Хто очолив фашистський рух в Італії: Беніто Муссоліні

У хаотичній Італії після Першої світової війни, де страйки чергувалися з вуличними бійками, а економіка стогнала під вагою боргів, на арену вийшов чоловік із гучним голосом і залізною волею. Беніто Муссоліні, харизматичний лідер, що почав як соціаліст, а завершив як засновник фашизму, очолив фашистський рух в Італії. 23 березня 1919 року в Мілані він створив перші “фашіо ді комбатіменто” – бойові союзи, які швидко перетворилися на потужну силу. А кульмінацією став “Марш на Рим” у жовтні 1922-го, коли тисячі чорносорочечників змусили короля призначити його прем’єром.

Цей рух не просто захопив владу – він перевернув суспільство догори дриґом, запровадивши культ сильної руки та національної величі. Муссоліні, прозваний Дуче, правив Італією понад два десятиліття, мріючи про нову Римську імперію. Його тінь досі падає на сторінки історії, нагадуючи, як один лідер може змінити долю нації.

Але шлях до вершини виявився тернистим, сповненим зрад, насильства і парадоксальних поворотів. Від бунтівного юнака до диктатора – розберемося крок за кроком, занурюючись у вир подій, що розгорталися на апеннінських пагорбах.

Витоки хаосу: Італія на межі краху після 1918-го

Уявіть собі країну, що перемогла у війні, але почувається переможеною. Італія вийшла з Першої світової з мільйоном загиблих, інфляцією, що пожирала заощадження, і територіальними крихтами з Версальського столу. Робітники займали фабрики, селяни – маєтки, а уряд лібералів безвільно спостерігав за “червоним двійоріччям” 1919–1920 років. Страйків налічувалося тисячі, безробіття кусало за п’яти, а комуністи з соціалістами обіцяли революцію на кшталт більшовицької.

У цей момент на сцену вирвались ветерани – озлоблені, озброєні, готові до реваншу. Вони ненавиділи лівих за пацифізм і бачили в націоналізмі порятунок. Саме тут Муссоліні вловив пульс часу, перетворивши гнів на організовану силу. Його газети кричали про “відродження нації”, а загони чорносорочечників громили профспілки, повертаючи контроль землевласникам і промисловцям.

Цей хаос став родючим ґрунтом для фашизму. Без нього рух міг би згнити в маргінальності, але криза штовхнула Муссоліні вперед, як потужний вітер наповнює вітрила піратського бріга.

Раннє життя: бунтар з кузні соціалізму

Предаппіо, маленьке село в Емілії-Романья, 29 липня 1883 року. Син коваля-соціаліста Алессандро та вчительки Рози виростав у запаху заліза й революційних промов батька. Беніто Амількаре Андреа – імена на честь мексиканського президента та італійських анархістів – з дитинства кусався за все: двічі виключений зі шкіл за бійки з ножем. “Він був дияволом”, – казали вчителі.

У 1902-му втік до Швейцарії, де заробляв лекціями про Маркса, Ніцше та Сореля. Арешти за агітацію загартували характер. Повернувшись, став учителем, але швидко кинув – душа тягнула до журналістики. У 1910-му одружився з Ракеле Ґвіді, своєю давньою коханкою, з якою мав п’ятьох дітей. Перша дружина Іда Далсер з сином опинилися в тіні, а пізніше – в божевільні під наглядом режиму.

Цей бунтарський дух, змішаний з харизмою оратора, став основою його успіху. Муссоліні не просто говорив – він зачаровував натовпи, перетворюючи слова на зброю.

Від соціаліста до націоналіста: радикальний поворот

1912 рік: Муссоліні – зірка Італійської соціалістичної партії, головний редактор Avanti!, тираж якої злетів удвічі. Він кликав до страйків і антимілітаризму. Але війна змінила все. Пацифісти дратували його – “Італія мусить воювати за велич!” У листопаді 1914-го виключають з партії, він засновує Il Popolo d’Italia, financed промисловцями та французами.

1915-го йде на фронт берсальєром, поранений гранатою 1917-го на плато Карсо. Демобілізований, озлоблений на лівих, що саботували війну. “Я бачив сльози матерів і кров братів”, – писав він. Цей досвід перекував соціаліста в націоналіста, готового розправлятися з “зрадниками”.

Поворот виявився блискавичним, як удар блискавки. З антипатріота в патріота – і шлях до фашизму прокладено.

Народження фашизму: перші фашіо 1919-го

23 березня 1919-го, Мілан, площа Сан-Сеполькро. Муссоліні збирає 200 ветеранів і оголошує Fasci Italiani di Combattimento. Символ – фасцес, давньоримський пучок прутів з сокирою: окремо ламаються, разом – незламні. Програма еклектична: республіка, женське право голосу, конфіскація церковних земель, але й антибільшовизм.

На виборах провал, але загони чорносорочечників (squadristi) вже громлять соціалістів. У Болоньї 1919-го комуністи підірвали театр – 17 загиблих, фашисти відповіли стратами. До 1920-го контрольують По долину, підтримані землевласниками. “Ми – ударний кулак нації!” – гримів Муссоліні.

Ці перші кроки заклали основу: насильство як метод, націоналізм як клей.

Зростання сили: від союзів до PNF

Листопад 1921-го, Рим: Італійський союз боротьби перетворюється на Національну фашистську партію (PNF). Муссоліні – дуче, лідер. На виборах 35 місць у парламенті. Чорносорочечники розбивають страйки 1922-го, спалюють офіси лівих. До літа 1922-го – 250 тисяч членів.

Перед списком ключових тактик зростання:

• Насильство як норма: Squadristi громили опозицію, але уникали армії, фокусуючись на цивільних.
• Альянси з елітою: Промисловці фінансували, аби придушити пролетаріат.
• Пропаганда: Газети, мітинги – Муссоліні як рятівник від червоної загрози.

Ці методи розкручували маховик влади, перетворюючи маргіналів на домінантну силу. Переходи були плавними: від вуличних бійок до політичного тиску.

Кульмінація – Марш на Рим: блеф, що спрацював

Жовтень 1922-го, Неаполь: 30 тисяч фашистів. “Або ми, або хаос!” – кричить Муссоліні по телефону королю. 27 жовтня чотири колони рушають на Рим – 25–30 тисяч, погано озброєних. Уряд вагається, король Віктор Емануїл III відмовляється від воєнного стану.

30 жовтня Муссоліні прибуває поїздом з Мілана – у смокінгу. 31-го – прем’єр-міністр у 39 років. Блеф переміг: фашисти зайняли ключові точки без бою. “Я приїхав поїздом, але міг би приїхати на танку!” – жартував він.

Цей момент став легендою, символом слабкості демократії перед харизмою.

Від прем’єра до Дуче: диктатура 1925-го

Спочатку коаліція, але 1924-го – вбивство депутата Маттеотті, скандал. Муссоліні бере відповідальність: “Я роблю закон!” 3 січня 1925-го промова в парламенті – диктаторські повноваження. Заборона партій, цензура, OVRA – таємна поліція з досьє на 130 тисяч.

Корпоративна держава: 22 корпорації контролюють економіку. Школи – присяга Дуче, Balilla для молоді. Культ особи: портрети скрізь, “Дуче завжди правий”. Репресії: 2–3 тисячі вбитих опозиціонерів, 13 тисяч у таборах.

Він керував вісьмома міністерствами, будував дороги, осушував болота – Італія наче оживала під його рукою.

Ідеологія фашизму: міф про єдність і силу

Фашизм – не теорія, а практика, за Джованні Джентіле. “Доктрина фашизму” 1932-го: держава понад усім, corporatism проти класової боротьби. Расизм культурний, не біологічний спершу – італійці як середземноморська арійська гілка. Критикував Гітлера 1934-го: “Германської раси не існує!”

Відмінності від нацизму: менше крові всередині, акцент на Римській величі. Символ fasces скрізь – від прапорів до архітектури.

Ця ідеологія зачаровувала: обіцянка порядку в бурхливому світі.

Економіка та суспільство: міфи та реальність

Муссоліні стабілізував ліру, будував інфраструктуру – “автostrade”, поїзди (міф про “вчасно” частково правдивий, але пропаганда). Аграрна реформа, соціальне страхування. Але корупція, брак інновацій, підготовка до війни виснажили бюджет.

Суспільство милитаризувалося: жінки – “багато дітей за фашизм”, молодь – у загонах. Пропаганда про “новий Рим” пронизувала все.

Зовнішня політика: амбіції, що обернулися катастрофою

Спочатку антиімперіалізм, але швидко – агресія. Корфу 1923-го, Лівія, Албанія 1939-го. Ефіопія 1935-го: газові атаки, 100 тис. жертв, імперія проголошена. Іспанія – 50 тис. солдатів Франко.

Пакт Сталі 1939-го з Гітлером, війна 1940-го: Греція – фиаско, Африка – поразки. Расові закони 1938-го: 20% італійських євреїв до таборів.

Мрії про Mare Nostrum розбилися об скелі реальності.

Джерела даних: Britannica.com, uk.wikipedia.org.

Падіння імперії: від Salò до партизанської кулі

Сицилія 1943-го: союзники висаджуються, рада фашистів скидає Дуче 25 липня. Німці визволяють – Італійська соціальна республіка Salò, маріонетка Гітлера. Поразки множаться, партизани множаться.

28 квітня 1945-го, біля Донго: у німецькій колоні Муссоліні з коханкою Кларою Петаччі. Партизани 52-ї бригади розстрілюють. Тіла в Мілані на Пьяцца Лорето – перевернуті догори дриґом, знущання натовпу. Похований у Предаппіо, де й досі паломницькі тури.

Спадщина? Мільйон італійців загинули у війнах, але фашизм надихав копії по світу. Муссоліні пішов, залишивши уроки про небезпеку харизми в кризі – і Італія досі сперечається про його тінь.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts