Руслан Онищенко, відомий також як Руслан Абальмаз, — фігура, що втілює хаос 2014-го на Донбасі. Колишній командир роти батальйону “Торнадо”, п’ять разів засуджений до АТО, він поєднує образи рекетирів 90-х, добровольця-патріота та ув’язненого за тортури. У 2017-му Оболонський суд Києва дав йому 11 років в’язниці, але вже у 2022-му його відпустили на поруки. Сьогодні, у 2026-му, він у Києві, волонтерить для ЗСУ, агітує бійців і кидає гострі заяви в соцмережах, де його то хвалять за сміливість, то звинувачують у минулих гріхах.
Його історія — як вихор: від вуличних розбірок у Торезі до бункерів Лисичанська, де лунали крики жертв. Руслан Онищенко не просто вижив у тюрмі, а й повернувся, щоб коментувати війну, ніби нічого не змінилося. Ця розповідь розбереть кожен шар його життя, від брудних підвалів 90-х до постів в Instagram про “рабів Заходу”.
Раннє життя: Торез, де народжуються вовки
Руслан Ильич Абальмаз, якому у 2026-му виповнилося 54, народився 12 березня 1972-го в СРСР, у шахтарському Торезі Донецької області. Місто, де вугілля чорніло легені, а вуличні закони правили суворіше за Кримінальний кодекс. Дитинство Руслана пройшло серед панельок, де хлопці з брухту робили перші “гангстерські” ігри. Точних деталей про школу чи батьків мало — сам він у соцмережах рідко копає глибоко, але джерела малюють портрет типового “донецького пацана”: міцний, зухвалий, готовий битися за свій шматок.
90-ті вдарили по всіх: заводи встали, гроші зникли, а вакуум заповнили “стрелки” і рэкет. Руслан Абальмаз швидко влився. У 1994-му Сніжнянський міський суд засудив його на 6 років за розбій (ст. 142 ч.2), незаконне поводження зі зброєю (ст. 222 ч.1) та хуліганство (ст. 206 ч.2). Вимагання, побиття — стандартний набір епохи “чорних роликів”. Звільнився у 1996-му, але не заспокоївся. 2004-го з бандою напав на групу в Торезі: викрадення, побої, справа за ст. 146 ч.2 закрили через “зміну обставин”.
До 2008-го — ще кілька епізодів: крадіжки авто, хуліганство, рекет. Арешт того року з п’ятьма підручними за розбій. Звільнений у 2009-му. Загалом п’ять судимостей, одна з них — за зґвалтування, через що в зоні отримав статус “петуха” і взяв прізвище дружини Онищенко. Цей тюремний ярлик переслідував його довго, додаючи шарів до образу “непереможного вовка”.
Поворот 2014-го: від ДНР до “Шахтарська” і “Торнадо”
Революція Dignity розколола Донбас. Руслан спочатку махав прапорами ДНР на мітингах у Шахтарську й Торезі — відмивав гроші від злочинів через вугільні схеми. Але конфлікт з ополченцями за майно змусив тікати. Раптом — перефарбування: патріотизм, батальйон “Шахтарськ” улітку 2014-го. Там він заступник з бойової підготовки, бої за Іловайськ, “каральні рейди”. Мародерство, дисциплінарні проблеми — МВС розформувало підрозділ наказом Авакова від 16 жовтня.
Залишки влилися в “Торнадо” — роту патрульної поліції МВС, презентовану 23 жовтня в Запоріжжі. Командир — Данило Воля (“Перший”), Руслан — командир роти. 100 офіційних бійців плюс 70 “тіньових” з Донбасу. Завдання: ДРГ, розвідка проти сепарів. Але замість фронту — Лисичанськ, Станиця Луганська: мародерство, викрадення locals як “живі щити”, побиття. Геннадій Москаль, голова Луганської ОДА, називав їх “злочинним угрупованням”.
- Переважно донбасівці з судимостями — кожен четвертий мав “ходку”.
- Не брали участь у ключових боях, фокус на “очищенні” тилу.
- База в школі під Лисичанськом — фортеця від правоохоронців.
Цей перехід від сепарів до ЗСУ виглядає як прагматичний хід: війна — шанс на безкарність. Руслан став “лейтенантом міліції”, але репутація рэкетирів не зникла.
Злочини роти: темрява підвалів Лисичанська
17 червня 2015-го — удар: СБУ і МВС арештували 8 бійців, серед них Руслан. Розформування “Торнадо” 18 червня. Справа — 80 томів, 111 свідків, 13 потерпілих. Обвинувачення: ст. 255 (злочинна організація), 127 (тортури), 115 (вбивство), сексуальне насильство. Бійці забарикадувалися в школі, відмова від слідчих.
Деталі жахають: у Перевальську — розстріл беззбройних “донбасівців” 23 травня 2014-го (координація з СБУ?). Тортури: били по геніталіях трубами, електрострум, примус до гомосексуального акту на відео, потім вбивство. Жінки й чоловіки — жертви в підвалах Станиці Луганської, Лутугіно. Мародерство: проникнення в будинки, грабіж. Суд закритий через “статеві злочини”.
| Злочин | Стаття КК | Приклади |
|---|---|---|
| Створення ОЗ | 255 | Організація тортур |
| Тортури | 127 | Биття, електрошок |
| Сексуальне насильство | 153 | Неестественний акт, відео |
Дані з uk.wikipedia.org. Руслан заперечував, адвокати кричали про “фальсифікації”, але докази — свідчення, відео — переважили.
Судовий марафон: 11 років і поруки Хмари
Процес почався 2016-го в Оболонському суді Києва — протести “торнадовців” з Тимошенком, Хмарою. 7 квітня 2017-го вирок: Руслан — 11 років, Цукур — 9, Ляшук — 10, Холод — 9,5, інші 8-9 років. Умовні для чотирьох. Апеляція 2018-2019 — без змін. Касація Верховного Суду 10 вересня 2021-го — остаточно.
- Заворушення в СІЗО 9 серпня 2018-го: бунт “торнадовців”.
- Домашній арешт для декого 2021-го.
- 11 липня 2022-го Шевченківський апеляційний суд: поруки від Степана Хмари (дисидент) та Роксолани. Звільнення після 7 років.
Чому поруки? Хмара бачив у ньому “борця з сепарами”. Руслан вийшов, але тінь вироку лишилася.
Цікаві факти про Руслана Онищенка
- Справжнє прізвище Абальмаз — змінив через тюремний статус, щоб уникнути приниження.
- У 2014-му спочатку за ДНР, але втік після “розборок” за вугілля — прагматик до мозку кісток.
- Його рота мала 70 “неофіційних” бійців — армія тіней у формі МВС.
- Данііл Ляшук, екс-бійець, загинув героїчно на Бахмуті 1 квітня 2023-го — іронія долі.
- У 2025-му агітував “своїх” у ЗСУ, попри ярлик “педофіла” від критиків.
Ці штрихи роблять його не карикатурним лиходієм, а продуктом епохи.
На волі після 2022-го: волонтер з татуюваннями рекетирів
Звільнення співпало з повномасштабним вторгненням. Руслан оселився в Києві, активізував Instagram (@ruslan_onishchenko50) та Facebook. Пости: критика Зеленського, “українці — раби Заходу”, підтримка армії. У 2025-му — волонтерство: збір для ЗСУ, агітація “подібних” вступати. “Війна закінчиться, і тоді розбірки”, — пише він у грудні 2025-го про суди над добровольцями.
Контроверсії не вщухли: bastion.tv називає “садистом-педофілом”, але прихильники бачать воїна. У 2026-му — тихе життя: пости про Бога (“Господь зважує серця”), критика влади. Чи воює сам? Джерела мовчать, але його слова — як постріли: “Україна втратить області”.
Від рэкетирів Тореза до волонтера Києва — шлях, що бентежить. Руслан Онищенко лишає питання: спокута чи маска? Його історія нагадує, як війна змішує героїв і монстрів в одному вихрі.