У серпні 1918 року, коли Австро-Угорська імперія хитається на межі краху, у Відні збираються українські політики Галичини. Серед них виділяється чоловік із гострим поглядом і твердим голосом — Євген Петрушевич. Саме він стає президентом Української Національної Ради, яка за лічені тижні проголосить Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Цей правник, депутат і дипломат очолює державу з листопада 1918-го, а з червня 1919-го отримує повноваження уповноваженого диктатора, керуючи долею армії та народу в пеклі польсько-української війни.
Його шлях — це не просто хроніка дат, а драматична сага про незламність. Петрушевич не просто підписував укази; він ризикував усім, аби витягнути ЗУНР із хаосу революцій, воюючи одночасно з поляками, більшовиками та внутрішніми чварами. Коротко кажучи, президент ЗУНР — це символ галицького державотворення, який тримав стерво молодої республіки в руках, поки сили не вичерпалися перед вердиктом Антанти.
Але чому саме він? Бо мав досвід парламентських баталій, адвокатську кмітливість і віру в українську справу, що вирізняла його серед соратників. Тепер зануримося глибше в цю історію, розкриваючи невідомі грані постаті, яка могла б змінити карту Європи.
Раннє життя: від маленького Буська до львівських аудиторій
Три червня 1863 року в Буську, тихому містечку на Львівщині, у родині греко-католицького священика Омеляна Петрушевича з’являється на світ хлопчик Євген. Батько — не просто душпастир, а справжній просвітитель: віце-маршалок повіту, знавець історії, організатор шкіл. Атмосфера дому просякнута книгами та патріотизмом — Омелян пише про давню Русь, бореться з москвофілами. Маленький Євген ковтає сторінки, мріючи про велике.
Шкільні роки минають в Академічній гімназії Львова, де формується характер. 1880-го вступає до греко-католицької семінарії, але за два роки кидає — душа тягне до права. Львівський університет стає його кузнею: 1887-го диплом юриста, 1891-го — доктор цивільного та церковного права. Студентські роки — час бунту: очолює “Академічне братство”, боїться репресій, служить рік в австрійській армії в Перемишлі. Випускник виходить готовим бійцем за справедливість.
Адвокатська практика починається в “Дністрі”, потім — власна канцелярія у Львові, Сокалі, Сколе. У Сокалі (1897–1905) Петрушевич оживає: голова “Просвіти”, будує “Народний дім”, бореться з москвофілами, захищає селян від чиновників. Сколе додає шарму — заступник бургомістра, локальний герой. Ці роки загартовують: від повітового адвоката до парламентського лева.
Парламентські битви: голос Галичини в імперії Габсбургів
1907 рік — прорив: обраний послом до Райхсрату від Сокаля, Радехова, Бродів. У Відні Петрушевич — у вир: лідер Української парламентської репрезентації поряд з Костем Левицьким. Його перша промова 1908-го — феєрія: критикує австрійську політику, бідність галичан, вимагає реформ. “Галичина — не колонія!” — лунає в залах.
1910-го — посол Галицького сейму від Стрия-Сколе. Б’ється за виборчий закон: з 52 до 62 мандатів для українців 1913-го, український університет у Львові 1914-го. Під час Першої світової — голова репрезентації з 1916-го, домагється автономії Галичини. Переговори в Бересті (лютий 1918), Відні (жовтень) — план федерації з чехами, словаками. Австрія хитається, а Петрушевич бачить шанс.
Його стиль — не крик, а точний удар: залучає українців на посади (Горбачевський — міністр здоров’я, Ганінчак — генпрокурор). Критикує польську адміністрацію, змушує імперію поступатися. Цей досвід робить його готовим до державотворення — коли імперія розпадається, Галичина дивиться на нього.
Народження ЗУНР: від прокламації до перших перемог
Осінь 1918-го — вихор. 18–19 жовтня у Львові — Українська конституанта, 10 жовтня рішення про УНраду. 19 жовтня Петрушевич проголошує державу на українських землях Австро-Угорщини. 1 листопада — Листопадовий зрив: січовики під Вітовським беруть Львів. 13 листопада — Тимчасовий закон про ЗУНР, Петрушевич — президент УНРади, репрезентант республіки.
Державний секретаріат на чолі з Левицьким, згодом Голубовичем. Адміністрація: 40 повітів, три області, суди, жандармерія. Армія — Українська Галицька (УГА), з 10 тисяч бійців. Петрушевич у Відні веде дипломатію, оголошує статут перед Шептицьким. ЗУНР — жива: закони, преса, школи українською.
Але поляки наступають. 21 листопада втрата Львова, уряд до Тернополя, Станиславова. Петрушевич тримає курс: перша сесія УНРади 3 січня 1919-го підтверджує його президентство. ЗУНР дихає — економіка стабільна, демократія цвіте, попри кулі.
Цікаві факти про президента ЗУНР
- Петрушевич мав білоруське коріння по батьку, але став взірцем галицького українства — його дядько Антоній писав про Русь.
- Дружина Леокадія — кузина батька, шлюб з церковним дозволом; син Антін — священник, загинув від німецьких тортур 1941-го.
- У еміграції друкував “Український прапор”, отримував допомогу від Скоропадського — іронія долі.
- Спробував “українізацію” СРСР, але розчарувався репресіями; критикував УВО за радикалізм.
- Прах перепоховали у Львові 2002-го — 62 роки після смерті, на Личакові стоїть склеп.
Ці штрихи роблять Петрушевича не іконою, а живою людиною з пристрастями та помилками.
Президент і диктатор: лідерство в огні війни
Червень 1919-го — перелом. УГА в кризі, поляки панують. 9 червня в Заліщиках УНрада дає Петрушевичу диктаторські повноваження: верховний зверхник, суміщення президента й уряду. Голубович — внутрішні справи, Курманович — військові, Витвицький — закордонні. Парламент розпущено, фокус — на фронті.
Чортківський наступ липневий — диво: УГА відкидає поляків, але тиф, брак зброї добивають. Перехід за Збруч, союз з Петлюрою, бої за Київ. Петрушевич у Кам’янці схиляється до Денікіна, але відступає. Диктатура — не тиранія: радиться з соратниками, зберігає демократію в хаосі.
Восени 1919-го — еміграція до Відня. Денонсація Злуки 4 грудня — галичани не хочуть здачі Антанта Польщі. Екзильний уряд: Левицький, Сінгалевич, Назарук. Петрушевич — мотор дипломатії.
| Дата | Подія | Роль Петрушевича |
|---|---|---|
| 19.10.1918 | Проголошення УНРади | Обраний президентом |
| 13.11.1918 | Проголошення ЗУНР | Затверджує закон |
| 22.01.1919 | Акт Злуки | Підписує, входить до Директорії |
| 09.06.1919 | Диктатор ЗУНР | Отримує повноваження |
| 15.03.1923 | Кінець ЗУНР | Розпускає уряд |
Джерела даних: uk.wikipedia.org (сторінки про Петрушевича та ЗУНР), uinp.gov.ua (історичний календар).
Таблиця показує динаміку: від ейфорії до поразки. Петрушевич маневрує, але сили нерівні.
Акт Злуки: єдність, що не витримала випробувань
22 січня 1919-го в Києві — тріумф: Акт Злуки. Петрушевич у Станиславові ухвалює закон, входить до Директорії. Але реальність жорстока: УНР слабка, Петлюра — трибун без армії. Галичани бачать у ньому дилетанта, Петрушевич — зверхньо дивиться на “наддніпрянців”.
- Соціалісти Директорії дратують консерватора Петрушевича.
- Переговори з Денікіним: галичани проти “москвофіла”.
- Болбочанівський заколот збігається з диктатурою — недовіра росте.
- Після Києва — сепаратні кроки Петлюри з поляками, денонсація Злуки.
Цей розкол — трагедія: дві армії, двоє лідерів, одна мрія. Петрушевич обирає Галичину понад усе, рятуючи УГА від знищення.
Дипломатична одиссея: Відень, Берлін, світова арена
1920-і — екзил. У Відні — уряд у вигнанні, ноти до Ліги Націй, Антанти. Генуя 1922-го: Галичина на столі, але Франція за Польщу. Ризький мир 1921-го — протест. Петрушевич у Берліні з 1930-х: газета, контакти з “українізаторами”, але репресії розвіюють ілюзії.
15 березня 1923-го — Рад ambassadors віддає Галичину Польщі. Петрушевич розпускає органи — принцип легітимності понад усе. Бідність, хвороби, але дух не зламаний. 29 серпня 1940-го — смерть від сечокам’яної хвороби в Гермсдорфі.
“Я не здаюся, бо Україна — вічне питання”, — ніби шепоче його тінь через роки.
Спадщина Петрушевича: від забуття до символу соборності
Сьогодні Петрушевич — ікона: пам’ятники у Львові, Буську, перепоховання 2002-го. Його дипломатія навчила: держава — не лише багнети, а престиж. Помилки? Конфлікт з Петлюрою, ілюзії щодо більшовиків. Але заслуги переважають: ЗУНР — перша демократична українська держава, модель для майбутнього.
У 2025-му, на тлі війни, його приклад надихає: незламність у поразці, стратегія в хаосі. Галичина пам’ятає — президент ЗУНР втілив мрію, яку ми реалізуємо сьогодні. Історія триває, бо лідери як він не вмирають.
About the Author
