Юліус Штрайхер, чий ім’я досі викликає холодок жаху, стояв у витоків найбруднішої пропаганди Третього рейху. Цей колишній шкільний учитель перетворився на гауляйтера Франконії та видавця тижневика Der Stürmer, де антисемітизм сягав апогею порнографічної образливості. Його карикатури та статті не просто папір – вони розпалювали вогонь, що призвів до мільйонів смертей. Штрайхер не стріляв, не командував таборами, але судді в Нюрнберзі визнали його винним у злочинах проти людства за отруйні слова, які готували ґрунт для Голокосту.
Народжений 12 лютого 1885 року в маленькому Флейнгаузені поблизу Аугсбурга, він виріс у сім’ї суворого католицького вчителя Фрідріха Штрайхера. Дев’ятий з дев’яти дітей, Юліус рано засвоїв дисципліну, але й перші зерна ненависті: у п’ять років нібито побачив, як єврейський крамар обманув матір, що стало для нього “релігійним одкровенням”. З 1904 року викладав у Нюрнберзі, де його допитливий розум і харизма привертали увагу. Перша світова війна закаліла характер – лейтенант, залізні хрести обох класів, але й дембель через “недисциплінованість”. Повернувшись, Штрайхер не міг змиритися з поразкою Німеччини, звинувачуючи в ній “єврейських зрадників”.
Ця образа переросла в одержимість. У 1919-му він очолив нюрнберзьке відділення антисемітської Deutschsozialistische Partei, де його промови кипіли ярмою. Два роки потому, після сварки з Гітлером, приєднався до НСДАП – член номер 3158. Пістолетний дуелізм з фюрером не стався, бо втрутився брат Павел Горінг. Штрайхер став одним з перших фанатиків, і Гітлер згодом скаже: “Він лежав зі мною на бруківці Фельдгернгалле, і я не покину його”.
Путч у пивній залі та перші кроки до влади
9 листопада 1923 року Нюрнберг став ареною. Штрайхер брав участь у “Путчі пивної зали” – невдалій спробі повстання проти Веймарської республіки. Арешт, дев’ять місяців у в’язниці Ландсберг, де він зблизився з Гітлером. Випущений, продовжив агітувати: антисемітські мітинги, де кричав про “єврейську чуму”. У 1925-му Гітлер призначив його гауляйтером Середньої Франконії – регіон з потужною нацистською базою. Навіть у школі, де ще викладав, учні мусили вітати “Гайль Гітлер!”. До 1928-го його звільнили за пропаганду, але кар’єра рвалася вгору: парламент Баварії, Рейхстаг 1933-го.
Його стиль правління вражав жорстокістю. Розгулював Нюрнбергом з батогом, хапав опонентів, катував у підвалах. Був коханцем десятків жінок, шантажував чоловіків. “Король Франконії”, як його кликали, будував партію на страху та хабарах. Гітлер терпів ексцеси заради лояльності – Штрайхер став SS-Gruppenführer’ом 1934-го.
Der Stürmer: Машина антисемітської отрути
20 квітня 1923-го з’явився Der Stürmer – “Штурмовик”, таблоїд, що змінив обличчя пропаганди. Спершу тираж 27 тисяч у 1927-му, до 1935-го – 480 тисяч, пік 486 тисяч у 1937-му. Розповсюджений по Рейху в червоних Stürmerkästen – вуличних вітринах біля заводів, парків, щоб навіть бідняки читали. Не партійний орган, як Völkischer Beobachter, а приватний бізнес Штрайхера, що зробив його мільйонером.
Контент шокував навіть нацистів. Карикатури Філіпа Руппрехта (Fips) малювали євреїв з гаками носів, кривими ногами, як демонів чи щурів. Заголовки кричали: “Євреї – наше нещастя!” (Die Juden sind unser Unglück!). Статті про ритуальні вбивства – християнську кров для матзо, порнографічні історії про “Rassenschande” (расова ганьба), де євреї ґвалтують арієвок. Приклад: 1934-го випуск “Буря над Юдеєю” – Ісус дивиться на “юдеїзоване” духовенство. Ще один – звинувачення євреїв у катастрофі дирижабля Гінденбург чи отруєнні м’яса.
| Рік | Тираж (приблизно) |
|---|---|
| 1927 | 27 000 |
| 1935 | 480 000 |
| 1937 | 486 000 |
| 1938 | 480 000 |
Джерела даних: en.wikipedia.org, avalon.law.yale.edu. Тиражі падали під час війни через брак паперу, але вплив лишався. Штрайхер видавав дитячі книжки: Der Giftpilz (“Отруйний гриб”, 1938) – євреї як отруйні гриби з кривими носами як “6”; Vertrau keinem Fuchs auf grüner Heid und keinem Jüd auf seinem Eid (“Не довіряй лисиці…”). Геббельс, Гьорінг критикували за вульгарність – заборонили в Берліні перед Олімпіадою 1936-го, – але Гітлер хвалив: “Штрейхер ідеалізував єврея, вони ще гірші”.
Пропаганда мала псевдонауковий присмак: телігонія – аріянка з євреєм народжує “отруєних” нащадків. Штрайхер інцизував 6500 “не-антисемітів”, розпалюючи доноси. Це не слова – вірус, що інфікував уми, готуючи до Нюрнберзьких законів 1935-го.
Гауляйтер Франконії: Абсолютна влада і скандали
З 1929-го Штрайхер правив усім регіоном – “гавелер Франконії”. Організував бойкот єврейських крамниць 1 квітня 1933-го, як голова Центрального комітету. 10 серпня 1938-го спалив нюрнберзьку синагогу “за погану акустику”. Під час “Кришталевої ночі” 1938-го – погроми, грабіж “арізіація”. Збагачувався на конфіскаціях, мав маєтки.
Але ворожнеча росла. З Гьорінгом посварився 1937-го, назвавши його дочку “плодом штучного запліднення від єврея”. Гес, Лей, Шахт скаржилися на “непристойність” Stürmer. 1940-го партійний суд оголосив “непридатним до керівництва”, зняв з постів. Штрайхер сховався в маєтку Pleikershof, видаючи газету до 1945-го.
Цікаві факти про Юліуса Штрайхера
- Найнижчий IQ серед обвинувачених: Тест показав 106 балів – менше за всіх у Нюрнберзі, але маніпулятивний геній.
- Крики на шибениці: 16 жовтня 1946-го вигукнув “Пурим-фест 1946!”, “Вас теж повісять!”, “Гайль Гітлер!” – навіть з мішка на голові.
- Дитячі книжки-отрута: Der Giftpilz розійшовся тиражем 60 тисяч, вчили школярів розпізнавати “єврейські носи”.
- Гітлерівський фаворит: Фюрер читав кожний номер, кажучи 1942-го: “Завдяки Stürmer ніхто не думає, що Штрайхер бреше про євреїв”.
- Сімейний захист: Друга дружина Аделя Таппе свідчила: “Він добрий сім’янин”, попри десятки коханок.
Ці епізоди малюють портрет одержимого: сексуальна манія, батіг у руці, але лояльність Гітлеру. Психологи в Нюрнберзі зафіксували “обсерсії антисемітизмом” – не божевілля, а свідома лють.
Нюрнбергський процес: Відповідальність за слова
Арештований американцями 23 травня 1945-го під Нюрнбергом. На процесі – обвинувачений №4 у злочинах проти людства. Не за війну (виправданий), а за 25 років пропаганди. Прокурори цитував Der Stürmer: 1938-го “єврей – паразит, знищити корінь і гілку”; 1939-го “євреїв у Росії треба винищити”; 1941-го “батько диявола, знищити кров”. Знав про загибель: цитував єврейські газети про 700 тисяч у Польщі, коментуючи “не брехня”.
“Така отрута, яку Штрайхер влив у мізки тисяч німців, змусила їх слідувати політиці переслідувань і винищення”, – вирок трибуналу (avalon.law.yale.edu).
Захист адвоката Ганса Маркса: “Газету не сприймали серйозно”. Штрайхер відкинув: посилався на Лютера, Тальмуд, Kaufman’а. Назвав суд “тріумфом світового єврейства”. 1 жовтня – смертний вирок. 16 жовтня – повішений з Гьорінгом, Ріббентропом. Тіло спалене, попіл у Ізаарі.
Спадщина ненависті: Уроки на віки
Штрайхер загинув, але його тінь лишилася. Stürmer вплинув на молодь і низи – Гітлер називав його “найважливішою зброєю”. Сьогодні архіви карикатур (archive.org) нагадують: пропаганда вбиває повільно, але вірно. Порівняйте з сучасними фейками – та сама механіка: карикатури, міфи, доноси. Його сини: Лотар – капітан Вермахту з Залізним хрестом, Елмар – вижив. Друга дружина Аделя боролася за реабілітацію, але марно.
Франконія під Штрайхером стала моделлю рейху: від шкільних вітань до синагог у полум’ї. Він не планував Голокост, але його слова стали каталізатором. Der Stürmer читали мільйони – у школах, бараках, навіть за океаном. Геббельс заздрив, бо Штрайхер торкався примітивних інстинктів: страх, заздрість, сексу. Психологічно – класичний нарцис з параноєю, де антисемітизм замінював релігії.
Гітлер 1941-го: “Стрейхер – той, хто переконав націю в єврейській небезпеці”.
Його історія – попередження. Слова як батіг: б’ють не одразу, але залишають шрами на поколіннях. Франконія пам’ятає гауляйтера з батогом, а світ – людину, чия газета стала зброєю масового ураження. Досі в музеях Нюрнберга, Yad Vashem чи USHMM (ushmm.org) його карикатури б’ють сильніше за кулі.
About the Author
