Слова «мисли про війну зароджуються в умах людей» звучать як холодний діагноз, поставлений ще в 1945 році. Саме тому представники 44 країн зібралися в Лондоні восени того року, щоб підписати документ, який став основою для організації, що намагається змінити саме цей спосіб мислення. Так народилася ЮНЕСКО — установа, чия назва розшифровується як Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури.
Штаб-квартира організації височіє в Парижі, на набережній Бранлі, де скляні фасади відбивають хмари над Сеною. З 1946 року, коли Статут набув чинності після ратифікації двадцятьма державами, ЮНЕСКО працює над тим, щоб знання, культура та наукові відкриття перестали бути полем битви і стали мостами між народами. Сьогодні в її лавах 194 країни-члени та 12 асоційованих членів — фактично майже весь світ.
Історичний шлях від руїн до цифрової ери
Друга світова війна залишила по собі не лише зруйновані міста, а й розірвані культурні зв’язки, мільйони неписьменних людей і страх перед наукою, яка народила атомну бомбу. Засновники ЮНЕСКО бачили в освіті, науці та культурі єдиний спосіб запобігти повторенню катастрофи. Вони свідомо відмовилися від політичних декларацій на користь конкретних інструментів — конвенцій, програм, реєстрів і фінансової підтримки.
У 1950–1960-х роках організація активно боролася з неписьменністю в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Кампанії з ліквідації неграмотності в Індії чи Ефіопії стали першими масштабними прикладами того, як міжнародна співпраця може змінювати життя мільйонів. Пізніше, у 1970-х, акцент змістився на охорону культурної та природної спадщини — з’явилася знаменита Конвенція 1972 року.
У 2020-х роках ЮНЕСКО змушена відповідати на зовсім інші виклики: штучний інтелект, що загрожує автентичності творчості, кліматична криза, яка руйнує коралові рифи та стародавні міста, дезінформація, що роз’їдає довіру між суспільствами. Організація запустила етичні рекомендації щодо ШІ, Міжнародний рік квантової науки (2025) та програми з цифрової грамотності, намагаючись не відставати від темпу змін.
П’ять основних напрямків роботи
ЮНЕСКО не розпорошується на все підряд — її діяльність чітко структурована навколо п’яти ключових секторів.
- Освіта. Організація координує глобальні зусилля щодо Цілі сталого розвитку 4 — якісної освіти для всіх. Особлива увага приділяється інклюзивності: дітям з інвалідністю, дівчаткам у регіонах, де панує раннє заміжжя, біженцям. Програми з цифрової освіти та навчання впродовж життя допомагають адаптуватися до світу, де професії змінюються швидше, ніж покоління.
- Природничі науки. Від захисту океанів і біорізноманіття до підтримки квантових досліджень і відкритої науки — ЮНЕСКО намагається зробити науку доступною та етичною. Міжнародні центри досконалості та програми з водних ресурсів об’єднують вчених з різних континентів.
- Соціальні та гуманітарні науки. Тут досліджують, як суспільства справляються з нерівністю, міграцією, етичними дилемами біотехнологій. Програма «Мистецтво толерантності» та етика штучного інтелекту — приклади спроб зрозуміти людину в цифрову епоху.
- Культура. Найвідоміший напрям. Саме завдяки йому в побут увійшла фраза «об’єкт ЮНЕСКО». Але це лише верхівка айсберга: охорона матеріальної спадщини, збереження нематеріальної (танці, ремесла, традиції усної оповіді), боротьба з незаконним обігом культурних цінностей.
- Комунікація та інформація. Свобода вираження поглядів, безпека журналістів, медіаграмотність, доступ до інформації — усе це сфера відповідальності сектору. Особливо актуально в епоху, коли дезінформація поширюється швидше за віруси.
Кожен напрям підкріплений мережею конвенцій, які держави ратифікують добровільно, але після цього зобов’язуються їх виконувати. Це дає ЮНЕСКО м’яку, але реальну силу впливу.
Світова спадщина — найвідоміший проєкт ЮНЕСКО
Коли ми чуємо «ЮНЕСКО», у голові часто спалахує картинка: Софія Київська в тумані ранку, величні Карпати, стародавні печери чи затоплені храми Ангкора. Список об’єктів Всесвітньої спадщини — це понад 1200 пам’яток у 167 країнах, від пірамід Гізи до Великого Бар’єрного рифу.
Потрапити до списку надзвичайно складно. Об’єкт має відповідати хоча б одній з десяти критеріїв — бути унікальним шедевром творчого генія, свідченням історичного етапу, винятковим прикладом традиційного будівництва тощо. Процес номінації триває роки, включає експертні оцінки, громадські слухання та голосування комітету спадщини.
Статус приносить не лише престиж. Держави отримують технічну допомогу, доступ до Фонду всесвітньої спадщини, підвищену увагу туристів. Але головне — посилений міжнародний контроль: якщо пам’ятка руйнується через війну, забудову чи природну катастрофу, весь світ дізнається про це майже миттєво.
Нематеріальна спадщина — душа народів
Не менш захопливою є програма охорони нематеріальної культурної спадщини. Сюди входять традиції, які неможливо замурувати в музей: петриківський розпис, кримськотатарський орнамент, гуцульська трембіта, мистецтво співу поліських весіль, японський театр но, мексиканська кухня.
Ці елементи живуть лише доти, доки їх передають з покоління в покоління. ЮНЕСКО допомагає фіксувати, популяризувати та передавати їх молоді, щоб вони не зникли разом із носіями традицій.
Цікаві факти про ЮНЕСКО
Цікаві факти
🌍 Тільки одна організація ООН має слово «наука» в назві — саме ЮНЕСКО. Це підкреслює її унікальну роль у підтримці наукової співпраці без політичного тиску.
🧠 Міжнародний рік квантової науки та технологій оголошено саме ЮНЕСКО на 2025 рік. Це спроба привернути увагу світу до технологій, які змінять медицину, криптографію та комп’ютери найближчими десятиліттями.
📜 Програма «Пам’ять світу» зберігає документальну спадщину — від рукописів Шекспіра до архівів Освенциму та щоденників Анни Франк. Україна створила власний Національний комітет цієї програми на початку 2025 року.
🛡️ ЮНЕСКО має «блакитний щит» — спеціальну емблему, яка позначає об’єкти культури під час збройних конфліктів. Порушення її захисту вважається воєнним злочином за Гаазькою конвенцією.
🤖 Перші рекомендації щодо етики ШІ у світі прийняла саме ЮНЕСКО в 2021 році. Вони стали основою для багатьох національних стратегій.
Ці факти показують, наскільки широко простягається вплив організації — від стародавніх манускриптів до алгоритмів майбутнього.
ЮНЕСКО залишається одним з небагатьох місць, де країни, які не можуть домовитися про кордони чи торгівлю, все ж сідають за стіл, щоб обговорювати освіту дітей, порятунок стародавніх храмів чи безпеку журналістів. У світі, де конфлікти загострюються, а технології випереджають етику, така майданчик звучить як тихий, але наполегливий голос розуму.
About the Author
