяка.
Ці перлини роблять тему ще соковитішою, ніби скарбниця, що манить новими відкриттями.
Поетичні імена: Біблія як джерело натхнення
Література обдаровує її крилатими фразами: “Книга книг” у Шекспіра, “Скрижалі долі” в поезії. У Тараса Шевченка — “Слово Боже”, що кличе до справедливості. Сучасні — “ДНК християнства”, бо без неї віра неповна.
Ці метафори оживають: Біблія як ріка Йордан, що живить пустелю душі. У культурі — від ікон до рок-пісень, назви стають гаслами.
Шлях назв крізь переклади та епохи
Від Септуагінти, перекладеної 72 мудрецями для Птолемея, до Огієнкової Біблії 1962-го — назви змінювалися з мовами. В Україні заборони імперій гасили переклади, але дух перемагав: Куліш, Пулюй, Хоменко боролися за “рідне слово”. Сьогодні апки й аудіо роблять “Святе Письмо” ближчим, ніж будь-коли.
Кожна назва — шар шару, що розкриває багатство. Біблія кличе далі, шепочучи новими голосами з усього світу.
About the Author
